АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-9132/10 Головуючий у 1-й інстанції: Кучерук І.Г.
Суддя-доповідач: Гончар О.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Бондаря М.С.
суддів Гончара О.С., Кухаря С.В.
при секретарі Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31 серпня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, треті особи приватний нотаріус Шаповалова Олена Георгіївна та Державна виконавча служба в Хортицькому районі м.Запоріжжя, та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» (надалі Банк) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом. Зазначав, що за заявою Банку 14.12.2009 року приватним нотаріусом Шаповаловою О.Г. вчинено виконавчий напис, за яким звернуто стягнення на автомобіль позивача в рахунок погашення його заборгованості перед Банком за кредитним договором на суму 122015,03 грн.
Позивач вважає, що з наданих Банком нотаріусу документів не вбачалось безспірності суми боргу. Крім того, заборгованість мала місце в доларах, а звернення стягнення проведено в гривнях. В зв’язку з чим, ОСОБА_2 просив суд визнати зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Не погоджуючись із вказаним позовом, Банк звернувся в суд із зустрічним позовом. Зазначав, що 01.08.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк», з одного боку і ОСОБА_2 з іншого боку, укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від Банку 16000 доларів США кредитних коштів на умовах їх повернення до 31.07.2015 року із сплатою 13% річних.
На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між Банком і ОСОБА_2 того ж дня було укладено договір застави транспортного засобу – «Мітсубіши Кольт» р/н НОМЕР_1.
Позичальник своїх зобов’язань за кредитним договором належним чином не виконував. В зв’язку з чим, Банк у відповідності до умов договору прийняв рішення вимагати дострокового повернення позивальником всієї заборгованості. Станом на 19.07.2010 року заборгованість перед Банком склала 17172 долара США, що складає 135656,64 грн., які Банк просив стягнути з боржника. Крім того, Банк просив звернути стягнення на все майно відповідача за зустрічним позовом.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31 серпня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь Банку 135656,64 грн., які складають заборгованість за кредитом. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції і відмовити в задоволенні зустрічного позову.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суд не прийняв до уваги ту обставину, що нотаріус в порушення вимог ст.87 Закону України «Про нотаріат» вчинив виконавчий напис без надання йому документів, які свідчать про безспірність боргу.
Проте, позивач в порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надав на підтвердження даної заяви жодних доказів. Ніяких клопотань, щодо витребування від нотаріуса матеріалів, на підставі яких вчинено напис, у відповідності до вимог ст.133 ЦПК позивачем не заявлялось.
Більш того, позивачем не оспорювався розмір заборгованості, який зазначено у виконавчому написі, не оспорювалось право Банку на звернення до нотаріуса, як і не оспорено підстави для такого звернення. Матеріали справи свідчать про те, що Банк попереджав боржника про наявність поточної заборгованості та про обов’язок боржника її негайного погашення. (а.с. 44-45)
Проте, ОСОБА_2 заборгованості так і не погасив.
Аналізуючи заперечення ОСОБА_2 про те, що стягнувши заборгованість, суд, тим самим, допустив подвійне стягнення заборгованості, колегія суддів дійшла до наступного.
Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус запропонував звернути стягнення на предмет застави – автомобіль «Мітсубіши Кольт» р/н НОМЕР_1. При цьому нотаріус діяв у відповідності до положень ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу». У відповідності до ст.87 Закону України «Про нотаріат» нотаріус грошову суму не стягував.
При зверненні стягнення на автомобіль на погашення заборгованості мають бути спрямовані кошти виручені від його продажу. При цьому розмір виручених коштів може бути меншим ніж сума боргу. Таким чином, різниця має покриватись за рахунок коштів, що підлягають стягненню за оскарженим рішенням суду.
За змістом ст.ст. 572, 589, 590, 591 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави); у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави; за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором; заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом; якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника
Аналіз наведеного вказує про те, що сам по собі виконавчий напис про звернення стягнення на заставне майно не свідчить про припинення обов’язку боржника щодо погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки виконавчий напис про звернення стягнення на заставне майно є рішенням про спосіб виконання права вимоги, а не рішенням про визнання права на таку вимогу.
Оскаржуваним рішенням на відміну від виконавчого напису встановлено розмір заборгованості, яка підлягає стягненню в примусовому порядку. Таким чином, сума визначеної рішенням суду заборгованості обов’язково включає в себе суму заборгованості, яка зазначена у виконавчому написі .
Отже, колегія суддів не вбачає з ухваленням оскаржуваного рішення, подвійного стягнення заборгованості з ОСОБА_2
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вимагаючи стягнути всю заборгованість за кредитним договором, Банк діяв у відповідності до п.6.5. Договору, яка надає йому таке право у випадку неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов’язань за договором. Позичальник ОСОБА_2 не оспорює факту порушення ним таких зобов’язань.
До заперечення апелянта про те, що стягнення не повинно було відбуватись національній валюті, колегія суддів ставиться критично, оскільки в цій частині і нотаріус при вчиненні виконавчого напису і суд першої інстанції діяли у відповідності до вимог норм матеріального і процесуального прав.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим по справі обставинам, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31 серпня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя суддя суддя
Бондар М.С.. Гончар О.С. Кухар С.В.