Справа № 22ц-5214/10                                                         Головуючий у 1 інстанції: Кухтей Р.В.

Категорія: 19                                                                         Доповідач: Матвійчук Л.В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

29 листопада 2010 року                         місто Луцьк                  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Киці С.І.,

суддів – Гапончука В.В., Матвійчук Л.В.,

при секретарі Гнепі П.М.,

з участю:

    позивача ОСОБА_1,

    представника позивача Ковальова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» про визнання договору про пайову участь у будівництві житла дійсним і зобов’язання виконати умови договору, за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» до ОСОБА_1 про визнання договору про пайову участь у будівництві житла недійсним за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» на рішення Луцького міськрайонного суду від 28 вересня 2010 року,  

В С Т А Н О В И Л А:

25 грудня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» (далі – ТзОВ «М.Ж.К.-Буд») про визнання договору про пайову участь у будівництві житла (далі – договір) дійсним і зобов’язання виконати умови договору. Позов мотивований тим, що 27 квітня 2007 року між нею та відповідачем було укладено договір про пайову участь у будівництві житла, відповідно до умов якого відповідач зобов’язувався побудувати житло, а саме: дві двохкімнатні квартири, по АДРЕСА_1 а позивач – прийняти вказане житло та оплатити його вартість з розрахунку 3100 гривень за один квадратний метр. ОСОБА_1 частково виконала умови договору, сплативши перший внесок.

Договором встановлено, що строк будівництва закінчується 31 березня 2008 року, а термін введення в експлуатацію будинку становить три місяці після закінчення будівництва. Вказані умови договору відповідачем порушено.

16 березня 2009 року відповідач надіслав позивачу для підпису додаток до договору про зміну вартості квадратного метра житла, де встановив його у розмірі 4362 гривні. Оскільки зі зміною вартості житла позивач не погодилася і не підписала зазначений додаток, то 4 грудня 2009 року відповідачем їй було надіслано для підпису додаток до договору про його розірвання, який позивач також не підписала. Просила визнати дійсним договір про пайову участь у будівництві житла від 27 квітня 2007 року, укладений між нею та ТзОВ «М.Ж.К.-Буд», та зобов’язати ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» виконати всі умови договору про пайову участь у будівництві житла від 27 квітня 2007 року.

1 вересня 2010 року ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору про пайову участь у будівництві житла недійсним. Позов мотивований тим, що позивачем не сплачено відповідно до п. 3.4.1 договору 30 копійок першого внеску та оспорюваний договір підписаний виконуючим обов’язки директора товариства ОСОБА_3, який перевищив надані йому повноваження при підписанні договору, оскільки його умови суперечать інтересам товариства і цей правочин не був схвалений товариством. Просили визнати недійсним договір про пайову участь у будівництві житла від 27 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «М.Ж.К.-Буд».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 6 вересня 2010 року об’єднано в одне провадження справи за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» про визнання договору про пайову участь у будівництві житла дійсним і зобов’язання виконати умови договору та за позовом ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» до ОСОБА_1 про визнання договору про пайову участь у будівництві житла недійсним.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 вересня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалено визнати дійсним укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» договір про пайову участь у будівництві житла від 27 квітня 2007 року, та зобов’язати ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» виконати всі умови договору про пайову участь у будівництві житла від 27 квітня 2007 року.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати: судовий збір в розмірі 51 гривні, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 6500 гривень.

В задоволенні позову ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» до ОСОБА_1 про визнання договору про пайову участь у будівництві житла недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» просить скасувати зазначене судове рішення у зв’язку з порушенням судом норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 відмовити та задовольнити позов ТзОВ «М.Ж.К.-Буд».

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції – до часткового скасування з ухваленням нового рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 27 квітня 2007 року уклала з ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» договір про пайову участь у будівництві житла, згідно з умовами якого ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» зобов’язувалося побудувати з власних матеріалів і передати ОСОБА_1 житло, а саме: дві двохкімнатні квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 – прийняти вказане житло та оплатити його вартість на умовах, передбачених договором. Вартість одного квадратного метра та повну розрахункову вартість квартир між сторонами договору було погоджено та встановлено в розмірі 3100 гривень та 313906 гривень відповідно (а.с. 6-9). На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила відповідачу перший внесок в розмірі 15695 гривень, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів від 7 та 15 лютого 2008 року (а.с. 13).

