ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
30.11.10 р. Справа № 44/115пд
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Семенюшко Г.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (представник до судового засідання не з’явився), до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (представляє інтереси особисто, паспорт НОМЕР_1) та суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 (представник до судового засідання не з’явився) про:
· визнання недійсним договору оренди від 20.08.10 року;
а також за зустрічною позовною завою суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 та суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про:
· визнання дійсним договору оренди від 20.08.10 року;
· визнання права власності суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 на об’єкти нерухомості, розташовані за адресою АДРЕСА_1, зокрема на: бесідку літ.И площею 61,7 м2, сарай літ.К площею 8,2 м2, зливну яму літ.Л площею 8,6 м2 та огорожу №№ 5-6 площею 45,7 м2;
· визнання права власності суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 на об’єкт нерухомості, розташований за адресою АДРЕСА_2, зокрема на гараж літ.З площею 50,9 м2; –
ВСТАНОВИВ:
Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 (далі – Підприємець) звернулася до суду з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 та суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 (далі – Наймодавці) про визнання недійсним договору оренди від 20.08.10 року між Наймодавцями та орендарем Підприємцем. Позовні вимоги Підприємця ґрунтуються приписах статей 203, 215 та 761 ЦК України, зокрема, на відсутності у Наймодавців належним чином зареєстрованого права власності на об’єкти нерухомості, розташовані за адресою АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, зокрема на: бесідку літ.И площею 61,7 м2, сарай літ.К площею 8,2 м2, зливну яму літ.Л площею 8,6 м2, огорожу №№ 5-6 площею 45,7 м2 та гараж літ.З площею 50,9 м2 (далі – Приміщення), які передані у оренду за Договором.
Наймодавці в порядку статті 60 ГПК України звернулися до суду із зустрічним позовом до Підприємця про визнання права власності на Приміщення. Позовні вимоги Наймодавців ґрунтуються на невизнанні Підприємцем зазначеного права, що, на думку позивачів за зустрічним позовом, порушує речові права на Приміщення, оскільки Наймодавці не в змозі використовувати Приміщення у власній підприємницькій діяльності, зокрема, позбавляються можливості передати Приміщення у оренду Підприємцю.
Представник Підприємця правом на участь у судовому засіданні не скористався.
Представник Наймодавця ОСОБА_3 до судового засідання не з’явився, наразі надав пояснення щодо підтримання правової позиції за зустрічним позовом та просив розглянути справу за його відсутності. Наймодавець ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав зустрічний позов та надав в порядку статті 22 ГПК України заяву від імені обох Наймодавців щодо часткової зміни предмету позову в частині визнання права власності на Приміщення – щодо визначення адреси спірних об’єктів нерухомості.
Вислухавши у судовому засіданні ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що зустрічний позов Наймодавців підлягає частковому задоволенню, наразі у позові Підприємця слід відмовити, виходячи з наступного.
За матеріалами інвентаризаційної справи Бюро технічної інвентаризації міста Донецька № 1/2591, 15.09.01 року в порядку, передбаченому статтями 224-240 ЦК УРСР, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу № 2250, згідно якого ОСОБА_2 придбав житлову будівлю літ.А-1 з прибудовами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,088 га за цією адресою (далі – Об’єкт).
На підставі договору купівлі-продажу № 7982 від 07.12.04 року ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,0798 га по АДРЕСА_2.
Таким чином, виходячи зі змісту норм статей 204, 316-317, 328 ЦК України, а також в силу презумпції правомірності правочину – ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та власником Об’єкту, отриманого на підставах, що передбачені законом та договором, наразі обидва Наймодавці є законними власниками відповідних земельних ділянок в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
За власних суб’єктивних підстав, через тривалий час оформлення необхідної технічної документації, суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2 та суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 на належних останнім земельних ділянках приступили к проведенню будівельних робіт добудови Об’єкту без отримання дозволу на будівництво та дозволу на початок проведення будівельних робіт, створивши низку нових об’єктів нерухомості (Приміщення). Всі вказані роботи були проведені Наймодавцями шляхом укладення договору підряду на капітальне будівництво з виконавцем ТОВ „Донпрофіль” від 12.11.08 року та за власні кошти. 12.01.09 року ТОВ „Донпрофіль” здав, а Наймодавці прийняли Приміщення, як об’єкт, який має 100% будівельної готовності, на що вказує відповідний акт приймання.
По закінченню будівельних робіт з добудови до Об’єкту Приміщень Наймодавці звернулися до КП «Бюро технічної інвентаризації міста Донецька» для проведення технічної інвентаризації збудованого майна. Означений орган провів технічну інвентаризацію об’єкту нерухомого майна та виготовив технічний паспорт на нього № 1/2591, проставивши відмітку про самовільне зведення Приміщень. За наведених фактичних обставин, керуючись чинним законодавством України щодо правових наслідків самочинного будівництва та за відсутності іншої можливості набути право власності на вказані об’єкти нерухомого майна, Наймодавці були змушені звернутися до суду із зустрічним позовом.
Відповідно до приписів статей 317, 320 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження майном, зокрема він має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Оскільки будівельні роботи були проведені Наймодавцями та ТОВ „Донпрофіль” без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, реконструйований об’єкт нерухомого майна вважається таким, що побудований самочинно, тобто без достатніх правових підстав. Правовідносини, пов’язані з самочинним будівництвом об’єктів нерухомого майна регулюються в Україні зокрема статтею 376 ЦК України.
Відповідно до приписів зазначеної статті, будівля, споруда та інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за власником (користувачем) земельної ділянки чи за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого та самочинно реконструйованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку. Чинне законодавство встановлює, що для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розв’язання справи, а саме – встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у встановленому законом порядку земельної ділянки.
Інформації стосовно претензій майнового чи немайнового характеру з боку третіх осіб до Наймодавців відносно Приміщень сторонами надано не було. Належні Наймодавцям земельні ділянки належить до житлової та громадської забудови. Статтею 19 ЗК України передбачено вичерпний перелік категорій земель відповідно до їх цільового призначення. Відповідно до статті 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.
Враховуючи, що добудоване новостворене нерухоме майно за своєю суттю та функціональним призначенням є громадськими будівлями та призначене для обслуговування населення, воно входить до кола об’єктів, що можуть бути розташовані на землях житлової та громадської забудови. За наведених обставин, суд вважає що Наймодавцями не було порушено положень чинного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається в якості обґрунтування своїх вимог та заперечень. Сторони не довели суду, що спірне майно порушує законні права Підприємця чи третіх осіб. Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об’єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише його визнання в судовому порядку. Обов’язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об’єктів самочинного будівництва не передбачена в чинному законодавстві, а порядок прийняття в експлуатацію об’єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.
До моменту розгляду справи Донецька міська рада, до компетенції якої відносяться повноваження щодо розпорядження землями в межах території міста, та її виконавчі органи, до повноважень яких належить здійснення контролю за дотриманням місцевих правил забудови, та зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу, не здійснювала жодних дій та не приймала жодних рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об’єкту самочинного будівництва, та не інформувала його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.
При розгляді даної справи за зустрічною позовною заявою предмет доказування доведений Наймодавцями відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв’язку у їх сукупності.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.
Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. В даному випадку, набуття права власності на самочинно збудоване та самочинно реконструйоване майно можливе лише в судовому порядку за умови додержання низки умов.
Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійсню відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України, встановлюється, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Статтею 320 ЦК України передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності. Наразі, стаття 321 ЦК України гарантує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом.
На час розгляду справи Наймодавці відкрито володіють майном, що утворилося в результаті реконструкції архітектурного об’єкту, який розташовано по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об’єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правовстановлюючі документи на належне Наймодавцям майно, заважає їй вільно володіти та користуватись зазначеним об’єктом нерухомості та унеможливлює розпорядження їм. Чинне законодавство України передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого нерухомого майна саме в судовому порядку на підставі статті 376 ЦК України.
З огляду на наведене, причиною виникнення спору за зустрічним позовом є фактичне невизнання Підприємцем права власності та права на користування нежитловим Приміщенням, а також порушення Підприємцем норм Конституції України, ЦК України, ГК України та інших норм, які регулюють режим права власності.
Позовні вимоги Підприємця щодо визнання Договору недійсним на підставі відсутності у Наймодавців речових прав на Приміщення – є необґрунтованими з огляду на вищенаведені висновки суду.
Не підлягають також задоволенню і вимоги Наймодавців про визнання Договору дійсним, оскільки чинне законодавство України (стаття 220 ЦК України) передбачає можливість визнання в судовому порядку правочинів дійсними лише у разі, коли означений правочин підлягає нотаріальному посвідченню та якщо сторона недобросовісно ухилилася від такого посвідчення, не зважаючи на фактичне виконання умов такого правочину. Натомість, Договір не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, окрім того, відсутні докази ухилення сторони Договору від його нотаріального посвідчення.
Рішення суду у справі № 44/115пд в частині про визнання права власності Наймодавців на Приміщення є підставою для державної реєстрації відповідних речових прав на нерухомість згідно пункту 10 додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 року № 7/5.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Підприємця.
На підставі ст.41-42 Конституції України, ст.ст.181, 202, 316-317, 328, 331, 376, 383, 392, 655-697 ЦК України, ст.ст.1, 2, 22, 33, 34, 36, АДРЕСА_2, 49, 82-85 ГПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 та суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди від 20.08.10 року.
Частково задовольнити зустрічний позов суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 та суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про визнання права власності суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 на об’єкти нерухомості, розташовані за адресою АДРЕСА_1, зокрема на: бесідку літ.И площею 61,7 м2, сарай літ.К площею 8,2 м2, зливну яму літ.Л площею 8,6 м2 та огорожу №№ 5-6 площею 45,7 м2, а також про визнання права власності суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 на об’єкт нерухомості, розташований за адресою АДРЕСА_2, зокрема на гараж літ.З площею 50,9 м2.
В решті позовних вимог зустрічного позову – відмовити.
Визнати право власності суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 на об’єкти нерухомості, розташовані за адресою АДРЕСА_1, зокрема на: бесідку літ.И площею 61,7 м2, сарай літ.К площею 8,2 м2, зливну яму літ.Л площею 8,6 м2 та огорожу №№ 5-6 площею 45,7 м2.
Визнати право власності суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 на об’єкт нерухомості, розташований за адресою АДРЕСА_2, зокрема на гараж літ.З площею 50,9 м2.
Стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на користь суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 суму сплаченого державного мита 1’432,15 грн. та відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236 грн.
Стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на користь суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 суму сплаченого державного мита 1’127 грн. та відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня оголошення рішення.
Повний текст рішення оголошено та складено 30 листопада 2010 року.
Суддя