АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-7806/10 Головуючий у 1-й інстанції: Шудрик А.А.
Суддя-доповідач: Гончар О.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Бондаря М.С.
суддів Гончара О.С., Кухаря С.В.
при секретарі Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Оріхівського району Запорізької області, що діє в інтересах держави в особі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах», на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності на об’єкти нерухомості, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2009 року задоволено позов ОСОБА_2 до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області. Даним рішенням суду за позивачем визнано право власності на самочинно збудований магазин, визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0829 га під ним, встановлено земельний сервітут на колодязь, що розташований поряд з магазином.
Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, прокурор просив зазначене рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
А пеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 319, 320 ЦК, виходив з того, що придбана позивачкою в 1996 році будівля згодом була нею на підставі дозволу виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області переобладнана під магазин. Проте, ОСОБА_2 позбавлена можливості зареєструвати за собою право власності на перебудований магазин. Оскільки, позивачка придбала магазин, суд керуючись ст. 377 ЦК та ст. 120 ЗК визнав право власності на земельну ділянку, площею 0,0829 га, щодо якої зазначеною радою було прийнято рішення про «наділення» нею позивачку.
Рішення про встановлення сервітуту суд взагалі не мотивував.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
За змістом ст. 376 ЦК України будівля, споруда, інше нерухоме будинок вважається самочинним будівництвом, якщо вона збудована на земельній ділянці, що не була відведена особі для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Встановлено, що в листопаді 1996 року ОСОБА_2 придбала будівлю площею 180 кв.м. Проте згідно данних технічного паспорту, станом на жовтень 2004 року її площа вже складала 225 кв.м. Збільшення площі мало місце внаслідок знесення старої будівлі і самочинного будівництва нової, здійсненого позивачкою без належно затвердженого проекту.
За змістом ч.5 ст.376 ЦК України суд може визнати право власності на нерухоме майно самочинно збудоване на земельній ділянці, лише на вимогу власника (користувача) цієї земельної ділянки, якщо це не порушує права інших осіб.
Згідно ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає лише після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Такими чином, право власності на самочинне будівництво може бути визнане за особою, що вимагає такого визнання, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що визначають цільове призначення такої земельної ділянки.
Матеріали справи містять у собі лише рішення Комишуваської селищної ради від 25.02.2009 року про наділення відповідачку земельною ділянкою площею 0,0829 га., для чого її зобов’язано замовити та виготовити технічну документацію із землеустрою на вказану земельну ділянку. Проте, таке рішення не є правовстановлюючим документом, оскільки акт постійного користування чи договір оренди матеріали справи не містять.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне відмітити наступне.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом даної норми закону відповідачем у справі повинна бути особа, яка порушує, не визнає або оспорює права, свободи чи інтереси позивача, і такі порушення, невизнання та оспорювання унеможливлюють в повній мірі реалізувати позивачеві свої права, свободи та інтереси.
Проте, в порушення вимог закону позивач в своєму позові не зазначила яким чином Комишуваська селищна рада порушила, не визнала або оспорила права, свободи чи інтереси позивача. ОСОБА_2 не вказала яким чином дії чи бездіяльність відповідача унеможливили в повній мірі реалізувати позивачкою своє право власності на самочинне будівництво.
Не зазначив про ці обставини в своєму рішенні і суд першої інстанції.
Більш того, захищаючи право позивачки, суд першої інстанції не врахував наступного.
Статтею 97 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за самовільне будівництво будинків і споруд. Такими чином, суд першої інстанції своїм рішенням узаконив результати протиправних дій позивачки, за які її має бути притягнуто до відповідальності.
Визнаючи право власності на земельну ділянку, суд посилався на ст.377 ЦК і ст.120 ЗК зазначивши, що даними нормами закону передбачено перехід права власності на земельну ділянку, на якій розміщено об’єкт нерухомі, що був предметом договору. А тому на переконання суду до набувача переходило право власності і на земельну ділянку.
Проте, судом не враховувалось, що за нормою ч.2 ст.377 ЦК до набувача нерухомості переходить право власності лише на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею (спорудою), та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, і то лише за умови наявності у відчужувача нерухомості права власності на земельну ділянку.
Проте, Комишуваське сільське споживче товариство, яке продало спірну будівлю позивачці, не було власником земельної ділянки, на якій вона розташована. Крім того, відчуження мало місце в 1996 році, а тому дії ст.377 ЦК і ст.120 ЗК на спірні правовідносини жодним чином не поширюються.
Матеріали справи не містять у собі будь-яких данних, які б давали суду підстави для встановлення сервітуту на колодязь. Тому в цій частині рішення суду також не відповідає вимогам закону.
Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно ст.380 ЦПК у випадку скасування рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має вирішити питання про поворот виконання рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 316, 317, 380 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора Оріхівського району Запорізької області, що діє в інтересах держави в особі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах», задовольнити.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2009 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Скасувати право власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно – будівлю АДРЕСА_1та складається з основної будівлі літера «А», службової прибудови літера «а», підвалу літера «Пг», ганку літера «кр».
Зобов’язати Мале підприємство «Імпульс» скасувати реєстрацію змін до технічного паспорта на будівлю АДРЕСА_1 внесених на підставі рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2009 року у цій справі.
Скасувати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0829 га., що розташована по АДРЕСА_1
Зобов’язати Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» скасувати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0829 га., що розташована по АДРЕСА_1
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя суддя суддя
Бондар М.С. Гончар О.С. Кухар С.В.