Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді – Сінані О.М.,
суддів - Даніла Н.М.,
- М'ясоєдової Т.М.,
при секретарі - Комаренко М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою, треті особи: Відділ реєстрації фізичних осіб Білогірського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Служба у справах дітей Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
в вересні 2009 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні квартирою, мотивуючи свої вимоги тим, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 АР Крим. У вересні 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішили подарувати належні їм частки квартири ОСОБА_5, для чого 02.09.2009 року звернулися до БРТІ з заявою про видачу витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно та до виконкому Кримськорозівської сільради з заявою про видачу довідки про осіб, що зареєстровані в квартирі. 08.09.2009 року отримали заяву від ОСОБА_8 з запрошенням до нотаріальної контори для посвідчення договору купівлі-продажу квартири, а 17.09.2009 року з відповіді виконкому Кримськорозівської сільради дізналися, що в квартири зареєстровані відповідачі з неповнолітньою дитиною. У 1999 році позивачі надали дозвіл ОСОБА_8 на проживання в квартирі як квартирантам, проте не надавали згоди на їх реєстрацію, не мали наміру і продавати квартиру. Оскільки квартира необхідна їм для проживання онука – ОСОБА_5, а відповідачі не мають правових підстав для користування квартирою та порушують їх право власності, просили усунути їм перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з займаної ними квартири. Неодноразово змінюючи свої позовні вимоги, позивачі остаточно просили: усунути їм перешкоди у користуванні належною їм квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з квартири відповідачів з усіма неповнолітніми членами сім'ї та скасувати реєстрацію ОСОБА_6, ОСОБА_7 за зазначеною адресою. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 посилалися на вимоги ст.ст. 319, 321, 361, 387, 391 ЦК України та ст. 116 ч. 3 ЖК Української РСР.
Рішенням Білогірського районного суду АР Крим від 10.09.2010 року позов задоволений частково та зобов’язано ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не перешкоджати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у користуванні належною їм квартирою АДРЕСА_1, виселено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову. Зазначають, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки, відповідно до ст. 9 ЖК Української РСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Нормами ЦК України не передбачено виселення громадян з жилих приміщень та скасування реєстрації громадян в жилих приміщеннях, а між сторонами укладений договір найму на невизначений строк. Позовні вимоги щодо зобов’язання відповідачів не перешкоджати позивачам користуватися спірною квартирою, не заявлялись. Окрім того вимоги до Відділу реєстрації фізичних осіб Білогірського районного відділу ГУ МВС України в АР Крим підлягають до розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_7 та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення ОСОБА_9 та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках. В зазначеній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_6, ОСОБА_7 з неповнолітньою дочкою у зв’язку з наміром позивачів продати їм квартиру.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини розповсюджується дія ст.ст. 319 ч. 1, 321 ч. 1, 391 ЦК України, відповідно до яких: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Також суд виходив з того, що відповідачі є особами, які самоправно зайняли жиле приміщення, а тому, відповідно до ст. 116 ч. 3 ЖК Української РСР, підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.
З такими висновками місцевого суду не погоджується колегія суддів та вважає, що вони зроблені внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається що, позивачі просили: усунути їм перешкоди у користуванні належною їм квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з квартири відповідачів з усіма неповнолітніми членами сім'ї та скасувати реєстрацію ОСОБА_6, ОСОБА_7 за зазначеною адресою. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 посилалися на ст.ст. 319, 321, 361, 387, 391 ЦК України та ст. 116 ч. 3 ЖК Української РСР.
Позовних вимог щодо зобов’язання ОСОБА_6, ОСОБА_7 не перешкоджати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у користуванні квартирою не заявлялось, позовні вимог про скасування реєстрації відповідачів судом взагалі не вирішені.
Згідно з ст. 60 ч. 1 ЦК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Зазначаючи в позовній заяві про надання дозволу відповідачам у 1999 році проживати в спірній квартирі, позивачі вказують, що в їх квартирі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєструвались самовільно, без згоди власників, про що останні дізналися лише у 1999 році. Проте доказів, на підтвердження самовільної реєстрації в квартирі ОСОБА_7, суду не надано.
За таких підстав колегія суддів дійшла висновку, що між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з одного боку, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з іншого боку укладений договір найму квартири АДРЕСА_1 на невизначений строк, що підтверджується також і позивачами, які вважають ОСОБА_7 „квартирантами”, тобто особами, що вселилися в квартиру за договором найму, і на правовідносини, що виникли між сторонами не розповсюджується дія ст. 116 ч. 3 ЖК України, інших норм матеріального права, на підставі яких відповідачі підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, позивачами не наведено.
Окрім того, з пояснень відповідачки та її представника, наданої копії витягу з журналу реєстрації договорів Кримськорозівської сільської ради вбачається, що ОСОБА_7 зареєстровані в квартирі позивачів до 2014 року (спливу необхідності (оформлення договору купівлі-продажу).
Статтею 9 ч. 4 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст.ст. 759, 760 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Згідно з ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.
Статтею 158 ЖК Української РСР передбачено, що за договором найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові, наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
Статтею 159 ЖК Української РСР також передбачено, що жиле приміщення здається наймачеві на визначений строк або без зазначення строку.
Відповідно до вимог ст.ст. 204, 205 ч. 1 ЦК України, правочин, укладений між сторонами у справі, є правомірним.
Підстав для розірвання, припинення договору найму, а також виселення відповідачів, як наймачів жилого приміщення, позивачами не наведено, а тому немає і підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з ст. 303 ч. 1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до ст. 309 ЦПК України, є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 304, 309 ч. 1 п. 4, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
в и р і ш и л а:
апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: