№22-ц-30 202/10р. Головуючий 1 інстанції –
Категорія: житлові , виселення Короткий І.П.
Доповідач-Гальянова І.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого-судді : Міненкової Н.О.
суддів: Гальянової І.Г.
Ларенка В.І.
при секретарі: Григоренко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5,що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_7, треті особи у справі: служба у справах дітей Московської районної в м.Харкові ради, служба у справах дітей Жовтневої районної в м. Харкові ради, сектор у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Московського РВ ХМГУ ГУМВС України в Харківській області про витребування майна з незаконного володіння, виселення та анулювання реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи у справі : служба у справах дітей Московської районної в м. Харкові ради, служба у справах дітей Жовтневої районної в м. Харкові ради, Одинадцята Харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності, -
ВСТАНОВИЛА :
24 липня 2009 року позивач звернулась у суд з позовом, в якому просила витребувати із незаконного володіння відповідачів квартиру АДРЕСА_1 як об»єкт права власності неповнолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та майно,що залишилось в ній після смерті його матері: анулювати реєстрацію ОСОБА_4 в зазначеній квартирі та осіб, які з ним проживають та виселити їх з зазначеної квартири. Стягнути з відповідача судові витрати : 51 грн. судового збору та 250 грн. витрат на ІТЗ.
Свої вимоги обгрунтовує тим,що з 02.12.2008 року ,є опікуном неповнолітнього ОСОБА_6 та його бабусею, а ОСОБА_4 є його батьком, який рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 14.04.2008 року позбавлений у відношенні сина батьківських прав. ЇЇ онуку на праві приватної власності належить вказана квартира. ОСОБА_4 зареєстрований та проживає у зазначеній квартирі, а у березні 1997 року без згоди власника квартири, поселив в ній відповідачів ОСОБА_10 та її сина ОСОБА_7
ОСОБА_4 вказані позовні вимоги позивача не визнав та звернувся у суд з зустрічним позовом в якому просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане нотаріусом 11-ї державної нотаріальної контори ОСОБА_9 20.07.1996 року. Визнати за ним право власності на 1\2 частину зазначеної квартири та поновити пропущений ним строк позовної давності, визнавши причини такого пропуску поважними.
Свої зустрічні позовні вимоги обгрунтовує тим, що з 26.07.1986 року вінперебував у шлюбі з ОСОБА_11, яка померла при пологах 30.11.1994 року. Від цього шлюбу у них народився син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу вони з ОСОБА_11 придбали спірну кооперативну квартиру пайові внески по сплаті якої повністю внесли у 1992 році та за обоюдною згодою була оформлена на дружину.Таким чином вважає, що на момент смерті ОСОБА_11 йому належала 1\2 частина спірної квартири в порядку ст. 22 КЗпШС України в редакції 1969 року.
Після смерті його дружини спадкоємцями першої черги був він. Їх син та батьки дружини ОСОБА_5 та ОСОБА_12. Однак за пропозицією батьків дружини, він відмовився від прийняття спадщини на користь дитини, від прийняття спадщини на користь дитини також відмовилися і батьки дружини. Однак, як з»ясувалось 20.07.1996 року нотаріусом 11-ї державної Харківської нотаріальної контори ОСОБА_9, було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру , згідно якого єдиним спадкоємцем після смерті дружини є його син .
Позивач також зазначає, що в той період часу він знаходився в тяжкому психологічному стані , у зв»язку з чим повністю довіряв нотаріусу та батькам дружини , а використовуючи його юридичну необізнаність, нотаріус не роз»яснив йому, що йому належить 1\2 частина спірної квартири як придбана в період шлюбу. За таких обставин вважає вказане свідоцтво в 1\2 його частині недійсним. В обґрунтування поважності причин пропуску строку для звернення у суд в вказаним позовом позивач зазначає на те, що про те, що він не має власності в зазначеній квартирі він дізнався після звернення ОСОБА_5 в суд з вказаним вище позовом.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 19 липня 2010 року позов ОСОБА_5, задоволено.
