Справа № 2-3501-1/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 листопада 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Соколової В.В.
при секретарях Іконніковій О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики, -
В С Т А Н О В И В:
17.09.2010 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в які просить стягнути з відповідача на його користь за договором позики борг в сумі 11000,00 грн., а також понесені позивачем судові витрати в розмірі 110,00 грн. - витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн.
Позивач в судовому засіданні 21.11.2010 р. підтримав заявлені позовні вимоги, проте після оголошення перерви не з’явився, листом від 23.11.2010 р. просив слухати справу у його відсутності.(а.с.19).
Відповідач повторно не з’явилася в судове засідання після оголошення перерви, про час та місце розгляду повідомлялася належним чином, про причини неявки не повідомила. Проте, 21.10.2010 р. в судовому засіданні відповідач заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що гроші в сумі 500 доларів США та 1000 грн. вона отримала від позивача для іншої особи, особисті дані про яку їй невідомі, а розписку написала, у зв’язку з тим, що позивач наполягав на цьому.
Відповідно до ст. 77 ч. 2 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин. Отже, відповідач повідомлена про розгляд справи належним чином.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем надані пояснення з приводу позовних вимог, а позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі, суд приходить до висновку про можливість завершити розгляд справи у відсутності сторін на підставі наявних доказів.
Вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 15.08.2010 року був укладений договір позики грошових коштів на суму 11000 грн. , що підтверджується розпискою відповідача (а.с. 6).
Відповідно до умов договору, повернути отриману позику в розмірі 11000 грн. відповідач зобов’язалася до 15.09.2010 року.
Проте, станом на 17.09.2010 р. відповідачем не виконано умов договору та не повернуто позивачу отримані в борг кошти, тим самим свої зобов'язання не виконала.
Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. А в порядку ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Таким чином, умови позики від 15.08.2010 року не суперечать діючому законодавству України, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Обставини, на які посилається відповідач не доведені нею у встановленому законом порядку, що передбачено ст. 60 ЦПК України.
Згідно ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає:
? сума заборгованості в розмірі 11000,00 грн.;
? сума сплачених судових витрат: державне мито – 110,00 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення – 120,00 грн., що підтверджуються відповідними квитанціями (а.с.2,3).
Всього підлягає стягненню – 11 230,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 525, 530, 611, 1049, ЦК України, ст.ст.60, 88, 212-215, 209, 232 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 15.08.2010 року, яка становить 11000гривен 00 копійок, а також суму сплачених судових витрат - 230 гривен 00 копійок. Всього підлягає стягненню - 11230 (одинадцять тисяч двісті тридцять) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Солом’янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: