Справа № 2-2439/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 серпня 2010 року

Залізничний районний суд м.Львова в складі:

головуючої – судді Пилип’юк Г. М.,

при секретарі Пацюркевичу О. В.,

з участю представника позивача Прохорова О. А.,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Інтертранс» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди заподіяної товариству,

в с т а н о в и в:

Закрите акціонерне товариство «Інтертранс» звернулося з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди заподіяної товариству. В обґрунтування позову покликається на те, що з 16.08.2004 року по 29.04.2009 року ОСОБА_3 працював у Виробничо-транспортній філії ЗАТ «Інтертранс» водієм автотранспортних засобів з виконанням обов’язків експедитора за суміщенням. 16.08.2004 року з відповідачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. На даний час ОСОБА_3 має заборгованість перед ЗАТ «Інтертранс» за самовільно здійснений ремонт транспортного засобу на суму 4141 грн. 49 коп. Борг виник у зв’язку з тим, що ОСОБА_3, не отримавши дозволу на проведення ремонтних робіт та скерування на СТО від посадової особи автобази, відповідальної за ремонт транспортних засобів за межами підприємства, 06.01.2009 року самостійно, згідно його пояснення, прийняв рішення про проведення ремонту автономного опалювача кабіни на СТО в м. Гамбурзі.  Також зазначає, що в результаті службового розслідування щодо доцільності проведення вищевказаного ремонту було встановлено, що виконання аналогічних робіт по заміні запчастин, вказаних у рахунку № R1 2119-481097 від 13.01.2009 року, у мережі сервісних станцій МАН на території Німеччини становить 145,0 євро (87 євро+58 євро), про що свідчить попередня калькуляція СТО МАН № 062769 від 05.03.2009 року. При порівнянні вартість виконання того самого об’єму робіт на СТО МЕРСЕДЕС, що складає 573,40 євро, перевищує вартість такої роботи на СТО МАН, що складає 145, 0 євро. В результаті проведеного ремонту автономного опалювача кабіни, додаткові витрати ЗАТ «Інтертранс» у вигляді різниці між загальною вартістю виконаних робіт, відповідно до рахунку № R1 2119-481097 від 13.01.2009 року та передбачених попередньою калькуляцією СТО МАН № 062769 від 05.03.2009 року складають 428, 40 євро, що за курсом на 27.04.2009 року становило 4141, 49 грн.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав свої позовні вимоги та зазначив, що ОСОБА_3 свою вину щодо самовільного ремонту визнав та зобов’язався погасити борг в сумі 4141 грн. 49 коп. протягом 5-ти місяців, згідно заяви від 06.03.2009 року, проте він не вчинив жодних дій для погашення заборгованості. Окрім цього зазначив, що 29.04.2009 року ОСОБА_3 припинив трудовий договір із ЗАТ «Інтертранс» за власним бажанням. Також просить поновити строк позовної давності, оскільки відповідно до заяви відповідача від 06.03.2009 року ним заборгованість була визнана та він заявив клопотання на відтермінування сплати боргу на п’ять місяців. Проте по завершенні цього терміну вказана заборгованість не була сплачена, і лише після спливу цього терміну позивач отримав можливість для звернення до суду з позовною заявою.

Представник відповідача позов не визнав та зазначив, що перебуваючи у відрядженні на території Німеччини, в період очікування завантаження, повідомив особу відповідальну в автобазі за організацію проведення ремонту транспортних засобів за межами підприємства про несправність автономного опалювача кабіни, місце перебування та про місце проведення ремонту. Однак, не отримавши відповіді від керівництва, прийняв рішення ремонтувати автомобіль, оскільки надворі була дуже низька температура. Ремонт проводився у найближчому сервісному центрі, яким був СТО МЕРСЕДЕС. Зазначив, що позивачами не було надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 було завдано шкоди підприємству, як працівником, що несе повну матеріальну відповідальність, у розмірі 4141, 49 грн. В матеріалах справи містяться лише неперекладені на українську мову документи, на які відповідач покликається як на належні докази, що можуть свідчити про завдану підприємству шкоду. Окрім цього зазначає, що написав заяву про погашення заборгованості перед ЗАТ «Інтертранс» оскільки боявся втратити роботу.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КЗпПУ працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. У ч. 2 даної статті зазначено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями працівника.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпПУ відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно ч. 3 ст. 233 КЗпПУ для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлено, що згідно наказу № 11/ос ОСОБА_3 було прийнято на роботу в ЗАТ «Інтертранс» на посаду водія автотранспортних засобів.

16.08.2004 року між ЗАТ «Інтертранс» та ОСОБА_3  було укладено угоду про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до якої водій автотранспортних засобів виконує роботу перевезення вантажу безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажею, перевезенням, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей, закріпленого рухомого складу.

Відповідно до акту службового розслідування здійснення водієм АК № 1 ОСОБА_3 понаднормативних витрат на ремонт автомобіля НОМЕР_1 (Б № 094), збитки завдані ОСОБА_3 підприємству у розмірі різниці між оплаченою вартістю робіт та середньою вартістю ідентичних робіт за даними сервісної мережі Мерседес-Бенц, становлять 428, 40 євро.

Таким чином, позивач, подаючи позов до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди заподіяної товариству, покликався на те, що відповідачем з підприємством укладено угоду про повну матеріальну відповідальність, а тому ним повинно бути відшкодовано шкоду заподіяну товариству у сумі 4141,49 грн. (428,40 євро) у повному обсязі.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було подано жодних належних доказів, які б підтверджували те, що шкода підприємству заподіяна власне на суму 4141, 49 грн. (428, 40 євро).

Зокрема, як стверджує позивач, до матеріалів справи долучено розрахунки вартості робіт за послуги ремонту автомобіля на різних станціях обслуговування автомобілів (МЕРСЕДЕС та МАН) та вартості деталей до автомобіля, відповідно до яких і визначена шкода завдана підприємству. Проте, як встановлено судом, дані документи викладені на іноземній мові без відповідного перекладу, що позбавляє суду можливість оцінити їх як належні докази по справі.

Окрім цього, як зазначив представник позивача в судовому засіданні, переклад даних документів на українську мову у них відсутній, а розрахунок проводився по документах, які викладені іноземною мовою.

Суд не знаходить також підстав для поновлення строку позовної давності, оскільки такий пропущений без поважних причин. Зокрема, п’ять місяців, протягом яких відповідач згідно його заяви від 06.03.2009 року повинен був погасити шкоду, минув 06.08.2009 року, однак позивач звернувся з позовом лише 29.03.2010 року.

Виходячи з вищенаведеного та оцінюючи докази у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не представлено, а судом не здобуто жодних переконливих доказів у їх підтвердження, тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю вимог.

На підставі ст.ст. 130, 134, 137, 138, 233 КЗпП України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 79, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Закритого акціонерного товариства «Інтертранс» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди заподіяної товариству – відмовити.

            Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя/підпис/                                                                        

З оригіналом згідно:

Суддя:                                                                                  Г. М. Пилип’юк