КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-23-1/09 Головуючий у 1-й інстанції: Мягкоход Ю.В.
Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"04" листопада 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Борисюк Л.П.,
Суддів: Бараненка І.І.,
Ключковича В.Ю.,
при секретарі: Леонтовичі М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської міської ради на постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання дій (бездіяльність) протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач –ОСОБА_3 звернувся з позовом до Київської міської ради (далі –відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати бездіяльність Київської міської ради в частині не розгляду в місячний строк клопотання № К-11702 від 13.08.2007 року та в частині не прийняття за розглядом клопотань рішення в порядку, встановленому ст. 123 Земельного кодексу України (далі –ЗК України), такою, що порушує права та законні інтереси позивача; визнати за ФОП ОСОБА_3 право, на підставі оригіналу клопотання К-11702 від 13.08.2007 року разом з додатками до нього, виступити замовником документації із землеустрою, а саме, розроблення проекту відведення земельної ділянки із земель державної власності не наданих у власність чи користування орієнтовною площею 24,46 кв.м., яка розташована по вул. Щербакова, 56/7 у Шевченківському районі м. Києва з внесення обмінного файлу земельної ділянки в базу даних АС ДЗК.
Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 27.04.2009 року позов задоволено, визнано неправомірною бездіяльність Київської міської ради, яка залишила без розгляду клопотання № К-11702 від 13.08.2007 року.
Визнано за ФОП ОСОБА_3 право, на підставі оригіналу клопотання К-11702 від 13.08.2007 року разом з додатками до нього, виступити замовником документації із землеустрою, а саме, розроблення проекту відведення земельної ділянки із земель державної власності не наданих у власність чи користування орієнтовною площею 24,46 кв.м., яка розташована по вул. Щербакова, 56/7 у Шевченківському районі м. Києва.
На вказану постанову суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову з ухваленням нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції слід скасувати з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 13.08.2007 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням за № К-11702 про надання земельної ділянки в користування в оренду строком на 5 років, орієнтовною площею 24,46 м.кв. по вул. Щербакова, 56/7, для розміщення торгового кіоску, проте, вказане клопотання позивача відповідачем було залишено без розгляду, так як не прийнято ніяких рішень за наслідками його розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що визнав повноваження Київської міської ради в частині розпорядження землями державної власності такими, що не відносяться до виключної компетенції ради, так як землі державної власності належать самій державі з усіма соціальними і юридичними наслідками, а не відповідним органам обласних, районних, сільських, селищних та міських рад, тому, на думку суду першої інстанції, питання щодо розмежування земель повинно вирішуватись державними органами у встановлених законом межах, від імені та в інтересах держави.
При цьому, суд першої інстанції посилався на те, що положенням ст. 123 ЗК України закріплений обов’язок відповідного державного органу прийняти рішення за наслідками розгляду клопотань про надання земельних ділянок у користування, тому відповідач повинен був прийняти одне із двох можливих рішень, тобто, або рішення «про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки», або рішення «про відмову у наданні земельної ділянки в користування».
Аналізуючи вказані обставини та застосовуючи норми матеріального права, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які-б підтверджували можливість прийняття відповідачем за розглядом спірного клопотання рішення про відмову у наданні спірної земельної ділянки в користування позивачу, а наявні докази в матеріалах справи свідчать про відсутність, закріплених у ч. 9 ст. 123 ЗК України, законних підстав для прийняття відповідачем рішення щодо відмови у задоволенні даного клопотання позивача.
З урахуванням того, що відповідачем не було прийнято ніякого рішення про результати розгляду клопотання позивача про надання земельної ділянки в користування, суд першої інстанції визнав порушеними права та законні інтереси позивача внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка призвела до залишення клопотання за № К-11702 від 13.08.2007 року без розгляду, а відтак суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність поновити порушене право шляхом визнання неправомріною бездіяльності відповідача та вважав за можливе визнати за позивачем право виступити замовником розроблення проекту відведення земельної ділянки із земель державної власності не наданих у власність чи користування.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на слідуюче.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про столицю України –місто-герой Київ», порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»з особливостями, передбаченими цим Законом.
Пунктом 2 ст. 22 Закону України «Про столицю України –місто-герой Київ»передбачено, що у зв’язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України, Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об’єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.
Положенням п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»закріплено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: а саме, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Вимогами ч. 1 ст. 93 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право оренди земельної ділянки –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
В свою чергу, положенням ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування –орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Крім того, вимогами ч. 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З наявних доказів у матеріалах справи вбачається, що за наслідками розгляду письмового звернення позивача від 13.08.2007 року, постійна комісія з питань земельних відносин Київської міської ради прийняла висновок № К-11702 від 23.10.2007 року, яким рекомендовано міському голові відмовити замовнику в згоді на розроблення проекту відведення земельної ділянки в зв’язку з тим, що дана територія являється прибудинковою. Так, повідомленням за № К-11702 від 20.12.2007 року позивачу було відмовлено в погодженні питання на розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки.
За таких умов, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції не врахував вказаних обставин справи, тому прийшов до неправильного висновку щодо допущення бездіяльності відповідачем в частині залишення клопотання позивача без розгляду, а відтак, вказані висновки суду першої інстанції колегією суддів визнаються такими, що не відповідають встановленим обставинам у справі.
Проаналізувавши вказані норми матеріального права, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що приймаючи рішення у вигляді повідомлення про відмову в погодженні питання на розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки, відповідач діяв на підставі, у межах та у спосіб, передбачений чинним земельним законодавством України, та не порушив охоронюваних законом прав, свобод чи інтересів позивача.
Вимогами статті 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувану постанову не можна визнати законною і обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а відтак, постанова Солом’янського районного суду м. Києва від 27.04.2009 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі, яким в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Київської міської ради – задовольнити.
Постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2009 року скасувати та постановити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову –відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий суддя: _____________Л.П. Борисюк
Судді: _____________І.І. Бараненко
_____________В.Ю. Ключкович
Повний текст рішення виготовлено 09 листопада 2010 року