БЕРШАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 2-а–668/2010 р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2010 року м. Бершадь
Суддя Бершадського районного суду Вінницької області Полотнянко Ю.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бершадь адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі про поновлення строку звернення до суду, визнання протиправною бездіяльність з невиплати щомісячної доплати до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про покладання зобов’язання здійснити нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі, в якому вказала, що вона є "дитиною війни", відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак розміри виплачених їй відповідачем коштів щомісячної державної соціальної допомоги за період із 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 18.04.2010 рік не відповідають таким вимогам чинного законодавства України. При здійсненні виплат у вказаний період відповідач керувався відповідними нормами законів України про бюджети на відповідні роки, якими обмежувались такі виплати, однак при цьому не врахував Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та від 22 травня 2008 року, за якими такі обмеження були визнані неконституційними. Тому вона просить суд поновити їй пропущений строк звернення до адміністративного суду в позовних вимогах щодо визнання неправомірною бездіяльність відповідача щодо не нарахування щомісячної доплати до пенсії за зобов’язання управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі здійснювати нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії за віком згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2008 року, з 22.05.2008 року по 18.04.2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з врахуванням виплачених сум; визнати неправомірною діяльність Управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі Вінницької області щодо не нарахування їй щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року по 31.12.2008 року, з 22.05.2008 року по теперішній час, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі здійснити доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року по 31.12.2008 року, з 22.05.2008 року по теперішній час, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.10.2010 року в подальшому до прийняття змін до діючого законодавства.
Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у наданому суду запереченні, із тексту якого вбачається, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а сам Закон не передбачає мінімального розміру пенсії. Частиною 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» закріплено положення, згідно з яким кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, а ч. 2 ст. 73 цього Закону заборонено використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені Законом. Коштів для виплати дітям війни допомоги на рахунок управління ПФУ у Бершадському районі з Державного бюджету не надходило. Крім того, відповідач наполягає на відмові в задоволенні адміністративного позову у зв’язку з пропущенням позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до 183-2 КАС України судовий розгляд адміністративної справи здійснювався у порядку скороченого провадження.
Дослідивши докази та давши їм належну юридичну оцінку вважаю, що позов підлягає до задоволення частково з таких підстав:
Відповідно до ст. 1 Закону України № 2195- IV від 18.11.2004 р. "Про соціальний захист дітей війни" ОСОБА_1.є дитиною війни – особою, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років. Зазначена обставина підтверджується копією паспорту ОСОБА_1
Ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, а саме: дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зазначена соціальна допомога повинна виплачуватися щомісячно з 1 січня 2006 року.
Відповідач протягом 2007 року таку допомогу ОСОБА_1не виплачував взагалі, а починаючи з 01 січня 2008 року по теперішній час виплачує у неповному обсязі: з січня 2008 року по 31.03.2008 року в сумі 47 гривень, з 04.04.2008 року по 30.09.2008 року - 48 гривень 20 копійок, з 01.10.2008 року по 30.09.2010 року–49 гривень 80 копійок, що стверджується довідкою УПФУ.
Ст. 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст. 99 КАСУ). Строки для звернення до адміністративного суду, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі (ч.1 ст. 102 КАСУ), або ж, якщо суд за заявою особи, яка подала адміністративний позов, не знайде підстав для поновлення строку, установленого законом, - позов залишається без розгляду (ст. 100 КАСУ).
Юридичну необізнаність позивачки не вважаю поважною причиною, яка заважала їй у визначені законом строки звернутися до суду за захистом порушених прав. Позивачка з адміністративним позовом звернулася до суду 20 жовтня 2010 року. Тому, на підставі викладеного, вимога позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду має бути залишена без розгляду, а інші позовні вимоги мають розглядатися за період з 20 квітня 2010 року .
У 2010 році стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" жодним Законом України не була змінена чи скасована, а тому є діючою.
Щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, що використовується для визначення розміру підвищення до пенсії дитині війни, суд виходить з наступного:
У ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України; державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності із ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом, причому виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначається мінімальний розмір пенсії за віком (ч. 2 ст. 5 цього Закону). Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум у відповідності до п. 5-3 ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу України визначається виключно Законом України про Державний бюджет. У відповідності із зазначеними нормами саме Законами України про державний бюджет на відповідні роки визначено прожитковий мінімум, в тому числі для осіб, які втратили працездатність.
З 1 квітня 2010 року прожитковий мінімуму на осіб, що втратили працездатність становить 706 гривень ( Закон № 1646-VI від 20.10.2009).
Отже, з огляду на вищенаведене, ОСОБА_1як дитині війні належало виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу з урахуванням положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та встановленого Законом № 1646-VI від 20.10.2009 прожиткового мінімуму на осіб, що втратили працездатність.
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою, визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, звуження їх змісту і обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається. Громадяни мають право на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Таким чином, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України, вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Ст. 64 Конституції України встановлено, що Конституційні права та свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, та зазначено вичерпний перелік таких випадків, а саме: в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Крім того, на підставі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Така правова позиція неодноразово була висловлена у Рішеннях Конституційного Суду України: № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р. (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), № 20-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), № 8-рп/2005 від 11.10.2005 р. (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. (справа про соціальні гарантії громадян), № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р. (справа про збалансованість бюджету).
Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) визначено наступне: у відповідності до ч. 2 ст. 8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні (п. 3 ч. 1 ст. 85, ст. 91 Конституції України). Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України). Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій ст. 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного кодексу України. Встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного кодексу України перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.
Зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України.
Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Крім того, Конституційним Судом України розглянуто справу за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 95 Конституції України (справа про збалансованість бюджету) та ухвалено рішення № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р. Розглядаючи справу, Конституційний Суд України визначає Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
Зі змісту ч.2 ст. 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 2 положення «Про Пенсійний Фонд України» також встановлено, що у своїй діяльності він керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням. Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
На підставі викладеного, вважаю, що при визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2010 році необхідно керуватися статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Таким чином, позовна вимога підлягає задоволенню за період з 20 квітня 2010 року (шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав) по 24 листопада 2010 року (день винесення судового рішення) і підвищення до пенсії їй як дитині війни повинно бути у розмірі, не меншому, ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та може бути обмежено лише за наявності підстав, встановлених статтею 64 Конституції України.
Керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 21, 22, 46, 48, 64, ч. 2 ст. 19, ст. 152 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ч. 1 ст. 2, ст.ст. 9, 10, 11, 99, 100, 159, 161, 162, 163, 183-2, ч. 2 ст. 186, ст. 254 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі щодо ненарахування ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії за віком згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 20.04.2010 року по 24.11.2010 року.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії за віком згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 20.04.2010 року по 24.11.2010 року.
В іншій частині позову відмовити.
Постанову звернути до негайного виконання.
Постанова може бути оскаржена сторонами протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Київського апеляційного адміністративного суду через Бершадський районний суд.
Суддя: