УКРАЇНА

                    АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД        ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ

  Справа № 22ц -14238/10                        Головуючий у 1-й інстанції :  Слюсар Л.П.

   Категорія -53                                        Доповідач : Кіктенко Л.М.

                                                 У Х В А Л А

                                           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22 листопада   2010  року колегія  суддів судової палати у цивільних справах апеляційного  суду Дніпропетровської області   в складі:

головуючого судді -  Бараннік О.П.

суддів -    Кіктенко Л.М. ,  Пищиди М.М.

при секретарі   -   Коляді О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1-ОСОБА_2    на рішення    Індустріального районного суду міста  Дніпропетровська від 5 жовтня  2010 року по справі за позовом   ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця-ОСОБА_4 про стягнення  заробітної плати, -

                                          В с т а н о в и л а :

         Рішенням Індустріального  районного суду міста Дніпропетровська від  5 жовтня 2010  року у задоволенні позовних вимог   ОСОБА_1  відмовлено.

         В апеляційній  скарзі  представник позивача ОСОБА_1-ОСОБА_2    ставить питання про скасування  рішення  суду та прийняття нового рішення про  задоводення позовних вимог  у розмірі 282000 грн.00 коп. ,посилаючись на порушення норм процесуального права.

        Вивчивши матеріали справи , перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає , що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає  з наступних підстав.

       Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4   на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи   з 27.09.2004 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.9).

       12 липня 2007 року між  ОСОБА_1  (виконавець) та ОСОБА_4 (замовник) був укладений договір №12/07/07 за яким виконавець зобов*язується   виконувати роботу за наказом замовника, а замовник зобов*язується оплачувати  виконану роботу(а.с. 4-5).

       За вказаним договором замовник доручає, а виконавець зобов*язується  виконувати роботи : купівлю,продаж товарів від імені замовника за цінами  та на умовах, встановлених замовником, договір чинний з 12 липня 2007 року і діє з 12 липня 2007 року до 12 жовтня 2008 року, оплата за договором за виконану роботу передбачена у розмірі 9000 грн. щомісяця та здійснюється з 1 по 10 число щомісяця.

      Відповідно до акту виконаних робіт і розрахунку за липень 2007 року  від 10.08.2007 року(а.с.6) виконавець виконав у липні 2007 року поручену замовником роботу , а замовник сплатив йому за виконану роботу  6000 грн.

      Іншими актами виконаних робіт №2 від 8 січня 2008 року (а.с.26), №3 від 2 червня 2008 року (а.с.27), №4 від 14.10.2008 року(а.с.28) підтверджується, що виконавець виконав і передав замовнику  доручену йому роботу за період з серпня 2007 року по 10 жовтня 2008 року, а замовник прийняв виконані роботи  і зобов*язався сплатити виконані роботи  у розмірі 129000 грн.

      Як убачається  із матеріалів справи (а.с.2-3), позивач прохала стягнути з відповідачки на його користь заборгованість в сумі 279000 грн., з яких 126000 грн. заборгованість з виплати заробітної плати  за трудовим договором  №12-5/07/07 від 12.07.2007 року та 153000 грн. з невиплати з вини роботодавця належних працівнику сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

     Згідно вимог ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода  між працівником і власником  підприємства, установи,організації або уповноваженим ним органом  чи фізичною особою, за якою працівник  зобов*язується  виконувати роботу , визначену цією угодою з підляганням  внутрішньому  трудовому розпорядку, а власник  підприємства, установи,організації, або  уповноважений ним орган чи фізична особа зобов*язується виплачувати  працівникові заробітну плату  і забезпечувати умови праці,необхідні для виконання  роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

     Статтею 241 КЗпП України передбачено, що у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа повинна у тижневий строк  з моменту фактичного допущення  працівника  до роботи  зареєструвати укладений  у письмовій формі договір  у державній службі зайнятості за місцем проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

     Відповідно до вимог ч.4 ст.24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не  були видані, але працівника фактично було доаущено до роботи, що також доповнюється і вимонами п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами  трудових спорів» №9 від 6.11.1992 року  із послідуючими змінами.      

     Оскільки вказаний договір не був зареєстрований у центрі зайнятості населення(а.с.42), до системи персоніфікованого  обліку інформація відносно ОСОБА_1 не надавалась(а.с.46), трудову книжку позивачка відповідачу не надавала, заяву про прийняття на роботу не писала, в судовому засіданні представник позивача не могла пояснити, де було робоче місце позивачки та які були у неї  функціональні обов*язки , табелювання робочого часу позивача не провадилось, суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що між сторонами укладено цивільно-правовий договір , відмовивши у задоволенні позову за нормами КЗпП України.

    Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права , встановленим обставинам і матеріалам справи.

    Доводи скарги  не спростовують правильність висновків у рішенні суду, зводяться до переоцінки доказів по справі.

    Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується  на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.  

    Згідно вимог ч.3 ст.10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

    Позивач не надав належних доказів  на підтвердження заявленнго  позову , тому суд обгрунтовано відмовив у задоволенні  заявлених ним  вимог.        

   За наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а  рішення суду залишити без змін.        

   Керуючись ст.,ст. 209 ,303,307, 308,ст.314 ЦПК України , колегія суддів ,-

                                          У Х В А Л И Л А :        

   Апеляційну скаргу  представника позивача ОСОБА_1-ОСОБА_2     відхилити.

   Рішення   Індустріального  районного суду міста Дніпропетровська від 5 жовтня  2010  року  залишити без змін.      

   Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і  може бути оскаржена в касаційному порядку до  Верховного Суду України  протягом двадцяти днів з дня набрання  нею законної сили.  

     Головуючий :

       Судді :