Справа № 2-1009/2010 р.

    РІШЕННЯ

                                                                         ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 25 листопада 2010 року Крюківський районний  суд міста Кременчука Полтавської області  в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Кобзар А.В. ,   розглянувши у відкритому судовому засіданні  в місті Кременчуці цивільну справу  за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним та стягнення моральної шкоди,

    ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, де просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь суму боргу в розмірі 9 000 грн., суму індексу інфляції в розмірі 1890 грн., три відсотки річних в розмірі 392 грн. 78 коп. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь судовий збір в сумі 113 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., які були сплачені ним при подачі позову до суду.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 15 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримав від нього в борг грошові кошти в розмірі 9 000 грн., які зобов»язався повернути 31 вересня 2008 року. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів підтверджується розпискою, власносручно складеною останнім при отриманні грошових коштів. Дана розписка відповідає вимогам статті 1047 Цивільного кодексу України, де вказано, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Оскільки відповідач отримані в позику грошові кошти позивачу не повернув, останній просить стягнути з нього грошові кошти в сумі 9 000 грн. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України ОСОБА_2 також зобов»язаний сплатити ОСОБА_1 суму встановленого індексу інфляції за весь час прострочення повернення боргу, яка складає 1890 грн., а також три відсотки річних від простроченої суми, що складає 392 грн. 78 коп.

16 квітня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, де просить визнати договір позики, укладений між ним та ОСОБА_1, який підтверджений розпискою, удаваним; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. в рахунок відшкодуванні заподіяної моральної шкоди.

Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що з початку 2008 року ОСОБА_1 був його пацієнтом, а через деякий час запропонував ОСОБА_2 співпрацювати та стати повноправними партнерами. Сторони домоволись про те, що ОСОБА_1 надає ОСОБА_2 9 000 грн. для закупівлі товару, а ОСОБА_2 буде сплачувати витрати, необхідні для спільної діяльності. При отриманні грошей від ОСОБА_1, на прохання останнього ОСОБА_2 написав розписку про отримання коштів. Після досягнення згоди за всіма істотними умовами з серпня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпочали спільну діяльність. ОСОБА_2 виконав усі умови домовленості про спільну діяльність, здійснював витрати на оренду приміщення, на розміщення реклами, на проїзд за товаром, на що витратив грошові кошти в сумі 12 757 грн. 36 коп. в березні 2010 року, як зазначає ОСОБА_2, ОСОБА_1 почав вимагати в нього 9 000 грн., які він дав на товар у 2008 році. На думку, ОСОБА_2, укладений між ними договір позики грошових коштів є удаваним, оскільки зазначені грошові кошти були надані для спільної діяльності, а не в борг.

В подальшому, як вказує в зустрічному позові ОСОБА_2, внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1, які виразились у погрозах фізичної розправи над ОСОБА_2, останньому було заподіяно моральної шкоди у вигляді порушення його нормальних життєвих зв»язків, яку позивач оцінює в 10 000 грн.

ОСОБА_1 почав погрожувати йому фізичною розправою, внаслідок чого йому було заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 10 000 грн.

В ході судового розгляду справи ОСОБА_2 доповнив позовні вимоги за зустрічним позовом та остаточно просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір позики, укладений між ним ОСОБА_1 удаваним, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги за первісним позовом підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, проти задоволення зустрічного позову заперечували у зв»язку з його безпідставністю.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні первісний позов не визнали, зустрічний позов підтримали та просили суд його задовільнити.

Вислухавши позивача (відповідача) ОСОБА_1, його представника ОСОБА_3, відповідача (позивача) ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Положеннями статті 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно частини 2 статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та йому може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з розписки від 15 квітня 2008 року, ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9 000 грн. та зобов»язався повернути 31 вересня 2008 року.

Таким чином, між сторонами в справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли договірні правовідносини, що витікають з укладеного між ними договору позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк  та в порядку, що встановлені договором.

Як достовірно встановлено в судовому засіданні на час розгляду справи судом, ОСОБА_2 свого зобов»язання щодо повернення грошових коштів ОСОБА_1 у встановлений договором строк не виконав.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу Ураїни боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, у ОСОБА_2 виник обов»язок щодо відшкодування ОСОБА_1 суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми і зазначені суми підлягаються стягненню з останнього на користь ОСОБА_1, оскільки боржником допущено невиконання грошового зобов»язання.

    Стосовно доводів ОСОБА_2 та його представника щодо удаваного характеру укладеного між сторонами в справі за допомогою розписки правочину, суд відхиляє їх з наступних підстав.

    Згідно положень статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.    

    Частиною 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона зобов»зана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

    ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів на підтвердження викладених ним в зустрічній позовній заяві обставин, зокрема щодо вчинення ним та ОСОБА_1 іншого правочину, для приховання якого ними укладено спірний правочин, навпаки, з численних доказів, які надані ОСОБА_2 та містяться в матеріалах справи, вбачається факт здійснення останнім підприємницької діяльності, який в даному випадку не оспорюється і не відноситься до предмету спору.

    Пояснення допитаних в судовому свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 також стосуються підтвердження факту здійснення ОСОБА_2 підприємницької діяльності та факту передачі останнім грошових коштів громадянці ОСОБА_6, яка забезпечувала бухгалтерський облік у підприємця, жодних відомостей про правовідносини між сторонами в справі щодо укладення договору позики зазначені вище свідки суду не повідомили.

    Щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь грошових коштів на відшкодування заподіяної ним моральної шкоди, суд, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

    Згідно роз’яснень які містяться в пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі  моральної (немайнової шкоди)  розглядаються судами, зокрема : коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7,440-І ЦК України (1963 р.) та іншим законодавством , яким встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов’язань, що підпадають під дію Закону від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» чи інших законів, якими врегульовано такі зобов’язання і передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

    Правовідносини, що виникли між сторонами в розглядуваній справі є договірними, тому відшкодування моральної шкоди у випадку їх порушення законом не передбачено, тим паче, що в судовому засіданні встановлено факт невиконання зобов»язання саме зі сторони ОСОБА_2

    Враховуючи викладене, а також те, що в судовому засіданні достовірно встановлено факт невиконання ОСОБА_2 своїх зобов»язань за договором позики щодо повернення у встановлений договором строк грошових коштів ОСОБА_1, суд приходить до висновку про законність та обгрунтованість позовних вимог останнього про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики, індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також трьох процентів річних від простроченої суми, у зв»язку з чим вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

    Оскільки, статтею 88 Цивільно-процесуального Кодексу України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати,  суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. та судовий збір в розмірі 113 грн.

    Керуючись статтями 10, 60, 79, 88, 130 ч.4, 174, 212, 213, 215, 292, 294  Цивільного процесуального кодексу України, статтями 625, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України , суд, -

      ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості   – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 9 000 (дев»ять тисяч) грн., суму індексу інфляції в розмірі 1890 грн. (одна тисяча вісімсот дев»яносто) грн., три проценти річних в розмірі 392 грн. 78 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  судовий збір в сумі 113 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів після отримання копії цього рішення.

Суддя :