ОСОБА_4, ОСОБА_10., ОСОБА_7 виселено з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та вони зняті з реєстрації у вказаній квартирі. З ОСОБА_4 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на її користь стягнуто по 100 грн.33 коп. судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, відмовлено.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2010 року , виправлено описку в мотивувальній частині зазначеного рішення та вказані правильні дати видачі свідоцтва про право на спадщину -20.07.1996 року та довідки ЖК «Родник-2»- 20.07.1996 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказане рішення суду та повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовує неповним з»ясуванням судом обставин, які мають значення для справи. Наводить ті ж доводи, що і в суді першої інстанції при цьому як на неповноту з»ясування судом обставин , які мають значення для справи, апелянт посилається на те, що суд не витребував матеріали спадкової справи.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність викладених в апеляційній скарзі доводів та законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_4, без задоволення. А рішення суду першої інстанції - без змін.
В запереченнях на апеляційну скаргу служба у справах дітей Жовтневої районної у м. Харкові ради, посилається на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, перевіривши матеріали справи доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача за основним позовом, та приймаючи рішення щодо витребування із незаконного володіння у відповідачів спірної квартири шляхом їх виселення з неї на знімаючи їх з реєстрації в вказаній вище квартирі, суд першої інстанції на підставі ст. 387, 398, ч.1 ст. 399 ЦК України, виходив з того, що відповідачі проживають та зареєстровані в спірній квартирі, однак доказів того,що право володіння спірною квартирою у них виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, не надали.
Проте повністю погодитись з такими висновками суду погодитись не можна.
Статтею 319 ЦК України передбачено,що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Судом першої інстанції встановлено, що неповнолітній ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, в інтересах якого до суду звернулась ОСОБА_5, є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 липня 1996 року, а тому має законне право володіти, користуватись та розпоряджатись цією квартирою.
Відповідач за основним позовом ОСОБА_4 є батьком неповнолітнього ОСОБА_6 , який рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14.04.2008 року позбавлений у відношенні сина батьківських прав та який , відповідно до ордеру на вказане жиле приміщення № 0929435, отримав його 17.08.92 року разом з дружиною ОСОБА_11- матір»ю неповнолітнього ОСОБА_6 та з 04.02 1994 року зареєстрований в зазначеному жилому приміщенні та в нім проживає.
Відповідно до ч.1 та 4 ст. 156 ЖК України члени сім»ї власника жилого будинку ( квартири), які проживають разом з ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.. Припинення сімейних відносин власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
До членів сім»ї власника будинку ( квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України, тобто дружина власника квартири, їхні діти і батьки, а також інші особи.
Відповідач ОСОБА_4 був зареєстрований у спірній квартирі до набуття його неповнолітнім сином права власності на спірну квартиру та продовжував нею користуватись як член сім»ї власника квартири, а тому він у встановленому законом порядку набув права користуватись нею.
Позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав у відношенні сина, не позбавляє його права користуватись вказаною вище квартирою, у зв»язку з чим він не може бути позбавленим права на користування житлом на підставі правових норм, якими регулюється право власності, оскільки право користування житлом придбав на підставі ст. 156 ЖК України.
Суд першої інстанції на вказані обставини справа уваги не звернув та до виниклих між сторонами правовідносин в цій частині застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини і не застосував закон, який підлягає застосування.
За таких обставин, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 з зазначених вище підстав.
Крім того матеріали справи також свідчать про те, що 17 грудня 1999 року відповідач за основним позовом ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_13 , яка з своїм сином ОСОБА_7 поселилась у спірну квартиру , а з 05.01.2005 року в ній зареєструвались.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 1999 року, містом проживання дитини ОСОБА_6 встановлено у ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , а рішенням виконавчого комітету районної ради м. Харкова від 02.11. 1999 року № 79-3 , ОСОБА_5 призначена опікуном ОСОБА_6 ( а.с.22-23).
Матеріали справи також свідчать про те, що ОСОБА_5 17 грудня 1999 року зверталась з заявами до голови ЖБК «Родник-2» та начальника паспортного відділення Московського РВВС м. Харкова щодо заперечення проти реєстрації в зазначеній вище квартирі відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_7 та 27 грудня 1999 року від заступника начальника Московського РВВС м. Харкова отримала відповідь щодо відсутності права на реєстрацію в зазначеній квартирі ,без її згоди ,будь кого з осіб ( а.с. 24-28).
Таким чином, вказані докази свідчать про те, що на час вселення відповідачів ОСОБА_10. та ОСОБА_7 в спірну квартиру, неповнолітній її власник ОСОБА_6 в ній не проживав та його опікуном була призначена ОСОБА_5, тобто вказані відповідачі на час вселення їх в квартиру не були членами сім»ї її неповнолітнього власника .
В ст. 77 КЗпШС України ( в редакції 1969 року) , діючої на час виникнення спірних правовідносин, батьки не мають права на майно дітей, а згідно до вимог ст. 78 КЗпШС України , якщо у неповнолітніх дітей мається належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни и попечителі без спеціального на те повноваження , однак з виконанням відповідних правил про опіку та піклування.
В ст. 128 КЗпШС України встановлено, опіка та піклування встановлюється для виховання неповнолітніх дітей, а також для захисту особистих та майнових прав та інтересів дітей.
Таким чином , за змістом вказаних норм права, при призначенні рішенням виконавчого комітету районної ради м.Харкова від 02.11.1999 року опікуна неповнолітнього ОСОБА_6 –ОСОБА_5, батько дитини –ОСОБА_4 не мав права управляти майном свого сина без дозволу на те його опікуна.
Згідно до вимог ч.2 ст. 156 ЖК України, за згодою власника будинку ( квартири ) член його сім»ї вправі вселити в займане ним жиле приміщення інших членів сім»ї.
Такої згоди на вселення в спірну квартиру відповідачів ОСОБА_10. та ОСОБА_7 , ОСОБА_5 ОСОБА_4 не давала, більш того, заперечувала проти реєстрації відповідачі в квартирі її онука ( а.с.24-28).
Вказані вимоги норм матеріального права та обставини справи свідчать про те, що як на час вселення відповідачів ОСОБА_10. та ОСОБА_7 в спірну квартиру так і на теперішній час, між ними та власником квартири не виникло житлових правовідносин, а тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції ,що виниклі між сторонами правовідносини регулюються правовими нормами, якими регулюється право власності .
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду щодо захисту права власності неповнолітнього ОСОБА_6 та витребування його майна шляхом виселення відповідачів ОСОБА_10. та ОСОБА_7 зі спірної квартири без надання їм іншого житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку в спірній квартирі.
З огляду на наведене рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що він без поважних на те причин пропустив встановлений законом строк для звернення до суду за захистом свої прав.
Судова колегія вважає , що вказаний висновок суду відповідає вимогам закону, обставинам справи та наявним у справі доказам.
Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та ОСОБА_4 не спростовано, що 20 липня 1996 року нотаріальною конторою було видано оспорюване ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину неповнолітнього ОСОБА_6 , яким було посвідчено права останнього на спірну квартиру в цілому , а 31.07.1996 року за неповнолітнім було за реєстровано право власності на спірну квартиру.
Крім того, матеріали свідчать про те, що при оформлені на неповнолітнього ОСОБА_6 права на спадщину після смерті матері, ОСОБА_4 діяв як його законний представник та йому нотаріусом роз»яснювався зміст ст. 22 КЗпШС України і відповідно заяви ОСОБА_4- на право власності він не претендував ( а.с.233-234) . У 1998 році ОСОБА_4, управляючи майном свого сина, звертався до органу опіки та піклування Московського районної ради м. Харкова за дозволом щодо оформлення від імені неповнолітнього сина ОСОБА_6 купівлі-продажу спірної квартири ( а.с.21), а з вказаним вище позовом звернувся 09.10 2009 року.
Таким чином, судом достовірно встановлено, що про факт набуття права власності свого сина на спірну квартиру позивач за зустрічним позовом дізнався ще у липні 1996 року , а тому вірно застосував до виниклих між сторонами правовідносин статті 71, 76 , 80 ЦК України в їх редакції 1963 року , відмовивши ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову з підстав пропуску ним встановленого законом строку для звернення у суд з зазначеним вище позовом та обгрунтовано не взяв до уваги твердження ОСОБА_4 про те, що про своє порушене право він дізнався лише 31.08.2009 року, коли отримав позовну заяву ОСОБА_5.
Доводи, викладені ОСОБА_4 в цій частині вказаних висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.
З огляду на наведене судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції в цій частині також без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 313, 316, 319, 218 ЦПК України , судова колегія-,
ВИРІШИЛА :
апеляційну скаргу ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Змінити рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 липня 2010 року, скасувавши його в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 щодо витребування майна шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зняття його з реєстрації в даній квартирі.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в цій частині, відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий, суддя:
Судді: