Справа № 2-4075/2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2010 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Геєць Ю.В., при секретарі Ровенській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», третя особа Національний банк України, в особі управління Національного банку України в Запорізькій області про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Запорізької філії ПАТ «Кредитпромбанк», в якому зазначив, що 22 травня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» був укладений кредитний договір № 06/03/07-НВк від 22.05.2007 року (надалі кредитний договір). На час укладання зазначеного кредитного договору позивачем Банку була достовірно надана інформація про його фінансово - майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту.
Відповідно до п.1.1 кредитного договору Банк надає Позичальнику Кредит, в іноземній валюті в сумі 45 000, 00 доларів США 00 центів, Позичальник зобов'язується повернути не пізніше 22.05.2031 року надані кредити на умовах та у порядку, що передбачені цим кредитним договором. Сукупна заборгованість Позичальника перед Банком за кредитами, наданими відповідно до кредитного договору не може перевищувати 45 000, 00 доларів США 00 центів.
Пунктом 2.1.1. вказаного кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються на такі цілі: купівлю нерухомості квартири загальною площею 45,08 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 45 000, 00 доларів США 00 центів.
Пунктом 2.4. кредитного договору передбачено, що процентна ставка за кредитом на купівлю нерухомості відповідно до п. 2.1.1. цього Договору дорівнює 12,7 процентів річних в іноземній валюті.
Пунктом 5.1 кредитного договору розрахунок процентів, за кредитами здійснюється на фактичну суму заборгованості за кредитами, починаючи з дня їх надання Позичальнику. Проценти за користування кредитами нараховуються Банком щомісяця в останній робочий день місяця, та в день повного погашення кредитів Позичальником за цим Договором, але не пізніше терміну, вказаного у пункті 1.1. цього Договору.
В забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком був укладений Договір іпотеки № 06/03/101/07-НВк від 22.05.2007 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, позивач передав Банку в іпотеку нерухоме майно — квартиру, загальною площею 45,08 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
10.11.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про внесення змін № 1 до кредитного договору № 06/03/07-НВк від 22.05.2007 року на підставі чого п. 2.4. вказаного кредитного договору був викладений у наступній редакції — процентна ставка за кредитом на купівлю нерухомості відповідно до п. 2.1.1 цього Договору, дорівнює 14,5 процентів річних в іноземній валюті.
29.01.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про внесення змін № 2 до кредитного договору № 06/03/07-НВк від 22.05.2007 року, згідно якого був змінений графік погашення кредиту.
19.05.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений додатковий договір № 3 до кредитного договору № 06/03/07-НВк від 22.05.2007 року, відповідно до якого був змінений графік погашення отриманого кредиту та збільшена сума кредиту.
Графік погашення кредиту також змінювався шляхом укладення додаткового договору № 4 до кредитного договору № 06/03/07-НВк від 22.05.2007 року та додатковим договором № 1 до додаткового договору № 3 від 19.05.2009 року до кредитного договору № 06/03/07-НВк від 22.05.2007 року.
У п. 8.1 кредитного договору передбачено, право Банку змінювати процентну ставку в односторонньому порядку.
Позивач вважає, що вказаний кредитний договір, з додатками, укладений з порушенням діючого цивільного законодавства України та підлягає визнанню недійсним.
Кредитний договір та додаткові договори до нього були укладені між позивачем та відповідачем із визначенням їх змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь - яких клієнтів – фізичних осіб. Приймаючи до уваги практику укладення банківськими установами кредитних договорів про надання споживчих кредитів, потенціальний позичальник не може впливати на умови кредитного договору, так як його текст затверджується у відповідності до внутрішньої процедури банку. А кредитний менеджер, що обслуговує позичальника, не має повноважень вносити будь - які зміни до договору. Таким чином, кредитний договір та додаткові угоди до нього, що надаються до підписання позичальнику, є договором приєднання, в зв'язку з чим, позичальник не має можливості пропонувати свої умови, а повинен лише погодитися з тим, що йому пропонує банк. В зв'язку з цим, є всі підстави вважати, що умови кредитного договору, які передбачають зміну процентної ставки на свій розсуд в односторонньому порядку є дискримінаційним в тому значенні, яке вказує Закон України «Про захист прав споживачів».
Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.
Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні).
Таким чином, встановлення у кредитних договорах валюти зобов'язання та валюти виконання зобов'язання в іноземній валюті суперечить нормам прямої дії, а саме: ст. 99 Конституції України, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Національний банк України».
З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу, яку позивачу необхідно сплачувати, значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан.
Тому, на думку позивача, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного Кодексу України — принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг.
Істотна зміна курсу національної валюти (з 5,05 грн. за 1 долар США до 7,9124 грн. і вище за 1 долар США) кваліфікується як істотна зміна обставин кредитного договору № 06/03/07-НВк від 22.05.07 року.
А тому позивач просить визнати недійсним кредитний договір № 06/03/07-НВк від 22.05.07 року, укладений між ним та ВАТ «Кредитпромбанк», визнати недійсним Договір іпотеки № 06/03/101/07-НВк від 22.05.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В., зареєстрований у реєстрі за № 3178.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задовольнити у повному обсязі, на підставах зазначених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилається на безпідставність позовних вимог, вважає, що відсутні законі підстави для задоволення позову.
Представник третьої особи Національного банку України не з’явися в судове засідання, про день та час слухання справи повідомлений у встановленому законом порядку.
Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 22.05.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06/03/07-НВк відповідно до умов якого встановлювалась:
• - процедура та умови надання Банком кредиту Позичальнику в сумі 45 000,00 доларів США,
• - процедура та умови повернення Позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні Банком кредитів.
Статтею 526 ЦК передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Умови договору відповідач виконав у повному обсязі.
Відповідно п. 8.1 кредитного договору встановлено, що у разі зміни облікової ставки Національного банку України, кредитної політики в Україні економічної ситуації та кон’юнктури ринку Банк має право змінити умови цього договору. Банк письмово інформує Позичальника про зміни умов цього договору рекомендованим листом не пізніше ніж за 10 календарних днів до введення у дію нових умов. Документом, що засвідчує виконання банком своїх зобов’язань щодо інформування Позичальника є повідомлення відділення зв’язку про відправку рекомендованого листа Позичальнику за адресою, що вказана ним у розділі 9 цього Договору. У разі згоди Позичальника на зміни умов цього Договору, оформлюється додаткова угода до цього Договору, яку підписують обидві сторони.
Ураховуючи викладене вище, зміна умов кредитного договору можлива після відповідного письмового повідомлення Позичальника та на підставі укладення Додаткового договору.
Проти даного пункту договору позивач не заперечував.
Кредитний договір встановлює, що зобов'язання Банку щодо надання кредитів та зобов'язання Позичальника щодо повернення кредитів, сплати процентів, а також інші права та зобов'язання Сторін, передбачені Кредитним договором, виникають з моменту укладення Сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід'ємними частинами Кредитного договору в сумах, значених в таких Додаткових угодах.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 192 ЦК України та ч. 3 ст. 533 ЦК України, іноземна валюта, а також платіжні документи в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається і може використовуватися у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини, в тому числі і спірні, що виникають під час діяльності банків, регулюються саме цим Законом.
Тобто, у банківській діяльності тільки Закон може встановлювати і допускати випадки і порядок використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями на території України.
За п. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції пов'язані із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська операція пов'язана із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик є кредитною операцією.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Тобто, за Законом банк має право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті, але на підставі банківської ліцензії.
Згідно із ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютний контроль" (надалі - Декрет) здійснення валютних операцій можливе на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Генеральні ліцензії видаються банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
У відповідності до ч. 2 ст. 5 Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
За п. в ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, за умови якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Однак, на цей час законодавством України не встановлено меж, термінів і сум кредитів в іноземній валюті, що є обов'язковими критеріями застосування режиму індивідуального ліцензування.
Таким чином, за відсутності цих встановлених законодавством меж граничних термінів і сум кредитів в іноземній валюті, банк законно здійснює кредитні операції в іноземній валюті за наявності в нього генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.
Що стосується вимоги Декрету про необхідність наявності у банка (відповідача) індивідуальної ліцензії на проведення операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, на яку посилається позивач, то ця вимога буде законною і актуальною лише тоді, коли законодавством будуть встановлені межі термінів і сум кредитів в іноземній валюті, перевищення яких вимагатиме наявності у банка індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Крім того, у відповідності до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне законодавство і валютний контроль.
У відповідності до п. г ч. 4 ст. 5 Декрету, порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензії, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 483, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за № 1429/10028 (надалі - Положення №1).
Відповідно до п. 1.4 Положення №1 використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.
Разом з тим, у пункті 1.5 Положення №1 визначено, що використання іноземної валюти на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Крім того, у відповідності до п.п. 2.3, 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 275, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 №730/5921 (надалі - Положення №2), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі операції, як операції з валютними цінностями, шляхом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
За п. 5.3 глави 5 цього ж Положення №2, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
За таких обставин, видача Банком кредитів в іноземній валюті, здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки на момент видачі кредиту в іноземній валюті Банк мав: банківську ліцензію № 174, видану Національним банком України 24.09.2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; ліцензію №174 з додатком, видану Національним банком України 19.07.2000 року; письмовий дозвіл Національного банку України № 174-2 від 11.09.2003 року, на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно з додатком до цього дозволу; додаток до дозволу Національного банку України № 174-2 від 11.09.2003 року, з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, статтею 203 ЦК України .
За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно статті 228 Цивільного Кодексу України Правочин вважається таким, що поруш публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодінні ним.
Тобто, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 вимагає визнати недійсним кредитний договір з тих підстав, що в зв’язку з коливанням курсу долару США на міжбанківських торгах в бік зростання офіційного курсу встановленого НБУ вказана зміна обставин покладає надмірне обтяження на позичальника по відношенню до виконання ним своїх договірних зобов’язань і у зв’язку з чим він несе додаткові витрати, через що отримана ним користь стає мінімальною, умови договору є дискримінаційними, оскільки порушено принцип рівності сторін договору.
Відповідно до ст. ст. 1054,1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.
Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.
Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
З вищенаведеного випливає, що позивач та відповідач, підписавши кредитний договір встановили факт досягнення згоди між собою, щодо всіх істотних умов кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи з істотними умовами Кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений та не заперечував проти них в момент укладення договорів забезпечення; підстав, встановлених законом, для визнання недійсності оспорюваних правочинів закон не встановлює і зазначене вище це підтверджує; та те, що ОСОБА_1 був вільним в укладенні договорів забезпечення і умови підписуючи договори забезпечення майновий поручитель усвідомлював зміст дій, що вчинює та правові наслідки, які створюють його дії.
Доводи позивача, що зміна курсу валют є істотною зміною обставин та порушення при укладенні договору Банком принципу рівності сторін договору не відповідають вимогам чинного законодавства.
При укладанні кредитного договору позивач не був обмежений у можливості отримати кредит як в іноземній, так і в національній валютах. Валюту кредитування у вигляді долара США позивач обрав на власний розсуд
Крім того, відповідно до статті 36 Закону України „ Про національний Банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” , встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.
Виходячи із змісту статей 1046,1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України ).
Отже, позивач зобов’язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.
Суд дійшов висновку про те, що при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов’язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долару США до гривні несе саме позичальник. Позивачем не було доведено того факту, що кредитний договір був укладений всупереч вимогам чинного законодавства, доводи позивача про порушено принцип рівності сторін договору не знайшли свого підтвердження. Тому права ОСОБА_1 при укладені та виконанні кредитного договору, укладеного між ним та відповідачем, не порушені.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки № 06/03/101/07-НВк від 22.05.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В., зареєстрований у реєстрі за № 3178, не доведено позивачем та не підтверджується матеріалами справи, а отже в цій частині позовних вимог слід також відмовити у задоволенні.
З огляду на викладене в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212. 214, 215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», третя особа Національний банк України, в особі управління Національного банку України в Запорізькій області про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Ю.В.Геєць