Справа № 20-215-10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2010 року Дзержинський міський суд Донецької області у складі : головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,
при секретарі - Бондарчук Т.І.,
з участю
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Федорова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дзержинська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дзержинського МВ УМВС України в Донецькій області про встановлення факту постійного проживання на території,
ВСТАНОВИВ:
Позивач у серпні 2010 року звернувся до суду з позовною заявою про встановлення факту постійного проживання на території України до прийняття її незалежності, тобто до 24 серпня 1991 року та після її прийняття за період з 19 вересня 1990 року по 20 жовтня 1993 року, в тому числі на 13 листопада 1991 року.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що в травні 1988 року він отримав паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року. Після проголошення незалежності України, тобто 24 серпня 1991 року він в установленому законом порядку не отримав паспорт громадянина України замість паспорта громадянина колишнього СРСР.
В 2005 році ним було втрачено зазначений паспорт.
З цих підстав, він звернувся до Дзержинського МВ УМВС України в Донецькій області з відповідною заявою про видачу паспорта громадянина України.
За результатами розгляду цієї заяви йому було відмовлено в видачі паспорта громадянина України, посилаючись на те, що ним не надано ніякого підтвердження факту реєстрації на території України станом на 13 листопада 1991 року, на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», а також того, що він не є громадянином інших держав.
Вважає, що факт постійного проживання на території України до набрання чинності вказаним вище законом підтверджено тим, що він в період часу з 19 листопада 1990 року по 20 жовтня 1993 року проживав в гуртожитку «Шахти «ім. Ф.Е. Дзержинського», за місцем реєстрації.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», а саме 13 листопада 1991 року і не був громадянином інших держав необхідно для прийняття громадянства України та отримання паспорта громадянина України.
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні заявлені вимоги визнав, проти їх задоволення не заперечує.
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що позивач по справі є його братом. Разом з цим, пояснив, що ОСОБА_1 в період часу з 19 листопада 1990 року по 21 листопада 1990 року працював в якості учня горноробочого по ремонту гірничих видобуток.
Працюючи на вугільному підприємстві, його брат з 19 листопада 1990 року по 20 жовтня 1993 року проживав в гуртожитку відокремленого підрозділу «Шахта «ім. Ф.Е. Дзержинського» за адресою АДРЕСА_1.
За час проживання ОСОБА_1 в цьому гуртожитку, він неодноразово приїжджав до нього.
Суду підтвердив, що ОСОБА_1, позивач по справі дійсно проживав на території України в гуртожитку шахти під час дії Закону України «Про громадянство України», в тому числі на 19 листопада 1990 року і в цей період не мав громадянства інших держав. З цих підстав, вважає, що ОСОБА_1 має відношення до громадянства України, тому має всі права на отримання паспорта громадянина України.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона є знайомою ОСОБА_1
Суду надала такі ж пояснення, як і свідок ОСОБА_3 Наряду з цим, підтвердила, що позивач по справі дійсно в період часу з 19 листопада 1990 року по 21 листопада 1990 року працював на відокремленому підрозділі «Шахта «ім. Ф.Е. Дзержинського». У зв’язку з професійною необхідністю він проживав в гуртожитку, яке належало підприємству, де працював позивач.
В той час вона мала стосунки з одним із його братів, тому вони часто навідували ОСОБА_1 за місцем його проживання.
Також суду доповіла, що ОСОБА_1 мешкав в зазначеному гуртожитку до жовтня 1993 року, тобто під час дії Закону України «Про громадянство України», тому має всі підстави для отримання паспорта громадянина України.
Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст.ст. 256, 259 ЦПК України суд може встановити інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Судом встановлено, що в травні 1988 року заявник отримав паспорт громадянина СРСР зразку 1974 року.
На момент проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року, позивач постійно проживав на території України, але в установлений законом строк не отримав в спеціально уповноваженим на те органі паспорт громадянина України, у зв’язку з чим в установленому порядку не набув громадянство України.
В 2005 році позивач втратив паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року.
Тому, позивач звернувся до відділу громадянської імміграції та реєстрації фізичних осіб Дзержинського МВ УМВС України в Донецькій області з відповідною заявою про видачу йому паспорта громадянина України.
Однак, в видачі паспорта громадянина України йому було відмовлено, оскільки при зверненні ним не надано жодного доказу того, що він на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», а саме на 13 листопада 1991 року дійсно проживав на території України.
Судом встановлено, що підтверджено матеріалами справи та показаннями свідків, позивач з 19 вересня 1990 року по 21 листопада 1990 року працював на відокремленому підрозділі «Шахта «ім. Ф.Е. Дзержинського».
За час роботи на даному підприємстві позивач був зареєстрований в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1.
В цьому гуртожитку позивач проживав до 20 жовтня 1993 року, тобто під час дії Закону України «Про громадянство України».
У відповідності до ст. 3 цього Закону громадянами України, зокрема, є особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності цим Законом, а саме на 13 листопада 1991 року, проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Отже, проаналізувавши всі обставини справи, суд встановив факт проживання позивача на території України в період з 19 вересня 1990 року по 20 жовтня 1993 року, в тому числі на 13 листопада 1991 року, тобто на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України».
Таким чином, суд вважає заявлені вимоги повністю доведеними, тому підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 60, 212, 256, 259 ЦПК України, Закону України «Про громадянство України» суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Встановити факт, що ОСОБА_1 в період часу з 19 листопада 1990 року по 20 жовтня 1993 року постійно проживав на території України, в тому числі на 13 листопада 1991 року на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України за адресою АДРЕСА_1, Донецької області.
Рішення набирає чинності після спливу строку на його апеляційне оскарження.
На рішення суду може бути подана через Дзержинський міський суд Донецької області до Апеляційного суду Донецької області апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: