Справа № 22ц-6153/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 27 Овсюка Є.М.
Доповідач Матківська М.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Апеляційного суду Вінницької області
від 8 листопада 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Сопруна В.В., Медяного В.М.
При секретарі : Сніжко О.А.
За участю:представника позивача Ольшевського Д.А., відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 жовтня 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
В с т а н о в и л а :
26 серпня 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного 20 серпня 2007 року, з терміном дії до 18 серпня 2037 року, кредитного договору відповідач отримала 26 750 доларів США, на такі цілі: купівля житла – 20 000 доларів США, та 6 750 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених цим договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 20 серпня 2007 року уклали договір іпотеки, за умовами якого відповідач надала в іпотеку нерухоме майно – квартиру № 71, загальною площею 20,1 кв. м. по АДРЕСА_2. Відповідно до умов кредитного договору відповідач взяла на себе зобов'язання щомісячно вносити платежі в рахунок погашення заборгованості. В порушення умов договору відповідач своє зобов'язання припинила виконувати, у зв'язку із чим допустила заборгованість, яка станом на 03.03.2010 року складала 26 968,19 доларів США, із яких 20 068,69 доларів США заборгованість за кредитом; 3 645,96 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 605,25 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 1334,05 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до умов договору – 31,54 долари США штраф (фіксована частина) і 1282,70 доларів США (процентна складова). Тому позивач просив стягнути на його користь із відповідача заборгованість по кредитному договору у сумі 26 968,19 доларів США, що еквівалентно 213 747,17 гр.; в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на квартиру, що являється предметом договору іпотеки, шляхом її продажу з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також виселити відповідача із даної квартири із зняттям її з реєстраційного обліку та стягнути з неї понесені судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 жовтня 2010 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість по кредитному договору в сумі 26968,19 доларів США, що еквівалентно 213 747,17 гр., а також судові витрати: 1708,50 гр. судового збору та 120 гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру № 71 загальною площею 20,1 кв. м. по АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Виселено ОСОБА_3, яка зареєстрована і проживає у квартирі АДРЕСА_2 із зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Вінниці.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить змінити рішення суду та відмовити в задоволенні позову у частині позовних вимог про звернення стягнення на квартиру та її виселення із даної квартири.
Зазначила, що рішення суду вважає незаконним, необгрунтованим і таким, що неповно та поверхово відображає обставини справи в частині звернення стягнення на квартиру та її виселення із квартири. Вважає, що рішення суду в цій частині постановлено з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права. В іншій частині рішення не оскаржила
Відповідач у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просить її задоволити, зазначивши, що погоджується із рішенням суду в частині стягнення з неї заборгованості по кредитному договору в загальній сумі 26 968,19 доларів США і не оскаржила його.
Представник позивача заперечив апеляційну скаргу, просить її відхилити і залишити без зміни законне рішення суду.
Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача і відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що згідно правил статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині і ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
По справі встановлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" 20.08.2007 року уклав із ОСОБА_3 кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у сумі 26 750 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення 18.08.2037 року. За умовами договору позичальник зобов'язалася погашати кредит щомісячними платежами у сумі 248,29 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Періодом сплати визначено період з 22 по 27 число кожного місяця (а. с. 11-14). В забезпечення виконання кредитного договору сторони 20 серпня 2007 року уклали договір іпотеки квартири, за умовами якого іпотекодавець надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 71 загальною площею 20,1 кв. м., житловою площею 11,4 кв. м., по АДРЕСА_2 Дана квартира належить на праві власності відповідачу по справі ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 2007 року (а. с. 15-16). Взяте на себе зобов'язання ОСОБА_3 належним чином не виконувала у зв'язку із чим допустила заборгованість, яка станом на 03.03.2010 року склала 26 968,19 доларів США.
Також судом встановлено, що відповідач являється матір'ю малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 39), з якою вона проживає у АДРЕСА_2 (а. с. 38).
Залучений апеляційною інстанцією до участі у справі орган опіки й піклування Вінницької міської ради, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явився і не надав свого висновку по даній справі, виходячи із апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ст. 1048 ЦК України (параграфа 1 глави 71 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Позичальник згідно ст. 1049 ЦК України зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За правилами ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то згідно вимог ст. 530 ЦК України воно підлягає виконанню у цей строк.
Виходячи із встановлених судом обставин та вимог закону і умов кредитного договору від 20 серпня 2007 року суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову у частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредитному договору.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (частина перша стаття 575 ЦК України).
У разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель, як зазначено у частині першій статті 33 Закону України "Про іпотеку", вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
За статтею 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.
Виселення проводиться у порядку, встановленому законом на підставі статті 109 ЖК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 109 ЖК України виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.
Судом встановлено, що кредитор – позивач по справі ПАТ КБ "ПриватБанк" не звертався до боржника ОСОБА_3 із відповідною вимогою про добровільне звільнення квартири, а також ним не вирішувалося питання про надання відповідачу жилого приміщення із фонду для тимчасового проживання відповідача, Отже, відповідачем не було дотримано вимог житлового законодавства про порядок виселення відповідача із займаного нею жилого приміщення.
Також по справі встановлено, що квартира № 71, загальною площею 20,1 кв. м., житловою площею 11,4 кв. м. належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 4866, тобто є її власністю.
У цій квартирі проживає власник ОСОБА_3 із своєю малолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження (а. с. 38-39).
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаної Україною 21.02.1990 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, що набрала чинності для України 27.09.1991 року, Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах свої можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
Стаття 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачає, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
За змістом статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх заміняють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками або особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
При укладені договору іпотеки позивачем не була врахована наявність у відповідача неповнолітніх (малолітніх) дітей, які б мали право власності чи право користування жилим приміщенням, що являється предметом іпотеки.
Всупереч вищезазначеним нормам законів, сторони при укладенні між собою договорів не отримали згоди органу опіки та піклування на укладення таких договорів (кредитного та іпотеки), які безумовно впливають на права та інтереси малолітньої дитини відповідача та на обов'язок органу місцевого самоврядування щодо надання сім'ї відповідача соціального житла.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що прийняте судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_3 постановлено з порушенням норм матеріального права, а отже є незаконним, що відповідно до п. 4 частини 1 і частини 2 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування його в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального права.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 109 ЖК України, ст.572, 575 ЦК України, ст. 33, 39, 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 жовтня 2010 року в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та про виселення ОСОБА_3 скасувати.
Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким являється квартира АДРЕСА_2 Вінниці шляхом продажу квартири з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та про виселення ОСОБА_3 із зняттям її з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Вінниці.
В решті рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :