НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                     РІШЕННЯ

                                      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

           18 листопада  2010 року    справа № 2-1130-10     м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області  під головуванням

судді  -                                                 Федонюк С.Ю.,

при секретарі  -                                   Навроцькій М.Р.,              

за участю позивача-                           Напиханка Р.В.,

представника позивача-                    Скриннік В.Р.,

представника відповідача-                Новосада Р.А.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Нововолинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  Державного підприємства "Волиньвугілля" про стягнення одноразової допомоги при звільненні,  

встановив:

      ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до  ДП «Волиньвугілля» про стягнення одноразової допомоги при звільненні в сумі 2933,49 грн. Вимоги обгрунтовував тим, що з 25 червня 1998 року працював на посаді підземного гірничого майстра підземної дільниці ВП «Шахта №5 Нововолинська», а 30 червня 2009 року був звільнений з шахти у зв’язку із виходом на пенсію із виплатою одноразової  допомоги у розмірі середньомісячного заробітку за два місяці. Розмір допомоги залежить від стажу роботи в галузі та середнього заробітку і становить  для чоловіків: середньомісячний заробіток при стажі не менше, як 10 років, двомісячний заробіток  - 15 років , трьохмісячний заробіток - 20 років .

    Працівником відділу кадрів позивачу йому було підраховано  стаж роботи в галузі і встановлено, що він складає 19 років 8 місяців 20 днів, з чим позивач не погодився.  Вважає,що його   стаж роботи в галузі складає 21 рік 5 місяців 16 днів, оскільки  зараховується служба в рядах Радянської Армії за період з  24.10.1967 року по 20.07.1969 року ,що надає право на виплату йому одноразової допомоги в розмірі трьохмісячного заробітку – в сумі  8800,47 грн. (із розрахунку : 2933,49 грн. х 3 місяці ). В серпні 2009 року позивачу виплатили розрахункові та вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку за два місяці. Просить стягнути з  ДП «Волиньвугілля» недоплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі середнього заробітку в сумі 2933,49 грн.

    Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав,наведених у позовній заяві, просять стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі середнього заробітку в сумі 2933,49 грн., а також витрати в сумі 15 грн. за оформлення в ЖЕКу довіреності на участь у судовому засіданні представника.

    Представник відповідача Новосад Р.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та суду пояснив, що відповідно до Колективного договору на 2007-2009 р.р.  одноразова допомога при звільненні працівника у зв»язку з виходом на пенсію нараховується залежно від його стажу роботи безпосередньо  у вугільній галузі. Ніде в Колективному договорі не обумовлено, що для виплати такої одноразової допомоги в стаж включаються інші періоди,   тому  служба в армії до стажу роботи у  вугільній галузі в даному випадку не входить. Зазначив, що така одноразова допомога не передбачена загальним законодавством, визначена лише Галузевою угодою та Колективним договором.Також вказав, що позивач пропустив без поважних причин строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, оскільки одноразова допомога не  відноситься до заробітної плати .

    Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення у зв’язку з наступним.

     З  копії трудової книжки (а.с.4-6) вбачається,що позивач ОСОБА_1 з     25 червня 1998 року зарахований   підземним гірничим майстром підземної дільниці ВП «Шахта №5 Нововолинська», а 30 червня 2009 року  звільнений з шахти у зв’язку із виходом на пенсію з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку за два місяці, що підтверджено   випискою з наказу №49-К від 03 липня 2009 року (а.с.8).

    Згідно довідки ВП «ШПУ Нововолинське» від 06 січня 2010 року №14/12 (а.с.15) середньомісячний заробіток ОСОБА_1 складає 2933,49 грн.

    Із заяви ОСОБА_1 від 30 червня 2009 року видно, що він просить звільнити його з роботи з 30.06.2009 року у зв»язку з виходом на пенсію та з виплатою  вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного середнього заробітку. Також із даної заяви вбачається, що  керівництво  не мало заперечень, про що свідчить резолюція та  відмітка від 29 червня 2009 року (а.с.28).

    У відповідності до п.12.15. Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об»єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 р. (із послідуючими доповненнями і змінами) , зареєстрованої 07.08.2001  року в Міністерстві праці та соціальної   політики   України під №71,  яка була досліджена в судовому засіданні,   та пункту 12.11 Колективного договору на 2007 – 2009 роки між ВП «Шахта №5 Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» та Первинною профспілковою організацією ВП «Шахта №5 «Нововолинська», що зареєстрований в управлінні праці та соціального захисту населення Нововолинської міської ради за № 78 від 03 грудня 2007 року  дослідженому в суді, працівнику, що має право на пенсію за віком чи по інвалідності, при першому його звільненні з підприємства (структурного підрозділу) (незалежно від причин звільнення, крім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни та правил техніки безпеки) сплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі та середнього заробітку, але не менше: при стажі роботи в галузі для чоловіків - 10 років – одного середньомісячного заробітку, - 15 років – двох середньомісячних  заробітків, - 20 років – трьох середньомісячних заробітків Ця допомога сплачується незалежно і без урахування вихідної допомоги, або інших компенсаційних виплат, на які має право працівник згідно з чинним законодавством. Витрати на сплату одноразової допомоги відносяться на валові витрати підприємства.

 Відповідно до ст. 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально- побутові пільги для працівників. Додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги можуть бути передбачені і в колективному договорі, положення якого поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації   (ст. ст. 13, 18 КЗпП України).

    Згідно із ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміст колективного договору визначається сторонами.

    Пунктом 4.5 Галузевої угоди   передбачено,   що   угода  встановлює   для працівників підприємств мінімальні соціальні гарантії, компенсації та пільги і є основою для укладення колективних договорів. Норми Угоди не обмежують права підприємств щодо розширення соціальних гарантій, компенсацій, трудових та соціально-побутових пільг за рахунок власних коштів.

    Відповідач, діючи в межах визначених чинним законодавством України, зокрема ст.ст. 9-1, 11, 13, 18 КЗпП України та ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" та за погодженням з профспілковим органом визначив умови  надання одноразової допомоги при звільненні працівників у зв»язку з виходом на пенсію.

    Позивач не має відповідного стажу в системі  вугільної промисловості, який надавав би йому права на отримання  одноразової допомоги.

    Посилання позивача на гарантії, які закріплені в  ст. 2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та на ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» як на підставу для задоволення його позову не можуть бути прийняті  судом, оскільки зазначеними нормами законів передбачено гарантії  в частині зарахування часу перебування на військовій службі до їх  загального трудового стажу,  стажу роботи за спеціальністю, до стажу державної служби, а також до страхового стажу і стажу,що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

    Зазначені позивачем Закони не регулюють відносини, які склалися між сторонами при вирішенні вказаного спору, а здійснюють правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконаннями ними Конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

    Відповідач є господарюючим суб"єктом, який вправі самостійно вирішувати питання щодо розподілу свого прибутку в тому числі і на  виплату одноразових допомог своїм працівникам.

    Галузевою угодою та Колективним договором  визначаються додаткові соціальні пільги працівникам саме в системі  вугільної промисловості, до якої військова служба позивача не відноситься.

    Отже,  позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними і не підлягають до задоволення.

    Як видно з позовної заяви, позивач звернувся до суду 23 лютого 2010 року, а був звільнений з роботи 30 червня 2009 року. Оскільки одноразова допомога відповідно до Закону України «Про оплату праці» та Інструкції зі статистики заробітної плати ,затвердженої  наказом Держкомстатистики України від 13.01.2004 р. № 5, не відноситься до заробітної плати, є виплатою,що не належить до фонду оплати праці, тому на цю виплату не поширюється правило, передбачене ч.2 ст.233 КЗпП України. Отже  позивачем було пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення даної одноразової допомоги. Позивач просив поновити вказаний строк , мотивуючи поважність причин пропуску тим,що звертався в різні інстанції для  вирішення спору в  позасудовому порядку, а саме : в липні  2009 року - до профкому підприємства , в серпні 2009 року - до прокуратури м.Нововолинська та до державного інспектора праці, однак отримував негативні відповіді. Крім того, в жовтні в грудні  2009 року звертався до підприємства з адвокатськими запитами  щодо видачі йому документів  для підготовки позову в суд. Як видно  із наданих суду доказів, тримісячний строк подачі позову до суду сплив ще 30 вересня 2009 року ,а звернення до інших органів за захистом своїх прав не позбавляло позивача можливості подати позов до суду раніше, ніж у лютому 2010 року,  тому суд не має підстав для  поновлення строку. Однак, як роз»яснено Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 р., пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд  установить, що останній  є необґрунтованим, він відмовляє в задоволенні саме з цих підстав.

    Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 81,88, 209, ст.212-215,218 ЦПК України, на підставі   ст. ст..9-1, 11, 13, 18, 44, 94, 116, 233 КЗпП  України та ст.7 Закону України "Про колективні договори і угоди",  — суд,  

вирішив:

    В позові   ОСОБА_1 до  Державного підприємства "Волиньвугілля" про стягнення одноразової допомоги при звільненні відмовити.    

      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі  апеляційної скарги  протягом 10 днів з дня його проголошення   до апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання  апеляційної  скарги , якщо  апеляційну скаргу  не було подано.  У разі подання апеляційної скарги, рішення , якщо його не  скасова но, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий     підпис

З оригіналом згідно

Суддя                                                            С.Ю.Федонюк