УКРАЇНА

                    АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД        ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ

  Справа № 22ц-  13993/10                 Головуючий у 1-й інстанції :  Румяцев О.П.

   Категорія -27                                        Доповідач : Кіктенко Л.М.

                                                У Х В А Л А

                                           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22 листопада 2010  року колегія  суддів судової палати у цивільних справах апеляційного  суду Дніпропетровської області   в складі:

головуючого  судді -  Бараннік О.П..

суддів -    Кіктенко Л.М. ,  Пищиди М.М.

при секретарі   -   Коляді О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу  ОСОБА_1  на рішення   Самарського районного суду міста Дніпропетровська від  2 вересня 2010  року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк  «Приват Банк» до ОСОБА_1  про звернення стягнення та за зустрічним  позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний Банк «Приват Банк», треті особи: Національний Банк України, Приватний нотаріус Дніпропетровського  міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним  кредитного договору та договору застави , -  

                                         В С Т А Н О В И Л А:

         Рішенням Самарського   районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня  2010  року  позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №dn/561 від 3 вересня 2007 року  звернено стягнення на автомобіль DAF (модель 95ХF430, 1999 року випуску, номер кузова /шасі НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2) та напівпричіп –рефрижератор Schm1tz ( модель SKO24, номер кузову  /шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_4) шляхом продажу  конкретному покупцю з правом укладання ПАТ КБ «Приват Банк» договору купівлі-продажу предметів застави від імені ОСОБА_1 зі зняттям вказаного майна з реєстраційного обліку в органах ДА1   України  та наданням ПАТ КБ «Приват Банк»  необхідних повноважень для здійснення продажу вказаного майна.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.  

В апеляційній скарзі  ОСОБА_1  ставить питання про скасування рішення суду та  ухвалення нового рішення про задоволення його позову і про відмову у задоволенні позовних вимог Банку, посилаючись на порушення  норм  матеріального та процесуального права.

        Вивчивши матеріали справи , перевіривши законність та обгрунтованість рішення  суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає , що скарга  задоволенню не підлягає з наступних підстав.

        Судом встановлено, що 3 серпня  2007 року  між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приват Банк» та ОСОБА_1 був укладений  кредитний договір №dn/561 за яким ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 68000 дрларів США(а.с.9-18).

        На забезпечення виконання зобов*язань за кредитним договором  3 серпня 2007 року між сторонами був укладений договір застави автотранспорту №dn/561-1, відповідно до якого відповідач надав в заставу  належне йому майно: автомобіль DAF95ХF430, рік випуску 1999р., тип ТЗ: сідловий тягач-Е, №кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, Schm1tz SK024, тип ТЗ ; напівпричіп-рефрижератор, № кузова (шасі:НОМЕР_3, реєстраційни номер: НОМЕР_4. Вказаний договір посвідчений в нотаріальному порядку.

        Відповідач свої зобов*язання за кредитним договором не виконав і на 29 липня 2009 року у нього виникла заборгованість у сумі 98354,19  доларів США.

        Згідно вимог ст.526 ЦК України зобов*язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

         Відповідно до вимог ст.572 ЦК України в силу договору застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов*язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна  переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

         Частиною 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов*язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором , а громадянин зобов*язується  повернути кредит та сплатити відсотки.

         Відповідно до ч.1 ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов*язання, забезпеченого заставою,заставодержатель має право звернення стягнення на предмет застави.

         Згідно пункту 15.8.3 Договору застави №dn/561 від 3.08.2007 року заставодержатель має право звернути стягнення на Предмет застави незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов*язань за Кредитним договором у випадку  порушення позичальником якого-небудь із зобов*язань, передбачених умовами  Кредитного договору.

         Враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов*язання за кредитним договором, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги банку та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 3 вересня 2007 року  звернув стягнення на належний  йому  автомобіль.

         Із матеріалів справи убачається, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Банку про  визнання недійсним кредитного договору та договору застави.

         Згідно вимог п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

         На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону України  «Про банки і банківську діяльність» необхідний дозвіл Національного банку України.

         Відповідно до вимог а.1 ч.2 ст.47 Заклну України «Про банки і банківську діяльність» Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійскювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій , визначених пунктами 1-4 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та бінківську діяльність» надає дозвіл Національний Банк України.

         Згідно п.2.3 глави 2 Положення про порядок видачі банком банківських ліцензій , письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року №275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

         Відповідно до ст.2 Прикінцевих положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» до приведення законодавства у відповідність з цим законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

         Дозвіл на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 вказаного Закону Публічному акціонерному банку «Приват Банк» видана ліцензія за №22 від 4.01.2001 року та дозвіл за №22-2 від 29.07.2003 року (а.с.171-175).

         Частиною 3 ст.533 ЦК України встановлено, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов*язанням допускається у випадках,порядку та на умовах, встановлених законом.

         За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору та договору застави.

         Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального, процесуального законодавства, встановленим обставинам і матеріалам справи.

         Доводи апеляційної скарги  відносно того, що банк не мав права укладати договір кредиту та видавати кредит у іноземній валюті, є необгрунтованими.

       Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик), належать до виключно банківських операцій, здійснювати які дозволяється тільки юридичним особам,   які мають банківську ліцензію.  Кредитування здійснює саме банк, який отримав відповідну ліцензію.    

      Необгрунтованим є посилання в скарзі на те, що істотно змінилось виконання зобов*язання у зв*язку із підвищенням курсу  іноземної валюти, позивачу перед укладенням договору роз’яснені можливі валютні ризики, він мав  можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, ніщо не перешкоджало позивачу отримати кредит у національній валюті.

 Посилання на невідповідність умов кредитного договору загальним засадам цивільного законодавства, зокрема справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України), а також ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов договору через застосування для визначення боргу, відсотків за користування кредитом грошового еквівалента гривні до долара США, а відтак покладання, усіх ризиків знецінення національної валюти на позичальника  є необгрунтованим. За відсутності заборони використання іноземної валюти як засобу платежу за умов дотримання вимог валютного законодавства це не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним і, укладаючи такий договір, сторона з’ясовує, на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін.  

Зростання курсу долара США – валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для  визнання кредитного договору недійсним , оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне звернення банком стягнення на майно, передане в заставу, є необгрунтованим.

Право застави не тільки забезпечує виконання основного зобов’язання, а й визначає можливі способи здійснення іпотекодержателем захисту його прав та інтересів у основному зобов’язанні.

    Визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України способи захисту судом цивільних прав та інтересів, та норми параграфа 6 гл. 49 ЦК України (про заставу) та Законів України про заставу та про іпотеку, встановлюють  особливості звернення стягнення на предмет іпотеки/застави/ та задоволення за рахунок його вартості вимог іпотеко- заставодержателя.

    Судом  встановлено факт невиконання  відповідачем основного зобов'язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави./  

     Інші доводи скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, тому не можуть бути підставою для її задоволення та скасування рішення суду.

     Керуючись ст.,ст. 209 ,303,307,308,  314 ЦПК України , колегія суддів ,-

                                               У Х В А Л И Л А :

        Апеляційну  скаргу   ОСОБА_1 відхилити.

        Рішення Самарського  районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2010  року  залишити без змін.

        Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

 Судді: