У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2010 р. м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого – Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Боднар О.В. та Власова С.О.,
при секретарі Рогач І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду від 18 травня 2010 р. за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Приборжавської сільської ради Іршавського району, Луківської сільської ради Іршавського району та ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,-
встановила:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Луківської сільської ради Іршавського району та ОСОБА_3 у серпні 2009 р.
Просили визнати незаконними рішення виконавчого комітету Приборжавської сільської ради від 24.02.98 р. № 9 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки» та визнати недійсним виданий на підставі цього рішення державний акт серії I-ЗК № НОМЕР_1 про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0.26 га.; зобов’язати відповідача ОСОБА_3 повернути їм у користування захоплену ним частину земельної ділянки шляхом звільнення такої та демонтажу встановленої огорожі; стягнути з ОСОБА_3 на їхню користь 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди (по 5000 тис. грн. кожній) та судові витрати.
Рішенням Іршавського районного суду від 18 травня 2010 р. у позові відмовлено.
Апелянти просять скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Доводять про неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права. Указують на незаконність протоколу засідання узгоджувальної комісії Приборжавської сільської ради від 24.02.98 р. з приводу суміжного землекористування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Письмових заперечень або пояснень на скаргу інші особи, які беруть участь у справі, не подали. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 не визнав скарги як безпідставної. Приборжавська та Луківська сільські ради, а також третя особа – ОСОБА_4, просять розглянути справу за їх відсутності.
Суд першої інстанції виходив з правомірності перебування спірної земельної ділянки у власності ОСОБА_3 через відсутність порушень як при винесенні органом місцевого самоврядування рішення про передачу цієї ділянки у приватну власність так і при виготовленні державного акту.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення – залишенню без змін, з таких мотивів.
Згідно з положеннями ст. 152 ч.2, ч.3 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Разом з тим, у відповідності з вимогами ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на судовий захист своїх прав лише в разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Так, за правилами ст. 30 ЗК України від 18.12.90 р. (введений в дію 15.03.91 р.) у редакції станом на 05.05.93 р. (чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 13.10.97 р. між ОСОБА_5 і ОСОБА_3) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу (0,25 га в сільських населених пунктах), і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.
Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 23 ЗК).
Як видно з матеріалів справи, позивачами оспорюється належна ОСОБА_3 присадибна земельна ділянка площею 0.22 га.
Однак, 13.10.97 р. ОСОБА_3 купив у ОСОБА_5 жилий будинок АДРЕСА_1 (а.с.14). Згідно з довідкою Луківської сільської ради № 694 від 04.10.10 р. за дворогосподарством № 459 в 1995-97 р. р. (головою якого був ОСОБА_5) рахувалось 0.26 га землі. Надана позивачами архівна довідка про те, що ОСОБА_5 у 1987 р. виділялась земельна ділянка для будівництва житлового будинку площею 0.07 га, не спростовує факту наявності за вказаним дворогосподарством у 1997 р. земельної ділянки площею 0.26 га, з яких 0.22 га – присадибна ділянка, а 0.04 га – для ведення особистого селянського господарства (а.с.8-9, 12-13, 19).
До того ж, згідно з даними погосподарських книг (а.с.10-11 та довідка Луківської сільради № 02-10/161 від 07.10.10 р.) за дворогосподарством позивачів (головою якого до 1988 р. була ОСОБА_6, а з 1988 р. і дотепер – ОСОБА_1) з 1991 р. і дотепер рахується 0.13 га (до 1991 р. – 0.32 га).
Тобто, на час придбання ОСОБА_3 житлового будинку в ОСОБА_5 за дворогосподарством позивачів рахувалося лише 0.13 га землі, проте останні як землекористувачі жодних претензій (вимог) до сільської ради та ОСОБА_5 з цього приводу не заявляли.
За таких обставин оспорені рішення виконавчого комітету Приборжавської сільської ради та виданий ОСОБА_3 державний акт на землю є правомірними, оскільки на момент їх появи земельні права позивачів не порушувались. Решта позовних вимог мають похідних характер.
У зв’язку з цим доводи апеляційної скарги щодо спірної земельної ділянки (площею 0.22 га) є безпідставними. Решта доводів не спростовують висновку суду першої інстанції, позаяк стосуються питань огорожі (похідної вимоги) та протоколу засідання узгоджувальної комісії, що виходить за правові рамки спору.
У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -
ухвалила:
1. 1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
2. 2. Рішення Іршавського районного суду від 18 травня 2010 р. залишити без змін.
3. 3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: