Справа № 22-5677/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 5 Гуцола В.І.
Доповідач Матківська М.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Апеляційного суду Вінницької області
від 25 жовтня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Мішеніної С.В., Медвецького С.К.
При секретарі : Сніжко О.А.
За участю: прокурорів Сувалова В.О., Шеремети Ю.О.
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Бершадського району Вінницької області
на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 4 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Бершадського РВ ГУМВС України у Вінницькій області про визнання добросовісним набувачем, -
В с т а н о в и л а :
У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Бершадського РВ ГУМВС України у Вінницькій області про визнання добросовісним набувачем, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 вересня 2009 року на автомобільному ринку у м. Умані Черкаської області у незнайомого чоловіка придбав без технічного талона на автозапчастини автомобіль "VW пасат" з кузовом під номером НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, заплативши за нього 3000 гр. Продавець разом із автомобілем віддав йому два документи, які підтверджують, що автомобіль пересік границю. 15 жовтня 2009 року працівники ДАІ зупинили його під час руху даним автомобілем, який в послідуючому поставили на арешт майданчик. За результатом проведеної перевірки по питанню придбання ним автомобіля Бернадським РВ УМВС України 24 жовтня 2009 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю події будь-якого злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, з притягненням його адміністративної відповідальності за ст. 121 КпАП України. Вважаючи, що вчинений ним правочин – купівля автомобіля на запчастини без реєстрації, є правомірним, просив визнати його добросовісним набувачем цього автомобіля та зобов'язати відповідача видати йому автомобіль із арешт майданчика.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 4 листопада 2009 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 добросовісним набувачем автомобіля "Фольксваген Пассат" державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 без права його експлуатації.
Зобов'язано Бершадський РВ ГУМВС України у Вінницькій області видати ОСОБА_2 його автомобіль "Фольксваген Пассат", державний номер НОМЕР_1.
В апеляційній скарзі прокурор Бершадського району просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, оскільки воно не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
У судовому засіданні прокурори підтримали апеляційну скаргу, просять її задоволити.
Позивач і відповідач у судове засідання не з'явилися і не надали письмових заперечень на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурорів, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що згідно правил статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Стаття 215 ЦПК України вимагає, щоб у мотивувальній частині кожного рішення було зазначено: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішення нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.
Оскаржуване рішення суду взагалі не містить мотивувальної частини, а зазначені у ньому норми матеріального права, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, неправильно застосовані судом. Суд лише зазначив норми цивільного процесуального закону, який надав суду право постановити рішення у попередньому судовому засіданні – ч. 4 ст. 130 та ч. 4 ст. 174 ЦПК України (а. с. 14).
Застосовані судом: стаття 202 ЦК України "Поняття та види правочинів", стаття 204 "Презумпція правомірності правочину", стаття 329 ЦК України "Набуття права власності юридичною особою публічного права", стаття 388 ЦК України "Право власника на витребування майна від добросовісного набувача", стаття 390 ЦК України "Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння", не підлягають до застосування до правовідносин, які випливають із встановлених по справі обставин, яких у своєму рішенні, у порушенням вимог цивільного процесуального закону, суд не навів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України ).
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Стаття 61 ЦПК України зазначає підстави звільнення від доказування. Так, зокрема, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (частина 4 ст. 61 ЦПК України). Надані позивачем протокол про адміністративне правопорушення від 15.10.2009 року та постанова в справу про адміністративне правопорушення від 15.10.2009 року винесена інспектором Дорожньої патрульної служби УДАІ м. Вінниці не являються тими доказами, які звільняють позивача від доказування свої позовних вимог.
Позивач не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог – про добросовісне набуття ним права власності на автомобіль, та, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України не підтвердив цих своїх доводів відповідними доказами, передбаченими статтями 57-64 ЦПК України, які могли б бути підставою для задоволення його вимог.
Жодного доказу, який би підтвердив викладені позивачем обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, позивач суду не надав, а отже, відповідно до ст. 212 ЦПК України суд мав би оцінити надані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а результати оцінки цих доказів суд мав би відобразити у рішенні, навівши мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Такі вимоги цивільного процесуального закону суд першої інстанції не виконав.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначив, що даний автомобіль він придбав на ринку у незнайомого йому чоловіка. Зі змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 24 жовтня 2009 року вбачається, що під час перевірки автомобіля по ідентифікаційному номеру кузова НОМЕР_2 який є в базі даних про реєстрацію транспортних засобів, дані по кузову відсутні; автомобіль незаконно перебуває на території України; номерні знаки не належать даному автомобілю (а. с. 9).
Такі факти свідчать про те, що даний автомобіль ввезений на територію України із порушенням вимог Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України", у редакції, що діяла з 12.03.2009 року і на час ухвалення судового рішення.
Так, стаття 5 цього Закону передбачає, що транспортні засоби, що безпосередньо ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України, незалежно від їх вартості підлягають обов'язковому письмовому декларуванню митним органам у порядку, встановленому для громадян, та оподатковуються ввізним митом, податком на додану вартість і в установлених законодавством України випадках акцизним та іншими зборами. Транспорті засоби як нові, так і такі, що були у користуванні, які ввозяться на митну територію України громадянами, підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до законодавства України. Документи, що засвідчують відповідність транспортних засобів вимогам технічних регламентів та національних стандартів, подаються митним органам під час митного оформлення транспортних засобів з метою вільного обігу та уповноваженим в Україні органам під час реєстрації транспортних засобів, якщо вони підлягають реєстрації.
Згідно ч. 3 ст. 11 цього Закону транспортні засоби тимчасово ввезені під зобов'язання про зворотне вивезення, не можуть бути розкомплектовані на запасні частини, передані у володіння або користування іншим особам. Такі транспортні засоби можуть бути оформлені для постійного користування після сплати відповідних податків та зборів, передбачених законодавством при ввезенні транспортних засобів для вільного використання.
Оскільки позивач не довів свого права на спірний автомобіль, тому таке право не являється порушеним, а отже не підлягає судовому захисту.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами статей 3 і 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свого порушеного права, що захищається судом при здійсненні ним правосуддя, у спосіб, визначений законами України.
Виходячи із вставлених по справі обставин, колегія суддів вважає, що гарантоване Конституцією України право власності позивача на спірний автомобіль відповідачем не порушено, а отже воно не підлягає судовому захисту.
За таких обставин заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, тому не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є незаконним і таким, що підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 328, 392 ЦК України, ст. 11, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу прокурора Бершадського району Вінницької області задоволити.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 4 листопада 2009 року скасувати.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до Бершадського РВ ГУМВС України у Вінницькій області про визнання добросовісним набувачем.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :