Справа №2-8377/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 року
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого: Дзюбановського Ю.І.
при секретарі судового засідання: Чубак С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Філії ВАТ КБ «Надра» Тернопільське регіональне управління, ОСОБА_2, про визнання недійсним договору поруки від 31.03.2008р., -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, надалі позивач, звернувся в Тернопільський міськрайонний суд з позовом до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Філії ВАТ КБ «Надра» Тернопільське регіональне управління, до ОСОБА_2, про визнання недійсним договору поруки від 31.03.2008р., з посиланням на те, що договір поруки був укладений під психологічним тиском ОСОБА_2 – позичальника по кредитному договорі, порушення Банком норм законодавства в частині одностороннього підвищення відсоткової ставки по кредитному договорі, внаслідок чого збільшилися договірні зобов’язання, порушення Банком положень під час укладання договору поруки Постанови Правління НБУ від 10.05.2007р. №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредит», а також укладення договору під впливом обману позичальника та під впливом тяжких обставин.
Позивач та його представник в судовому засіданні викладенні в позовній заяві вимог підтримують.
Представник ВАТ КБ «Надра» в судовому засіданні позовні вимоги заперечує, мотивуючи тим, що поручитель – позивач по справі добровільно уклав договір поруки в забезпечення виконання кредитних зобов’язань позичальника ОСОБА_2, матеріалами справи не доведено факту вчинення психологічного тиску на поручителя чи введення його в оману при укладанні договору поруки і просить суд відмовити в позові.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з’являвся, представник в засіданні позовні вимоги заперечує з підстав недоведеності позивачем факту вчинення оману і психологічного тиску, виникнення заборгованості по кредиту пояснює важким фінансовим становищем в зв’язку з виникненням світової економічної кризи. Також стверджує про відсутність належних доказів в підтвердження трудових відносин між позивачем та ОСОБА_2, що давало підстави вважати вчинення будь-якого тиску на ОСОБА_1 та його залежність від ОСОБА_2
Суд, оцінивши зібрані по справі докази та дослідивши норми чинного законодавства прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, 31.03.2008р. між ВАТ КБ «Надра» в особі Філії ВАТ КБ «Надра» Тернопільське РУ та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений кредитний договір №36/2008-МБ, за умовами якого Банк надав позичальникові грошові кошти в сумі 22000 грн. з розрахунку 30% річних за користування кредитом з терміном повернення до 25.09.2009р.
Умовами договору сторони передбачили, що у випадку прострочення виконання зобов’язань у відношенні повернення кредиту у строк, обумовлений умовами цього договору позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом або його частини у розмірі 60% річних.
31 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» в особі Філії ВАТ КБ «Надра» Тернопільське РУ та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань, що витікають з кредитного договору від 31.03.2008р. №36/2008-МБ.
Позивач як на одну із підстав визнання договору поруки від 31.03.2008р. недійсним посилається на те, що він був укладений під психологічним тиском ОСОБА_2 Враховуючи важке фінансове становище, за наявності погроз про звільнення з роботи в разі не підписання договору поруки, враховуючи ті обставини, що працевлаштування у ОСОБА_2 було єдиним джерелом доходів для проживання, наявністю на утриманні дружини, яка доглядає неповнолітню дитину, приймаючи до уваги пряму фінансову залежність від ОСОБА_2 щодо наявності роботи заробітку, а тому під впливом психологічного тиску та тяжкої обставини не міг відмовитися у оформленні договору поруки.
Однак, дані твердження позивача не підтвердженні матеріалами справи і спростовуються наступним.
У відповідності до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативними актами Національного банку України та угод (договором) між клієнтом та банком.
Стаття 627 Цивільного кодексу України, з посиланням на статтю 6 Кодексу передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір, в силу ст. 638 ЦК України вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 231 Кодексу правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину. Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство або погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Не заслуговують на увагу твердження позивача про погрози звільнити з роботи в разі не підписання договору поруки, оскільки з матеріалів справи не вбачається перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ОСОБА_2 та заперечення з цього приводу його представником. Долучені до справи довідки від 01.08.2010р. підприємців ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не можуть в даному випадку слугувати належними доказами в підтвердження працевлаштування ОСОБА_1 на роботі у підприємця, оскільки нормами законодавства чітко визначений перелік документів, які дають право вважати особу працевлаштованою.
Крім цього, позивачем не подано доказів звернення із відповідними заявами до правоохоронних органів з приводу вчинення психологічного тиску ОСОБА_2 для підписання договору поруки.
Разом з тим, як вбачається із анкети поручителя від 24.03.2008р. ОСОБА_1 засвідчив, що ініціатива бути поручителем добровільна,
На клопотання позивача для підтвердження своїх вимог щодо вчинення ОСОБА_2 психологічного тиску в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9.
Свідок ОСОБА_9 в засіданні показав, що він працював у ОСОБА_2, який був приватним підприємцем з листопада 2005 року по вересень 2008 року не офіційно, без укладення трудового договору. На той час в підприємця були чотири працівники, які на вимогу ОСОБА_2 брали кредит або підписували договори поруки. Стверджує, що він чув розмови ОСОБА_1 з ОСОБА_2 щодо підписання договору поруки ОСОБА_1, однак дослівно передати не може. Чув декілька розмов ОСОБА_1 з ОСОБА_2, в яких останній говорив, що в разі не підписання договору поруки ОСОБА_1 не буде в нього працювати. Оскільки на той час в ОСОБА_1 було важке матеріальне становище він змушений був підписати договір поруки. Стосовно вчинення психологічного тиску і примусу до правоохоронних органів не звертався, оскільки ОСОБА_2 запевняв, що він буде своєчасно сплачувати кредит.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він працював у ОСОБА_2 без укладення трудового договору так як ОСОБА_2 відмовлявся в його укладанні. Був присутній при розмові ОСОБА_2, з ОСОБА_1, в якій ОСОБА_2 просив підписати договір поруки. Фізичних погроз не було, але під час розмови ОСОБА_2 сказав, що в разі його не підписання рано чи пізно ОСОБА_1 залишиться без роботи.
Однак, суд оцінює покази свідків критично, під час розгляду справи позивачем не доведено належними доказами факту вчинення психологічного тиску з боку ОСОБА_2, наявність насильства чи погроз, оскільки кожна особа сприймає дані дії суб’єктивно, залежно від обставин, її психологічного та фізичного стану.
Згідно ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за умов відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин.
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Позивачем не доведено збіг тяжких обставин і наявність їх безпосереднього зв’язку із волевиявленням сторони укласти правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Також суд зазначає, правочин під впливом тяжкої обставини вчиняється добровільно, однак позивачем заявлялася ще й вимога про визнання правочину недійсним як такого, що укладений під психологічним тиском, що суперечить викладеним вище вимогам.
Також, ОСОБА_1 посилається на те, що договір поруки був укладений під впливом обману, а саме при укладенні договору ОСОБА_2 – позичальник запевнив його про належне виконання умов кредитного договору, при укладенні договору Банк та ОСОБА_2 не надали йому екземплярів договір поруки та кредитного договору, позичальник не повідомив про підняття відсоткової ставки за користування кредитом в разі несплати кредитних платежів.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення такий правочин визнається судом недійсним.
Згідно з Узагальненням, наданими Верховним Судом України 24.11.2008р. «Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел – особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчинення правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 не доведено та не подано доказів наявності при підписанні тексу Договору поруки заперечення та замовчування з боку Банку чи позичальника про наявність обставин, які б могли перешкодити в укладанні договору поруки, існування у відповідача, зокрема у ОСОБА_2 умислу на навмисне цілеспрямоване введення позивача в оману щодо наявності обставин, які могли вплинути на укладення правочину, а також і самого факту вчинення обману, будь-яких доказів, які б підтверджували неможливість ОСОБА_1 відмовитися від укладення договору поруки.
Крім цього, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на порушення Банком Постанови Правління НБУ від 10.05.2007р. №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а також припинення договору поруки в наслідок збільшення зобов’язань, а саме підняття Банком в односторонньому порядку відсоткової ставки, про що поручителя не було повідомлено, так як не було вручено копії кредитного договору та договору поруки.
Дані твердження позивача не беруться до уваги з наступних підстав.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10.02.2010р. по справі №2-726/10, яке набрало законної сили встановлено, що згідно п. 3.1.2.2 Кредитного договору №36/2008-МБ від 31.03.2008р., за належне виконання якого поручився ОСОБА_1, передбачено, що в разі прострочення позичальником виконання зобов’язання у відношенні повернення кредиту у строк обумовлений договором, позичальник зобов’язаний сплатити на користь банку відсотки за користування кредитом або його частини (якщо зобов’язання частково виконане позичальником) у розмірі 60% річних виходячи з фактичної кількості днів у розрахунковому місяці. Судом встановлено відсутність порушень норм законодавства зі сторони Банку.
Крім цього, будь-яких окремих додаткових угод з приводу підвищення відсоткової ставки між сторонами з неповідомленням поручителя не укладено, що не може служити підставою для припинення договору поруки в наслідок збільшення основного зобов’язання.
Також, в судовому рішенні від 10.02.2010р. по справі №2-726/10 встановлено, що згідно анкети поручителя від 24.03.2008р. ОСОБА_1 підтвердив, що вся надана інформація є правдивою і відповідає реальним фактам. Ініціатива була поручителем добровільна, без примусу, на безкорисливій основі. Поручитель підтвердив, що його фінансовий стан дозволяє, в разі несплати кредиту чи його частини в установлений термін позичальником погасити прострочену заборгованість банку. Тобто констатовано, що ОСОБА_1 при укладенні договору поруки було повідомлено про умови кредитування та відсутність порушень з боку Банку при укладенні договору поруки та кредитного договору.
У відповідності до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тому, факти, встановленні рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10.02.2010р. по справі №2-726/10, яке набрало законної сили мають приюдиційне значення при розгляді даної справи щодо наведених вище обґрунтувань.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх позовних вимог і заперечень.
За таких обставин, позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки не ґрунтуються на нормах законодавства, не підтвердженні матеріалами справи та спростовані належними та допустимими доказами відповідачами.
Згідно ст. 88 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення позивачу не відшкодовуються.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 88, 212, 214, 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ю.Дзюбановський