П О С Т А Н О В А                       Справа № 2-А-1461/10

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

24 листопада  2010 року                  Бериславський районний суд Херсонської області в складі:

 головуючого:                                  Захарчук В.

при секретарі:                                  Соболь Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Берислав справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області, про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача про стягнення на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну держану соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.. У позові позивач посилається на ту обставину, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано неконституційним пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», за яким було призупинено дію на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Розмір щомісячної соціальної допомоги становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. На підставі розрахунку, наведеного в позові, сума не нарахованої та невиплаченої їм допомоги за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року становить 2733,30 грн. Також просила поновити пропущений нею строк для звернення до суду, оскільки їй стало відомо про порушення її прав тільки після опублікування та обговорення у пресі зазначеного рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року.

В судовому засіданні позивач підтримала позов та просила суд задовольнити її вимоги із підстав викладених в позові та поновити їй пропущений строк звернення до суду.

У судовому засіданні представник Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області  позов не визнав, надав суду письмові заперечення, які зводяться до наступного.

Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено. Будь-які виплати з Державного бюджету України здійснюються тільки в тому випадку, якщо вони передбачені законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Оскільки за 2007 рік кошти на виплату позивачу доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не передбачені законом, то позивачка не має права на таку виплату. Всі закони мають рівну юридичну силу, а тому Закон України «Про соціальний захист дітей війни» не повинен застосовуватися переважно перед законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Законодавчими актами України не врегульоване питання розміру мінімальної пенсії за віком для розрахунків, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Не може бути  прийнятий за основу розрахунку мінімальний розмір пенсії, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки він застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, встановлених Законом. Крім того, позивачі пропустили встановлений законом шестимісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши сторони , дослідивши матеріали справи, надані докази, оцінивши їх в сукупності суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно Рішення Конституційного суду України « У справі за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України положень Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов,язаних із соціальними виплатами» № 19-рп/2010 р. від 09.09.2010р. позови щодо соціальних виплат подані після 09.09.2010р. розглядаються місцевими судами в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, та є дитиною   війни відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно посвідчення позивач є пенсіонером за віком.

   Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цім Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 7 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни»).

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

У своєму запереченні відповідач наполягає на тому, що зроблений позивачем розрахунок суми не отриманого підвищення пенсії не може прийматися до уваги в наслідок того, що законодавчими актами України не врегульоване питання розміру мінімальної пенсії за віком для розрахунків, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни». На думку відповідача, не може бути  прийнятий за основу розрахунку мінімальний розмір пенсії, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки він застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, встановлених Законом.

Суд погоджується з тим, що згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма Закону введена в дію згідно із Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-IV.

Але, приймаючи до уваги те, що згідно з  ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1, 2 статті 8 КАС України  при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії  основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку  це надання підвищення пенсії дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України  «Про Державний бюджет України на 2006 рік»  з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Але Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключений, в наслідок чого стає зрозумілим, що дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік поновлена.

За таких обставин суд вважає, що у 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не існувало.

Згідно ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» суд виходить з наступного.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої),  вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

З наведеного стає зрозумілим, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року  № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання)  зазначив, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава, таким чином, взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України «Про державний бюджет на 2007 рік», має відповідати вимогам Конституції та Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд вважає необхідним підкреслити, що встановлений ст. 95 Конституції України, ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема, і Законом України «Про соціальний захист дітей війни», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 ст. 62, ч. 1 ст.66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п. 12 ст. 71  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Суд враховує, що зазначене рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

У відповідності до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, при визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006 році необхідно керуватися ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», які фактично не позбавили осіб, отримувати зазначену соціальну допомогу, а в 2007 році - ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але тільки з дня ухвалення рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007, а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними.

Посилання представника відповідача на те, що діючим законодавством не передбачений обов'язок здійснювати виплати, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до уваги. Так, згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок  коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також  кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та  Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачам  мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи представника відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у в'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що  реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги.

У той же час, судом встановлено, що згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою  Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Таким чином, суд, керуючись ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги є Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області.

Ст. 99 КАС України  встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шести місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у  ст. 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не найде підстав для поновлення строку.

Відповідач в своєму запереченні на позов наполягало на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог в частині нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 та 2007 роки.

В позовній заяві позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006р. до 31.12.2007 р. Причиною пропуску строку позивач визначила той факт, що вона дізналася, що її права порушені лише після оприлюднення Рішення Конституційного Суду України (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007 р. з преси у 2008 році.

Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, від 27.07.2007р.

Таким чином, позивач повинна була дізнатися, що її право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 р. порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 р.

Приймаючи до уваги, що позивач звернулися з позовом до суду в листопаді 2010р., тобто не в межах встановленого ст. 99 КАС України шестимісячного строку, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 р.

Так, п. 17 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» був виключений на підставі Закону України від 19.01.2006 р. № 3367-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік». Зазначений Закон набрав чинності через 10 днів з дня опублікування, яке відбулося в Офіційному віснику України, 2006 № 10 22.03.2006 р. в Відомостях Верховної Ради України, 2006, № 19-20 19.05.2006 року. Таким чином, позивач мала дізнатися, що її право щодо нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік порушені не пізніше 29.05.2006 року, навіть якщо суд врахує більш пізнішу дату оприлюднення Закону.

Таким чином, встановлений ст. 99 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом права на нарахування допомоги за січень-квітень 2006 року  закінчився для позивача 29.05.2007 року, а відповідно за весь 2006 рік - 31 грудня 2007 року.

Суд не визнає поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом права на отримання щомісячної державної допомоги за 2006 рік той факт, що вона дізналася про порушення свого права на допомогу за 2006 рік лише після рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р., яким визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Приймаючи до уваги, що інших поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік, позивачем суду не надано, суд приходить до висновку, що відсутні  підстави для поновлення зазначеного строку.

З урахуванням норм ч. 2 ст. 11 КАС України, у зв'язку з необхідністю повного захисту прав та інтересів позивачки, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог.

Суд зазначає, що розрахунок суми заборгованості, що склалася, не підтверджений відповідними довідками та іншими доказами, отже не може бути взятий судом до уваги. За таких умов вбачається, що розрахунок заборгованості, що склалася, має бути виконано компетентним органом - відповідачем.

На підставі наведених вище доводів суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування позивачам доплати до пенсії та забезпечити її виплату відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

     Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на  викладене, посилання відповідача на  неврегульованість питання обчислення розміру пенсії дітям війни чинним законодавством, не приймається судом  до уваги, оскільки ст. 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. З огляду на викладене, дане питання цілком врегульоване чинним законодавством України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 22, 152 Конституції України, ст.ст. 1-4 Закону України “Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, ст.ст.  11, 52, 71, 100,128, 163, 167  КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

    Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області, про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково та  зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області здійснити перерахунок щомісячного підвищення до пенсії ОСОБА_1  за періоди: з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року., в решті позову відмовити.

    Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Бериславський районний суд  протягом 10 днів з дня її проголошення

Суддя                                                           В. В. Захарчук