УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 369/16898/23

провадження № 61-10852ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від05 липня 2024 року у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року керівник Обухівської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про витребування земельних ділянок.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 грудня 2023 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 19 жовтня 2023 року позовну заяву керівника Обухівської окружної прокуратури було залишено без руху і встановлено йому строк для усунення недоліків позовної заяви. Суд роз`яснив зокрема і те, що прокурор має підтвердити ціну позову (відсутня оцінка майна), яка складається з дійсної реальної вартості нерухомого майна на день звернення до суду - надати відомості про дійсну реальну вартість нерухомого майна на день звернення до суду, зазначити ціну позову та доплатити судовий збір відповідно до визначеної ціни позову. На виконання вимог ухвали керівник Обухівської окружної прокуратури заяву щодо усунення недоліків позовної заяви належним чином не мотивував, так як не зазначив відомості, які б підтверджували дійсну реальну вартість нерухомого майна на день звернення до суду, а навів лише своє твердження щодо того, що суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки такий обов`язок покладається на позивача. Відзначав, що для визначення ціни позову достатньо нормативної оцінки земельної ділянки, з чим суд погодитись не може. Оскільки, прокурор не усунув недоліки позовної заяви, то позовну заяву слід вважати неподаною та повернути прокурору.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2024 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 грудня 2023 року про повернення позовної заяви скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у позовній заяві керівника Обухівської окружної прокуратури ціна позову була визначена в розмірі 1 767 274,20 грн, до позовної заяви додані докази сплати судового збору, виходячи із зазначеної ним ціни позову, - в розмірі 26 509,11 грн. Тому апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви, оскільки відповідно до положень статей 175, 176 ЦПК України саме позивач визначає ціну позову. ЦПК України не містить вимог щодо надання позивачем до позовної заяви звіту або висновку про оцінку майна, яке є предметом позову.

24 липня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поклав обов`язок визначення розміру судового збору на суд першої інстанції, тоді коли Законом України «Про судовий збір» визначено максимальний розмір судового збору, пільги від сплати судового збору, обов`язковість єдиної ставки сплати і визначення розміру судового збору покладено на позивача.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (частина четверта статті 177 ЦПК України).

Відповідно до частини одинадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

У частині другій статті 176 ЦПК України визначено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що прокурором при пред`явленні позову були виконані норми процесуального права, а саме зазначена ціна позову та сплачено відповідний розмір судового збору, а тому, у разі встановлення, що ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна, питання стягнення недоплаченого судового збору повинно бути вирішено судом при розгляді справи по суті відповідно до частини другою статті 176 ЦПК України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 522/12598/22.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2024 року у справі № 369/16898/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко