Справа № 2-а-1015

                                                      2010  року

                          ПОСТАНОВА

                        ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

23 листопада 2010 року       Солом’янський районний суд м. Києва  у складі :

                  головуючого  судді               Лазаренко В.В.

                            при секретарі                     Сітайло Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  справу за позовом   ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

                                                              ВСТАНОВИВ:

01.10.2010 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просить визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України  в Солом`янському районі м. Києва, щодо невизнання його права на зарахування часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 05 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих; визнати за ним право на зарахування до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 05 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997 року та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі міста Києва зарахувати до 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугою років працівникам прокуратури час проходження військової служби з 05 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997 року і зобов’язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру».

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі і просив  позов задовольнити.  

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на його безпідставність і необґрунтованість.

Заслухавши пояснення позивача і представника відповідача, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, у період з 5 серпня 1984 року до 28 червня 1989 року позивач проходив  військову службу (навчався)  у Харківському  вищому військовому командно-інженерному училищі Ракетних військ.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону СРСР « «Про загальний  військовий обов’язок» громадян, прийняті у військово-навчальні заклади, перебувають на дійсній військовій службі  та іменуються курсантами. На них розповсюджується обов’язки, встановлені для військовослужбовців строкової служби. Вони та їх сім`ї користуються правами, пільгами та перевагами, передбаченими діючим законодавством для військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей.

 Період з 28 червня 1989 року до 16 липня 1997 року позивач проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України.

З 16 липня  1997 року по 21 жовтня 1997 року перебував у розпорядженні Генерального прокурора України.

З 21 жовтня 1997 року проходить службу в органах прокуратури України на  прокурорсько-слідчих посадах.  

Таким чином, в період з 5 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997 року позивач проходив військову службу у Збройних Силах, при цьому, в період з 5 серпня 1984 року по 28 червня 1989 року він був курсантом військово-навчального закладу, з 28 червня 1984 року по 16 липня 1997 року офіцером Збройних Сил України, а з 16 липня по 21 жовтня 1997 року  перебував в розпорядженні  Генерального прокурора України.

Статтею 25 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції закону від 25.03.1992 р. №2232, було передбачено, що період навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Поряд із цим, статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції закону від 20.12.1991 р. № 2011, було передбачено, що час перебування громадян на військовій службі зараховується до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

Наведені норми законодавства діяли протягом усього зазначеного вище періоду проходження позивачем військової служби у Збройних Силах, що дозволяло йому цілком обґрунтовано розраховувати та бути впевненим при переведенні для подальшої служби в органи прокуратури України в тому, що до стажу його роботи за новою спеціальністю прокурорського працівника, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, буде зарахований у повному обсязі час проходження військової служби у Збройних Силах з 8 серпня 1984 року до 24 квітня 1997 року, так як стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції закону від 26.11.1993   №3662, яка діяла на той час, не містила будь-яких заборон та застережень з цього приводу.

Проте, протягом 1999-2001 років, вже під час проходження позивачем служби на прокурорських посадах в органах прокуратури України, до чинного законодавства України було внесено ряд змін, які істотно звузили зміст та обсяг його соціального права на зарахування часу проходження військової служби у Збройних Силах до стажу роботи за новою спеціальністю прокурорського працівника, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, яке він мав як військовослужбовець Збройних Сил на час переведення для подальшої служби в органи прокуратури України.

Так, Законом України від 18 червня 1999 року №766-ХІV, Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» був прийнятий в новій редакції, згідно якої зі статті 25 було виключено норму, якою було передбачено зарахування курсантам періоду навчання у військово-навчальних закладах як строкової військової служби.

Водночас із цим, Законом України від 12 липня 2001 року №663-ІІІ стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» була викладена в новій редакції, яка передбачає вичерпний перелік державних органів та посад, час роботи на яких включається до 20-ти річного стажу роботи, що дає право прокурорським працівникам , переліченим у статті 56 цього ж Закону,  на пенсію за вислугою років. Згідно з цією редакцією статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» до зазначеного стажу включається лише строкова військова служба.

За результатами розгляду звернення позивача у серпні 2010 року про призначення пенсії за вислугу років Управлінням Пенсійного фонду України в Солом`янському  районі міста Києва за вихідним № 5155/09 від 26.08.2010 року позивача було повідомлено про відсутність права на зарахування часу перебування на військовій службі у Збройних Силах до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, оскільки чинною редакцією статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» це не передбачено.

Суд вважає, що така позиція відповідача є помилковою, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а зазначені зміни до законодавства не можуть застосовуватися щодо позивача при вирішенні питання про зарахування або не зарахування часу проходження мною служби у Збройних Силах до стажу його роботи на прокурорських посадах, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки це буде суперечити вимогам Конституції України.

Зокрема, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а Закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі Конституції України та повинні відповідати їй. Водночас із цим, наведеною нормою Конституції України передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантовано.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

На розвиток цієї конституційної норми статтею 25 Закону "України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції закону від 25.03.1992 року №2232 та статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції закону від 20.12.1991 р. №2011, які діяли до часу переведення позивача на службу в органи прокуратури України, було передбачено, що період навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба, а час перебування громадян на військовій службі зараховується до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються та не можуть скасовані, при прийнятті нових законів

 або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, деклароване статтею 17 Конституції України конституційне право позивача, як військовослужбовця Збройних Сил України, на соціальний захист, конкретизоване, зокрема у наведених нормах законодавства, які діяли на час проходження позивачем військової служби у Збройних Силах та гарантували йому зарахування періоду навчання у військово-навчальному закладі як строкової військової служби, а також зарахування часу перебування на військовій службі до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю, не може бути скасоване, а зміст та обсяг цих прав не може бути звужений.

Такий висновок суду ґрунтується, крім того, й на вимогах статті 58 Конституції України, згідно з якими закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, зазначені зміни до законодавства не можуть застосовуватися щодо позивача при вирішенні питання про зарахування або незарахування часу проходження служби у Збройних Силах до стажу роботи за новою спеціальністю прокурорського працівника, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки це буде суперечити наведеним вимогам Конституції України.

Аналогічну правову позицію з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців, висловив й Конституційний Суд України в Рішеннях від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів; від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004 у справі про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій.

Зокрема, відповідно до наведених рішень правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлений не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування, а особливістю професійних обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Здійснення таких заходів має безумовний характер.

Згідно з наведеними рішеннями Конституційного Суду України, звуження змісту та обсягу соціальних гарантій військовослужбовців шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Гарантовано право позивача на зарахування часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 5 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, й чинним законодавством про пенсійне забезпечення.

Так, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», передбачена цією нормою закону для прокурорів і слідчих пенсія за вислугу років незалежно від віку - є державною пенсією.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в якості окремого виду державних пенсій, визначено трудові пенсії, до яких, серед іншого, віднесені пенсії за вислугу років, які відповідно до статті 51 цього ж Закону встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Саме на підставі цієї норми Закону наведеною вище статтею 50 і Закону України «Про прокуратуру»  передбачено пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих за вислугу років незалежно від віку.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, а відтак, згідно зі статтею 2 цього ж Закону - на такий вид трудової пенсії як пенсію за вислугу років.

Зокрема, відповідно до пункту «в» частини 3 вищезгаданої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується військова служба незалежно від місця проходження служби. Будь-яких обмежень щодо зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, зазначена норма закону не містить.

Отже і за змістом наведених норм законодавства про пенсійне забезпечення, час проходження мною військової служби в період з 05 серпня
1984 року до 21 жовтня 1997 року, підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену
законодавством для прокурорів і слідчих.

Крім того, відповідно до ст.2 ч.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції від 4.04.2006 р., ст.8 ч.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є конституційним, оскільки згідно з преамбулою він відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та член;а їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дану позицію з цього питання підтримує і Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, який дав роз'яснення у листі від 13 листопада 2007 року щодо проблеми зарахування стажу військової служби до прокурорського стажу.

Аналогічне застосування чинного законодавства має місце в судовій практиці. Зокрема, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України у постанові від 27 травня 2008 року підтвердила право громадянина на пенсію за вислугу років в органах прокуратури з урахуванням його вислуги на військовій службі, у тому числі в пільговому обрахуванні (Вісник Верховного суду України № 10(98).2008).

Суб'єкт владних повноважень прийняв незаконне рішення щодо невизнання права позивача на зарахування часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 05 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, тобто таке рішення є протиправним, а тому порушені права позивача слід поновити шляхом їх визнання та зобов'язати відповідача усунути допущені порушення закону.

        Керуючись ст..ст. 8, 17, 19, 22, 55, 58 Конституції України, Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу»,  ст. ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України , суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м.Києва щодо невизнання права ОСОБА_1 на зарахування часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 05 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997 року до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».  

Визнати, що ОСОБА_1  має право на зарахування до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, часу проходження ним військової служби у Збройних Силах в період з 05 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997  року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України   Солом`янського району м. Києва  зарахувати до 20 річного стажу роботи позивача, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугою років працівникам прокуратури час проходження військової служби з 05 серпня 1984 року до 21 жовтня 1997  року та призначити ОСОБА_1      пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру».

Постанова може бути оскаржена до Адміністративного Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.  

        Суддя: (підпис)