З матеріалів справи вбачається, що листом від 16 березня 2009 року відповідач повідомив позивача про коригування вартості квадратного метра та повної вартості житла, що є предметом договору, і встановив її у розмірі 4362 гривні за метр та 419611,31 гривень за дві квартири. Одночасно позивачу було надіслано для підпису додаток до договору про зміну вартості квадратного метра житла (а.с. 10-11). ОСОБА_1 відмовилася підписувати вказаний додаток, оскільки умовами договору коригування вартості житла не передбачено (а.с. 12). 4 грудня 2009 року відповідачем надіслано ОСОБА_1 лист про розірвання договору разом з додатком до договору про його розірвання, який позивач також не підписала (а.с. 14-15).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання дійсним договору про пайову участь у будівництві житла, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено умови договору щодо строків завершення будівництва і введення будинку в експлуатацію та незаконно в односторонньому порядку розірвано договір, укладений з позивачем.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права.

За змістом ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст.ст. 11, 509, 526 ЦК України однією з підстав виникнення зобов’язання є договори, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

З п.п. 4.2, 4.3 договору (розділ 4 «Порядок розірвання договору та терміни його дії») вбачається, що за згодою між сторонами його може бути розірвано достроково на додатково погоджених умовах, а строк дії договору встановлюється з моменту його підписання та до виконання сторонами своїх зобов’язань по ньому (а.с. 7).

Умовами договору передбачено можливість його дострокового розірвання лише за згодою сторін, що повністю узгоджується з вимогами ст. 651 ЦК України, і не передбачено підстав і можливості розірвання в односторонньому порядку однією із його сторін.

Таким чином між сторонами по справі виникли договірні зобов’язання на підставі укладеного між ними договору про пайову участь у будівництві житла, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, а тому колегія суддів приходить до висновку, що підстав вважати договір розірваним відповідачем в односторонньому порядку немає, оскільки позивач не підписувала додаток до договору про його розірвання, що свідчить про відсутність її згоди, яка є обов’язковою в даному випадку.

Отже, договір є чинним і строк його дії відповідно до п. 4.3 триває до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань.

Крім того, з п. 13 роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року, вбачається, що у зв’язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим ст. 16 ЦК України.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що заявлена позивачем вимога про визнання правочину дійсним не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання договору про пайову участь у будівництві житла дійсним.

Пунктом 4.1 договору передбачено строк закінчення будівництва – 31 березня 2008 року, та встановлено трьохмісячний термін введення в експлуатацію житлового будинку після закінчення будівництва (а.с. 7).

Судом першої інстанції встановлено і це відповідає фактичним обставинам справи, що ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» не дотримано строків будівництва, передбачених п. 4.1 договору, оскільки будинок не здано в експлуатацію і житло, що є предметом договору, не передано ОСОБА_1

З огляду на зазначене, оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов’язання ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» виконати всі умови договору про пайову участь у будівництві житла від 27 квітня 2007 року є законним та обґрунтованим.

Не можна погодитися з оскаржуваним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» до ОСОБА_1 про визнання договору про пайову участь у будівництві житла недійсним у зв’язку зі спливом позовної давності для звернення до суду з таким позовом, про застосування якої було заявлено клопотання представником позивача Ковальовим С.В.

Зазначений позов ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» мотивований тим, що ОСОБА_1 не сплатила відповідно до п. 3.4.1 договору 30 копійок першого внеску та оспорюваний договір підписаний виконуючим обов’язки директора товариства ОСОБА_3, який перевищив надані йому повноваження при підписанні договору, оскільки його умови суперечать інтересам товариства і цей правочин не був схвалений товариством.

Посилання на недоплату першого внеску в розмірі 30 копійок не заслуговує на увагу, оскільки така сума є незначною порівняно зі сплаченою сумою і не може свідчити про ухилення ОСОБА_1 від виконання умов договору чи небажання настання передбачених ним наслідків та недійсність укладеного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оспорюваний договір укладено 27 квітня 2007 року та підписано ОСОБА_3, який з 30 січня 2007 року наказом був призначений виконуючим обов’язки директора товариства (а.с. 93 зв.). Будь-яких застережень щодо обмеження виконання таких обов’язків в наказі не зазначено.

Відповідно до п.п. 8.15, 8.20 статуту ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» (а.с. 85-89) директор здійснює управління поточною діяльністю товариства і має право без доручення виконувати дії від імені товариства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, виконуючи обов’язки директора, протягом 2007-2008 років підписував накази про звільнення з роботи працівників товариства, зокрема, директора ОСОБА_4 та головного бухгалтера ОСОБА_1 (а.с. 93, 98), а також адресовані в 2009 році ОСОБА_1 листи та додатки до договору про коригування ціни квадратного метра та розірвання договору (а.с. 10, 11, 14, 15).

За таких обставин колегія суддів вважає, що підписуючи оспорюваний договір ОСОБА_3 діяв в межах наданих йому повноважень, від імені та в інтересах товариства.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження перевищення ОСОБА_3 повноважень в розумінні ст. 241 ЦК України.

Крім того, враховуючи сплату ОСОБА_1 в порядку виконання умов договору першого внеску та прийняття цих коштів товариством (а.с. 13), а також переписку між сторонами щодо розірвання договору (а.с. 10, 12, 14), колегія суддів приходить до висновку про схвалення товариством спірного договору наступними конклюдентними діями його сторін та відсутності правових підстав визнавати спірний договір недійсним з мотивів його укладення з перевищенням повноважень виконуючим обов’язки директора товариства.

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду, який вони просили поновити, однак, жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності не надали.

Як вбачається з роз’яснень, викладених в абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.  

З врахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні позову ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» до ОСОБА_1 про визнання договору про пайову участь у будівництві житла недійсним з підстав спливу позовної давності, оскільки в даному випадку в задоволенні зазначеного позову слід відмовити за недоведеністю.

За змістом ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З позовної заяви, поданої ОСОБА_1, вбачається, що нею заявлено дві вимоги немайнового характеру.

Судові витрати по даній справі складаються із витрат по сплаті судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечення та витрат на правову допомогу. Вказані судові витрати позивачем сплачені та документально підтверджені (а.с. 1, 2, 18), однак, їхній розмір не відповідає вимогам закону.

У відповідності до пп. «д» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року «Про державне мито» судовий збір із позовних заяв немайнового характеру сплачується в розмірі 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян – 8 гривень 50 копійок (2 * 8,5 грн. = 17 грн.).

Згідно з Розмірами витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних справ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 5 серпня 2009 року № 825) за розгляд справ немайнового характеру витрати оплачуються в розмірі 37 гривень.

Додатком до постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року встановлено Граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ. Згідно даних розмірів витрати, пов’язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не може перевищувати суми, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 липня становить 888 гривень, а 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати – 355 гривень 20 копійок (888 грн. / 100 % * 40 % = 355,20 грн.).

З журналів судових засідань у даній справі (а.с. 26, 35-36, 41, 44, 50-51, 61, 76-77, 108-110, 112) вбачається, що представник позивача Ковальов С.В. був присутній у судових засіданнях протягом 2 годин 40 хвилин.

З огляду на вказане граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з розглядом даної цивільної справи становить 948 гривень 38 копійок (355,20 грн. * 2,67 год = 948,38 грн.).

Будь-яких інших доказів на підтвердження затраченого часу у зв’язку з наданням позивачу правової допомоги в матеріалах справи немає.

Виходячи з того, що позов задоволено частково, та з врахуванням вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України на користь позивача з ТзОВ «М.Ж.К.-Буд» підлягає стягненню 8 гривень 50 копійок судового збору, 18 гривень 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 474 гривні 19 копійок витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 28 вересня 2010 року в даній справі скасувати в частині визнання договору про пайову участь у будівництві житла дійсним, визнання договору про пайову участь у будівництві житла недійсним і розміру стягнутих судових витрат та ухвалити нове рішення в цій частині.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» про визнання договору про пайову участь у будівництві житла дійсним і зобов’язання виконати умови договору задовольнити частково.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» в частині визнання дійсним договору про пайову участь у будівництві житла від 27 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» відмовити.

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» до ОСОБА_1 про визнання договору про пайову участь у будівництві житла недійсним відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «М.Ж.К.-Буд» на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір в розмірі 8 (вісім) гривень 50 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 18 (вісімнадцять) гривень 50 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 474 (чотириста сімдесят чотири) гривні 19 копійок.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту набрання ним законної сили.

Судді: