Справа № 22ц-3877/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 27 Вітковського С.В.
Доповідач Матківська М.В.
У Х В А Л А
Апеляційного суду Вінницької області
від 25 жовтня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Медвецького С.К., Мішеніної С.В.
При секретарі : Сніжко О.А.
За участю : представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Гарант"
на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2010 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Гарант" до ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, -
В с т а н о в и л а :
У лютому 2010 року ТОВ СП "Гарант" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договорів недійсним, у якому просив визнати недійсними додаткові угоди від 1.06.2006 року, 1.07.2006 року, 1.09.2006 року, 01.01.2007 року, 1.10.2007 року, 1.07.2008 року, 1.10.2008 року, 1.01.2009 року, 1.05.2009 року та 1.06.2009 року.
У червні 2010 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та зміну підстав та предмету позову, в якій просив визнати фіктивними договори позики № 1 та № 2 від 9 листопада 2005 року, а також розписки про одержання коштів № 1 і № 2, укладені між ТОВ СП "Гарант" та ОСОБА_3; визнати недійсними додаткові угоди від 1.06.2006 року, 1.07.2006 року, 1.09.2006 року, 01.01.2007 року, 1.03.2007 року, 1.10.2007 року, 1.07.2008 року, 31.01.2008 року, 1.07.2008 року, 1.10.2008 року, 1.01.2009 року, 1.03.2009 року, 1.05.2009 року, 1.06.2009 року.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ СП "Гарант" до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики № 1 та № 2 від 9 листопада 2005 року, розписок про одержання коштів № 1 і № 2 від 9 листопада 2005 року та додаткових угод від 1.06.2006 року, 1.07.2006 року, 1.09.2006 року, 10.01.2007 року, 1.03.2007 року, 1.10.2007 року, 31.01.2008 року, 1.07.2008 року, 1.10.2008 року, 1.01.2009 року, 1.03.2009 року, 1.05.2009 року, 1.06.2009 року.
В апеляційній скарзі ТОВ СП "Гарант" просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задоволити його позовні вимоги.
Зазначило, що рішення суду вважає незаконним і необгрунтованим у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи, внаслідок неправильного дослідження, оцінки доказів та порушення норм процесуального права.
У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просить її задоволити.
Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить її відхилити; вважаючи, що рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального й процесуального права та є законним і обгрунтованим, просить його залишити без зміни.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_3 і ТОВ сільськогосподарське підприємство "Гарант" 9 листопада 2005 року укладено два договори позики: № 1, за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність ТОВ СП "Гарант" грошові кошти у сумі 9 000доларів США на термін до 1 березня 2006 року (а. с. 21) та № 2, за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність ТОВ СП "Гарант" грошові кошти у сумі 20 983 долари США на термін до 1 березня 2006 року ( а. с. 22). Про виконання договорів позики, тобто про отримання грошових коштів в.о. директора Голова ТОВ СП "Гарант" ОСОБА_4 дав розписки № 1 і № 2 (а. с. 24). Додатковими угодами від 1.06.2006 року, 1.07.2006 року, 1.09.2006 року, 01.01.2007 року, 1.10.2007 року. 1.07.2008 року, 1.10.2008 року, 1.01.2009 року, 1.05.2009 року та 1.06.2009 року сторони фіксували суму збільшення боргу і загальну суму заборгованості, яка збільшилася на 26 164 долари США, а саме: на 1.06.2006 року борг збільшився на 2701 долар США, загальна сума боргу склала 54684 долари США; на 01.07.2006 року борг збільшився на 1114 доларів США, загальна сума боргу склала 55 798 доларів США (а. с. 26); на 01.09.2006 року борг збільшився на 2201,76 долар США, загальна сума боргу – 57999,76 доларів США; на 1.11.2006 року борг збільшився на 1878 доларів США; на 1.01.2007 року борг збільшився на 2204,76 долари США, загальна сума боргу – 62 031 долар США (а. с. 27, 28); на 1.10.2007 року борг склав 68 473 долари США (а. с. 28); на 01.07.2008 року загальна сума боргу склала 71 637,92 доларів США; на 1.10.2007 року загальний борг склав 72597 доларів США (а. с. 30); на 1.01.2009 року загальний борг склав 74 431,75 долар США; на 01.03.2009 року загальний борг склав 75865 доларів США (а. с. 31); на 1.05.2009 року загальний борг склав 77 378 доларів США; на 1.06.2009 року загальний борг склав 78 147 доларів США (а. с. 32).
Також судом встановлено, що у липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ТОВ СП "Гарант" про стягнення коштів згідно з договорами позики, розписки, додаткової угоди. Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 6 жовтня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 26 січня 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ СП "Гарант" на користь ОСОБА_3 кошти згідно договорів позики № 1, № 2 від 9 листопада 2005 року, № 3 від 11 січня 2006 року та додаткової угоди від 1 червня 2009 року в розмірі 625 957 гр. (а. с. 42-45). При розгляді даної справи судом було встановлено, що 9 листопада 2005 року між ОСОБА_3 та ТОВ СП "Гарант" було укладено договори позики № 1 та № 2, згідно яких ОСОБА_3 надав товариству позику в сумі 9 000 доларів США і 20983 долари США строком до 1 вересня 2006 року та договір позики № 3 від 11 січня 2006 року, згідно умов якого ОСОБА_3 надав товариству позику у сумі 22 000 доларів США строком до 1 вересня 2006 року. Факт передачі ОСОБА_3 грошових коштів товариству підтверджено розписками в.о. директора, голови товариства "Гарант" ОСОБА_4 за № 1, № 2 від 9 листопада 2005 року та № 3 від 11 січня 2006 року. Обов'язок щодо повернення коштів за цими договорами товариство "Гарант" у визначений строк не виконало, що підтверджено додатковими угодами сторін про збільшення боргу за період з 1 червня 2006 року по 1 травня 2009 року. Остання додаткова угода зазначала, що станом на 1 червня 2009 року загальний борг позичальника склав 78147 доларів США. Дане рішення суду набрало законної сили 26 січня 2010 року і звернуто до виконання.
Встановивши такі обставини по справі, суд першої інстанції при вирішенні позову ТОВ СП "Гарант" прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Згідно статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 6.10.2009 року, що набрало законної сили 26 січня 2010 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ СП "Гарант" про стягнення коштів згідно договорів позики, розписки, додаткової угоди, встановлені обставини укладення сторонами по справі 9 листопада 2006 року договорів позики № 1 і № 2 та додаткових угод до них із 1.06.2006 року по 01.06.2009 року; встановлено факт передачі позикодавцем ОСОБА_3 грошових коштів за цими договорами позики позичальнику в.о. директора Голови ТОВ СП "Гарант" ОСОБА_4 за розписками № 1 і № 2; встановлено факт існування боргу станом на 1.06.2009 року у загальній сумі 78 147 доларів США, в тому числі і по вищеназваним договорам позики від 9 листопада 2006 року і по додатковим угодам станом на 1.06.2009 року; встановлено факт невиконання позичальником свого зобов'язання по поверненню суми боргу позикодавцеві ( а. с. 44-45). При цьому як вбачається зі змісту рішення суду від 06.10.2009 року представник ТОВ СП "Гарант" ОСОБА_4 у судовому засіданні визнав борг у загальній сумі 78 147 доларів США.
Позивач у судовому засіданні не довів своїх позовних вимог та згідно статей 10, 60 ЦПК України не підтвердив їх відповідними доказами, передбаченими ст. ст. 57-59 ЦПК України, які могли б бути підставою для задоволення його позову, а навпаки його вимоги за правилами ч. 3 ст. 61 ЦПК України заперечуються встановленими судовим рішенням від 6.10.2009 року, що набрало законної сили, обставинами.
Колегія суддів за таких обставин вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже є законним і обгрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на висновки суду та спростовуються вищенаведеним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Гарант" відхилити.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :