АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Парандюк Т.С.
Суддів - Бершадська Г.В., Храпак Н.М.
при секретарі — Прус Л.С.
За участі сторін - представника апелянта - ОСОБА_2 та ОСОБА_3; представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Пожежне спостереження — Тернопілля” ( далі товариство) на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2010 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Пожежне спостереження — Тернопілля” до ОСОБА_4 про захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2010 року товариство пред”явило зазначений вище позов. Позивач вказав, що відповідач ОСОБА_4 06 травня 2010 року надіслав лист-заяву начальнику УМВСУ В Тернопільській області, в якому зазначив, що товариство розповсюджує неправдиві дані щодо об”єктів, які перебувають під їх охороною, що його працівники офіційно не оформлені на роботу, не проходять медичне обстеження, з ними не проводять необхідні інструктажі, не налагоджено їх професійне навчання, заробітну плату отримують у конвертах. Крім того, на автотранспорті товариства незаконно використовується логотип “Дозор”.
Оскільки дана інформація жодним доказом не підтверджена, спрямована на підрив ділової репутації товариства, його працівників, породжує недовіру до товариства з боку контролюючих органів, бентежить клієнтів, позивач просив зобов”язати ОСОБА_4 спростувати зазначені відомості шляхом публічного вибачення через обласні друковані засоби масової інформації та стягнути з відповідача на користь товариства 15 000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2010 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі товариство просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позов повністю задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників апелянта - ОСОБА_2, ОСОБА_3, які підтримують доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що у зверненні до правоохоронного органу відповідач виразив свою суб”єктивну думку щодо діяльності позивача, інформація, яку він повідомив, підлягала перевірці і оцінці уповноваженим органом, однак не можна вважати, що ця інформація була доведена невизначеному колу осіб, чи конкретній особі, та що у відповідача була мета свідомо нанести шкоду діловій репутації товариства.
З такими висновками суду слід погодитись, оскільки вони відповідають вимогам закону і грунтуються на матеріалах справи.
Згідно зі ст.94 ЦК України юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації... та інші немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу, ст.23 якої передбачає право на відшкодування моральної шкоди, в т.ч. за приниження її ділової репутації.
За правилами ч.3 ст. 277 ЦК - негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного. Проте, доказуванню на предмет достовірності, підлягає не будь-яка інформація, а лише та, - яка містить конкретні факти, спрямовані на приниження ділової репутації особи ( в т.ч. юридичної), і доведені до громадськості чи окремих громадян.
Конституційний Суд України в рішенні від 10 квітня 2003 року №08-рп/2003 роз”яснив, що звернення громадян в правоохоронні органи, які містять певні відомості щодо недотримання посадовими чи службовими особами законодавства в тій чи іншій галузі, передаються або повідомляються не з метою донесення таких відомостей до відома громадськості чи окремим громадянам, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами, не можна вважати розповсюдженням відомостей, що принижують честь, гідність і ділову репутацію, або завдають іншої шкоди інтересам особи ( фізичної чи юридичної).
Відповідно до роз”яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.19 постанови №1 від 27 лютого 2009 року “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з”ясувати чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
За правилами ст.47-1 Закону України “Про інформацію” оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, (зокрема критики, оцінка дій тощо), тому не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_6 надіслав заяву до управління внутрішніх справ для перевірки окремих видів діяльності товариства та його посадових осіб, вважаючи їх незаконними, без вказівки імен і прізвищ та посилання на конкретні факти порушень. Жодних доказів того, що він мав мету довести ці відомості до громадськості чи окремих громадян, а також, що свідомо бажав принизити ділову репутацію товариства,-у справі немає.
За вказаних обставин суд обгрунтовано вважає, що критичні висловлювання відповідача щодо діяльності товариства та його посадових осіб носить інформаційний характер, конкретних фактів порушення чинного законодавства не містить, є нічим іншим як оціночними судженнями, достовірність яких доведенню не підлягає. При цьому суд правильно послався на ст.10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, відповідно до якої кожен має право на свободу виявлення поглядів, та що це право включає в себе свободу дотримуватись своїх поглядів, отримувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади та залежності від меж.
Крім того, відрізняючи інформацію (факти) від поглядів (оціночних суджень) Європейський Суд зазначив, що існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень доказуванню не підлягає. Вимогу щодо спростування оціночних суджень задовольнити неможливо, а крім того, вона обмежує свободу дотримання власних поглядів, яка лежить в основі права, захищеного ст.10 Конвенції.
Посилання апелянта на порушення судом норм матеріального права не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються фактичними обставинами справи та зібраними доказами.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Пожежне спостереження - Тернопілля” - відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2010 року залишити без змін
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді :