Справа № 2-а-1848/2010 року

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 листопада 2010 року                                                                                                        м. Ізюм

Суддя Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бутенко В.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання протиправними дії та бездіяльності, відновлення порушеного права і зобов’язання вчинити дії та стягнення матеріальної і моральної шкоди, -

встановив:

21 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області (далі - Управління) про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання протиправними дії та бездіяльності, відновлення порушеного права і зобов’язання вчинити дії та стягнення матеріальної і моральної шкоди.  

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим,   він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії, має 3 групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, обліковується в Управлінні. Законодавством України - статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 року (далі Закон №796) йому щомісячно повинна надаватися пенсія у розмірі не нижче шести мінімальних пенсій за віком, призначення щомісячно додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю інвалідам 3 групи – 50% мінімальної пенсії за віком. Але всупереч вимогам закону належні йому виплати пенсії та доплати до пенсії Управлянням з 1 січня 2006 року неправомірно виплачувалась в неповному розмірі, загальна сума склала розмір 174 175 гривень 50 копійок.

Крім цього неправомірними діями Управління йому була завдана моральна шкода у розмірі 500 гривень.

Відповідач надав суду заперечення стосовно вимог позивача про зобов’язання нарахувати недоплачену державну соціальну допомогу, заперечень проти позову стосовно вимог щодо перерахування основної та додаткової пенсій не надав. Просить суд справу слухати за відсутності представника відповідача.  

До судового засідання представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 в інтересах позивача подала заяву, в якій просить суд проводити розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задовольнити (а.с. 15).  

Відповідно до частини 4 статті 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.    

Оскільки від всіх осіб, які беруть участь у справі, надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суддя ухвалою визнав можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі доказів (а.с. 21).  

Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в адміністративному позові докази, суддя приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.  

Суддею встановлені обставини і визначені відповідні до них правовідносини.  

        Позивач ОСОБА_1  відповідно до статті 14 Закону № 796 належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як інвалід 3 групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, щодо якого встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, що підтверджено довідкою МСЕК серії ХАР-01 № 015600 від 06.12.2001 року (а.с. 10), посвідченням серії НОМЕР_1, виданого 1992 року та вкладкою до нього № 154689 від 20.12.2001 року (а.с.9), внаслідок  чого має право на основну та додаткову пенсію на підставі статей 50, 54 Закону України «Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи».

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, преамбула якого визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною  3 статті  4 цього Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаться виключно законами про пенсійне забезпечення.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Розділ 8 вищевказаного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на держави) пенсію.

Приписами зазначеної статті встановлено, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2006-2007 роках відповідно до цього Закону не може перевищувати 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на місяць згідно із Законом № 489-5 від 19 грудня 2006 року. Такий саме граничний розмір визначений даною статтею для пенсій, призначених у 2006-2007 році відповідно до Закону України № 3235-15 від 20.12.2005 року.

Проаналізувавши норми даної статті, суд приходить до висновку, що ними визначений загальний граничний (максимальний) розмір пенсій, призначених (перерахованих) за нормами спеціального закону, у 2006-2007 роках, а також граничний розмір пенсій, призначених за спеціальним законом у 2006 році.

Пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.

Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсій: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, призначається один з цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Абзац перший пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі, якщо особа має право на отримання пенсії, у тому числі відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на яку мас право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України № 231-V від 05.10.2006 року, який набрав чинності з 31.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки згідно статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах. Виплата зазначеної пенсії відповідно до ст. 53 цього Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеного до першої категорії.

Частина перша та друга даної статті передбачає призначення пенсії за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу у зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але у всіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у наведених роках не може перевищувати 3,0 тис. грн.

Частиною 3 статті 54 вказаного закону (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3108-4 від 17.11.2005 року) передбачено, що обчислення та призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах мас місце захворювання) внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у якому призначення пенсій по інвалідності визначено розділом 4 (статті 30-35 Закону).

Частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 3 групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком. Положення зазначеної норми співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з настанням інвалідності або втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою КМУ від 30 жовтня 1997 року № 523 (із змінами та доповненнями).

Даною нормою визначений для даної категорії нижчий розмір державних пенсій. Таким чином, якщо нормами статті 49 спеціального закону передбачений максимальний розмір, то частиною 4 статті 54 даного Закону встановлений нижчий розмір державної пенсії для інвалідів, віднесених виключно до першої категорії, та у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14. Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 і діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Також, пункт 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни, у тому числі, до статей  50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та встановлено розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, для інвалідів 3 групи - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63. 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), у тому числі, положення п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

До того ж, у вищезазначеному Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що при прийнятті оспорюваного Закону всупереч правовим позиціям, викладеним у Рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними (розділ II).

 Таким чином, для позивача, як інваліда 3 групи, особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, нижчий розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватися, виходячи із положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи», що діяли у попередній редакції (тобто до внесення до нього змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Дія статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2009 рік та 2010 рік не призупинялась.

До того ж, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що, зокрема, зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі № 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.  

У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, відповідачем, в порушення частини 2 статті 71 КАС України, не доведено та не надано суду доказів, щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку, щодо нарахування та виплати позивачу основної та додаткової пенсій відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку, щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що дії відповідача щодо виплати пенсій позивачу державної та додаткової пенсій у розмірах, менших від визначених статтями  50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправними.

У відповідності з частиною 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд, вирішуючи клопотання позивача про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом його прав, вважав необхідним прийняти до уваги те, що про належну доплату до пенсії йому стало відомо лише після отримання листа відповідача 12.10.2010р., а тому є підстави визнати причину пропущення позивачем строку для звернення до суду поважною.  

Суд вважає за необхідне поновити порушені права позивача шляхом зобов'язання управління ПФУ в Ізюмському районі Харківської області  здійснити перерахунок пенсії позивачу з 1 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2010 року.

При розгляді позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, спричиненої, на думку позивача, бездіяльністю відповідача по невиплаті  щорічної допомоги на оздоровлення, то суд виходить з того, що правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються не ЦК України, а законодавством, що регулює відносини держави та громадянина з приводу надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яке не передбачає можливості відшкодування моральної шкоди органами соціального захисту населення при наданні допомоги на оздоровлення, тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в даному випадку задоволені бути не можуть.  

Згідно пункту 18 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» за № 7-93 від 21.01.1993 р. громадяни, віднесені до категорії 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнені від сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 3, 19, 22, 92 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтями 1, 2, 4-6, 10-11, 14-15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86-87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 160-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання протиправними дії та бездіяльності, відновлення порушеного права і зобов’язання вчинити дії та стягнення матеріальної і моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області у відмові в перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 основну та додаткову пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи»,  у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2010 року з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі прийняття  постанови  у  письмовому  провадженні апеляційна скарга подається  протягом  десяти  днів  з  дня  отримання  копії постанови, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя -