АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Мизи Л.М., Процик М.В.,
при секретарі: Непомнящій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 1 червня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участю третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення,
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення. Позивачка зазначала, що квартираАДРЕСА_1 належить на праві спільної власності їй і членам її сім’ї ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних частках. З 2003 року у квартирі мешкає чоловік ОСОБА_4-ОСОБА_1, який не є власником квартири і зареєстрований в іншому будинку. Посилаючись на те, що відповідач незаконно проживає в квартирі, користується домашнім майном, комунальні послуги не оплачує, постійно вчиняє сварки, бійки і між ними склалися неприязні стосунки, позивачка просила задовольнити позов та виселити його з квартири на підставі ст. ст. 116,155 ЖК України.
Відповідач позов не визнав, мотивуючи тим, що він вселився в спірну квартиру в 2003 році за згодою всіх співвласників, як член сім’ї ОСОБА_4, і з того часу мешкає разом з нею, її сином від першого шлюбу ОСОБА_5, який також є власником квартири. 14 лютого 2009 року шлюб між ними був зареєстрований, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_6 Позивачка також мешкає з ними однією сім’єю, доглядає за їх дітьми, гроші, які він заробляє,йдуть на потреби всієї сім’ї, у тому числі на оплату комунальних платежів.
Третя особа на стороні позивачки ОСОБА_3 (син позивачки) вважає позов обґрунтованим. Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4.(дружина відповідача) підтвердила його пояснення і вважає позовні вимоги безпідставними.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 1 червня 2010 року позов задоволено. Постановлено виселити ОСОБА_1 з квартири та стягнути з нього на користь позивачки судові витрати в розмірі 38 грн.50 коп.
_____________________________________________________________________________
Головуючий у 1 інст. Рева С.В. Справа № 22ц-17329/2010
Доповідач Федорова А.Є. Категорія 42
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Третя особа ОСОБА_4 приєдналася до апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення .
Задовольняючи позов на підставі ст.391 ЦК України, суд виходив з того, що ОСОБА_1 вселився і проживає в спірній квартирі без належних підстав, оскільки не є власником квартири та не зареєстрований в ній.
Проте такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що спірна квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і її сину ОСОБА_8 в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло від 4 січня 2005 року (а.с.60).
ОСОБА_1 вселився в спірну квартиру в 2003 році в якості члена сім’ї наймача, а потім співвласника квартири ОСОБА_4, з якою знаходився в фактичному шлюбі, і з того часу за згодою усіх співвласників постійно мешкає в цій квартирі разом з дружиною та її неповнолітнім сином ОСОБА_8, що підтвердили позивачка ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрований 14 лютого 2009 року, і ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син ОСОБА_6, який в даний час також зареєстрований в квартирі (а.с.14-15).
Квартира складається з 4-х кімнат загальною площею 80,5 кв.м.
Співвласники домовилися про порядок користування квартирою, що є їхньою спільною частковою власністю, згідно з яким позивачка займає одну кімнату, її син ОСОБА_3, який фактично в квартирі не проживає, займає також одну кімнату, ОСОБА_4 з сином ОСОБА_5 – дві кімнати. Чоловік ОСОБА_4 ОСОБА_1 та їх малолітня дитина мешкають в тих саме кімнатах, які займають співвласники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Визначення такого порядку користування квартирою підтвердили в засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_2 та її син –третя особа ОСОБА_3, які також не заперечували, що відповідач не перешкоджає їм користуватися кімнатами, в яких вони мешкають.
Таким чином встановлено, що відповідач вселився в спірну квартиру в 2003 році в якості члена сім’ї за згодою позивачки, яка на той час була наймачем квартири, і після приватизації квартири та протягом семи років не заперечувала проти його проживання в квартирі та не вимагала його виселення. На даний час він мешкає разом зі своєю сім’єю і його дружина та її син також є власниками 1\2 частини спірної квартири.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), що проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належать, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно зі ст.157 ЖК України членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першої статті 116 цього Кодексу.
За правилами ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.(ч.3)
Як вбачається з позовної заяви, позивачка вимагає виселення відповідача на підставі ст.116 ЖК України, однак не надала суду першої інстанції та апеляційному суду будь-яких доказів наявності передбачених законом підстав для його виселення.
Відповідно до ст.155 ЖК України, на яку також посилається позивачка в обґрунтування своїх вимог, жилі будинки (квартири), що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законом.
Судом не встановлено, що позивачка, яка є співвласником квартири, позбавлена права користування нею, оскільки вона мешкає в квартирі і користується як жилим приміщенням так і підсобними приміщеннями, про що вона не заперечує.
За правилами статей 319,383 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення свої прав. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.(ст. 358 ЦК України).
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки позивачка не надала суду жодних доказів обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, в тому числі доказів самоправного зайняття відповідачем жилого приміщення та протиправної поведінки щодо неї, висновки суду не відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Доводи позивачки про те, що відповідач не зареєстрований в квартирі, а також є власником частки іншої квартири в якій має проживати, не можуть бути прийняті до уваги. Як вбачається з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 дійсно є власником 1\12 частки квартириАДРЕСА_2і.(а.с.23,24) Однак з 2003 року він мешкає разом зі своєю дружиною та дітьми в спірній квартирі.
Відсутність реєстрації відповідача у квартирі та наявність права власності на частку іншої квартири самі по собі не є правовими підставами для його виселення,
Право відповідача на вільний вибір місця проживання встановлено ст.33 Конституціїї України та ст.13 Загальної декларації прав людини. Крім того, відповідач та ОСОБА_4 є сім’єю, спільно проживають тривалий строк, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, і згідно зі ст. 56 СК України мають право на вибір місця свого проживання.
Спільне проживання подружжя разом з дітьми – це вияв внутрішньої потреби бути разом, зовнішній прояв внутрішньої їх злагоди. Тому колегія суддів вважає, що виселення відповідача суперечить також моральним засадам суспільства і може призвести до розпаду сім’ї, що є неприпустимим.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що передбачені законом підстави для виселення відповідача відсутні. Рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 1 червня 2010 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення із квартири АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий А.Є. Федорова
Судді: Л.М. Миза
Проте