САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 2-36/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 року Самарський районній суд м. Дніпропетровська у складі:

    головуючого судді                 Румянцева О.П.

    при секретарі                 Бакум І.М.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу освіти Самарської районної у м. Дніпропетровську Ради та Комунального закладу освіти Середня загальноосвітня школа №110 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх сум, що належить працівнику з дня звільнення по день фактичного розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Відділу освіти Самарської районної у м. Дніпропетровську Ради та Комунального закладу освіти Середня загальноосвітня школа №110 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх сум, що належить працівнику з дня звільнення по день фактичного розрахунку та стягнення матеріальної шкоди. 01.02.2008 року позивач подав до суду виправлену на вимогу ухвали суду від 12.01.2008 року позовну заяву.

01.04.2009 року позивачем була подана до суду доповнена позовна заява.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він з 15.01.2003 року по 26.12.2006 року працював в комунальному закладі освіти середньої загальноосвітньої школи №110 на посаді вчителя фізкультури. За рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська №2-440/06 від 07.09.2006 року позивач був визнаний таким, що звільнений 27.03.2006 року за власним бажанням. Також, цим рішенням суду було стягнено на його користь середню заробітну плату у розмірі 27 гривень 64 копійки за один день та встановлено факт виплати всіх платежів при звільнені до 06.02.2006 року. Після винесення вказаного рішення суду, з’ясувалось, що відділ освіти при перерахунку заробітної плати не сплатив позивачу суми  у повному обсязі, а саме не урахував доплати за кваліфікацією учителя ІІ категорії з 01.04.2005 року по 26.12.2005 року та виплатив позивачу борг лише 19.10.2006 року тобто порушив вимоги ст. 116 КЗпП України, якою визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, проводиться в день звільнення. Відповідач надав позивачу листа від 19.02.2007 року де було вказано, що фінансових і будь-яких інших заборгованостей не має.

07.09.2006 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська було прийняте рішення стягнути з Відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2005 року по 27.03.2006 року в сумі 1 603 грн. 12 коп. Таким чином, як посилається позивач, рішенням суду було встановлено розмір середньої його заробітної плати складає 27 грн. 64 коп. на день, цей факт було встановлено на підставі документів, що було надано Відповідачем, а саме довідки про прибутки №327 від 17.05.2006 року. Після виплати заробітної плати відповідачем було зроблено перерахунок і позивачу було направлено лист з довідкою про доходи №851, тобто стали відомі істотні факти, без урахування яких було невірно розраховано компенсації 1603 грн.12коп., оскільки згідно довідки №851 заробітна плата за жовтень-листопад 2005 року складала: 638,37 грн.+658,38 грн.=1296,75грн., а середньоденна заробітна плата складала 30,15 грн. та сума компенсації повинна складати 58*30,15 грн.=1748,70 грн. Таким чином, борг по заробітній платі складає 1748,70 грн. – 1603,12 грн.=145,58грн.

У зв’язку з тим, що відповідач не одразу сплатив всі суми, що належать позивачу, останній посилаючись на ст.117 КЗпП України вимагає виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 01.04.2005 року по 28.03.2006 року і по 01.04.2009 року. Загальну суму стягнення перед позивачем складає: компенсація з 26.12.2005 року по 01.04.2009 року у розмірі (815 робочих днів * 30.15 грн.=) 27072,77 грн.; борг по заробітній платі 145,58 грн.; вихідна допомога 1975,14 гри.; за педагогічний стаж 300 грн.

Позивач посилався також на те, що відповідач своїми діями завдав йому значної моральної шкоди, яка полягала в постійних переживаннях, неможливості працевлаштування, підриву ділової репутації, принижено честь та гідність, а також відповідач завдав позивачу матеріальної шкоди, яка виразилась в тому, що позивач постійно почав хворіти, у зв’язку з нервовим розладом.

На підставі вказаного, позивач просить суд стягнути з відповідачів суму середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, з дня звільнення по день фактичного розрахунку в розмірі 27072,77 гривень відповідно до індексу споживчих цін і відповідно до інфляції, стягнути з відповідачів компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.

Позивач у судовому засіданні просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували посилаючись на те, що позивачу повністю було виплачено всі платежі та фінансової заборгованості перед ним не має, а посилання позивача щодо істотних відомостей, які стали йому відомі після винесення рішення суду від 07.09.2006 року з приводу присвоєння йому вчителя ІІ категорії є не припустимим, оскільки останній особисто був присутній на засіданні атестаційної комісії та знав про це. Щодо перерахунку заробітної плати позивачу з урахуванням надбавки за вчителя ІІ категорії то це було здійснено добровільно та у повному обсязі. Також представники відповідача посилалися на те, що позивачем було подано заяву про перегляд рішення суду від 07.09.2006 року за нововиявленими обставинами у задоволенні якої йому було відмовлено, маючи на увазі, що вказаний спір випливає з рішення суду від 07.09.2006 року та спірні питання вже розглядались.

Суд, вислухавши пояснення позивача, та представників відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.01.2003 року працював на посаді вчителя фізичної культури Комунального закладу освіти середньої загальноосвітньої школи №110.

Згідно рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07.09.2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, Комунального закладу освіти середньої загальноосвітньої школи №110 про скасування наказів про звільнення, визнання записів у трудовій книжці недійсними спонукання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди, був звільнений з 27.03.2006 року та за час вимушеного прогулу з 26.12.2005 року по 27.03.2006 року рішенням суду було зобов’язано відповідача виплатити суму у розмірі 1603,12 грн.

За вказаною справою рішення суду від 07.09.2006 року було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.06.2007 року.

За обставинами вказаними у цій позовній заяві позивач вже звертався до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про перегляд рішення суду від 07.09.2006 року за нововиявленими обставинами. Ухвалою суду по заяві про перегляд за нововиявленими обставинами №8-4/07 від 04.12.2007 року                ОСОБА_1 було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.03.2008 року вказана ухвала суду першої інстанції була залишена без змін.

Таким чином, враховуючи той факт що позивачу були зроблені усі належні йому на час звільнення виплати, розмір яких був встановлений рішенням суду від 07.09.2006 року, що набрало законної сили, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплат задоволенню не підлягають.

Крім того, враховуючи викладені вище обставини не підлягає також задоволенню вимога позивача про стягнення моральної шкоди.    

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  8, 10, 11, 60, 61, 81, 83, 88, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.  

Суддя                                         О.П.Румянцев