ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
Копія:
УХВАЛА
Іменем України
"22" березня 2007 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських
Сил
у складі: головуючого Леся В.І.,
суддів Купельського А.В., Нікітіна Г.В.,
при секретареві Кутигіній Н.А.,
за участю заявника ОСОБА_1., прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України старшого радника юстиції Павлюченка В.В.,
розглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, за апеляційними скаргами ОСОБА_1., представника Державного казначейства України, військового прокурора Південного регіону України на рішення військового місцевого суду Миколаївського гарнізону від 22 грудня 2006 року,
установила:
У травні 2006 року ОСОБА_1. звернувся у військовий суд гарнізону із зазначеної заявою. При розгляді справи заявник неодноразово уточнював свої вимоги, і остаточно просив стягнути на його користь: грошове забезпечення за період з травня 1999 року по 1 червня 2006 року в розмірі 76 815 грн. 44 коп., компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку із порушенням строків його виплати в розмірі 25 213 грн. 15 коп., індексацію грошового забезпечення з лютого 2004 року по травень 2006 року в розмірі
справа № 22-2/2007
головуючий у суді 1-ї інстанції
Лівійський С.В.
2
1 867 грн. 85 коп., грошову компенсацію замість продовольчого пайка за період з 7 січня 2000 року по 29 березня 2002 року в розмірі 714 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення з 1999 року по 2005 рік в розмірі б 435 грн. 60 коп., одноразову грошову винагороду за 1999 -2006 роки в розмірі 3 980 грн. 83 коп., компенсацію витрат на проїзд до суду - 378 грн. 87 коп., 500 грн. сплачених ним на виконання вироку суду, 25 000 грн. за надання юридичної допомоги, 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги заявник мотивував незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності в період 1999 - 2006 роки.
Рішенням суду від 22 грудня 2006 року постановлено стягнути на користь заявника: грошове забезпечення за період з травня 1999 року по 1 червня 2006 року в розмірі 76 815 грн. 44 коп., компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку із порушенням строків його виплати в розмірі 25 213 грн. 15 коп., індексацію грошового забезпечення з лютого 2004 року по травень 2006 року в розмірі 1 867 грн. 85 коп., грошову компенсацію замість продовольчого пайка за період з 7 січня 2000 року по 29 березня 2002 року в розмірі 714 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення з 1999 року по 2005 рік в розмірі 6 435 грн. 60 коп., одноразову грошову винагороду за 1999 -2006 роки в розмірі 3 980 грн. 83 коп., компенсацію витрат на проїзд до суду - 378 грн. 87 коп., 500 грн. сплачених ним на виконання вироку суду, 15 000 грн. за надання юридичної допомоги, 240 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті вимог про відшкодування 260 000 грн. моральної шкоди і 10 000 грн. за надання юридичної допомоги відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Державного казначейства України Хмельницький B.C. посилається на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, не повно встановлені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та просить рішення суду першої інстанції скасувати і в задоволенні вимог ОСОБА_1. відмовити.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що підставою для відшкодування шкоди виправданому має бути викладення у вирокові суду висновків про неправомірність дій органів досудового слідства і суду. Разом з тим, такі висновки в рішенні суду від 2 березня 2006 року відсутні. Не надано заявником належних доказів спричинення йому матеріальної й моральної шкоди. На думку апелянта помилково стягнуто на користь ОСОБА_1 грошова компенсація замість продовольчого пайка і компенсаційні виплати в зв'язку з інфляцією, оскільки законодавством передбачено відшкодування лише заробітної плати. Оскільки, виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 набрав законної сили 2 березня 2006 року, то необґрунтованим є рішення суду про стягнення грошового забезпечення із зазначеної дати до 1 червня 2006 року.
3
Військовий прокурор в апеляційному поданні просить скасувати рішення суду першої інстанції і повернути справу на новий судовий розгляд з причин порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому апелянт посилається на те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом врахована лише позиція заявника, яка не підтверджена достатніми доказами.
В апеляційній скарзі заявник просить змінити рішення суду, стягнувши на відшкодування моральної шкоди 500 000 грн. Свої вимоги ОСОБА_1. мотивує тим, що суд при визначенні розміру відшкодування не в повній мірі врахував характер та обсяг страждань та втрат, які він зазнав під час досудового і судового слідства.
Заслухавши доповідь судді Нікітіна Г.В., пояснення заявника і прокурора на підтримання кожним з них своїх апеляцій, розглянувши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів військового апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає відхиленню, а апеляційні скарги прокурора і представника Державного казначейства України підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, б квітня 1999 року стосовно ОСОБА_1. було порушено кримінальну справу і 16 вересня того ж року вироком військового суду Дніпропетровського гарнізону його було засуджено за скоєння злочину, передбаченого п. «б» ст. 254 КК (в редакції Закону 1961 року), до 3 років позбавлення волі і з позбавленням військового звання «капітан». Ухвалою військового апеляційного суду Південного регіону від 2 листопада 1999 року вирок змінено - із застосуванням ст. 45 КК (в редакції Закону 1961 року) призначено 3 роки позбавлення волі умовно з іспитовим строком 3 роки і сплатою штрафу 1 700 грн. В решті вирок залишено без зміни. У зв'язку із скасуванням ухвалою Верховного Суду України від 19 червня 2001 року зазначених судових рішень справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вироком військового місцевого суду Миколаївського гарнізону від 7 липня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою військового апеляційного суду Південного регіону від 2 березня 2006 року, ОСОБА_1. виправдано за недоведеністю участі в скоєнні злочину.
Відповідно до вимог ст.ст. 1 і 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі Закону № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб
4
органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Право на відшкодування виникає, крім іншого, у випадках постановления виправдувального вироку суду.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про наявність права у ОСОБА_1. на відшкодування завданих йому збитків.
Керуючись вимогами ст. З Закону № 266/94-ВР, яка передбачає, що громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про стягнення на користь ОСОБА_1. грошового забезпечення за період з травня 1999 року по 1 червня 2006 року в сумі 76 815 грн. 44 коп., матеріальної допомоги на оздоровлення з 1999 року до 2005 року в сумі 6 435 грн. 60 коп., одноразової грошової винагороду за період з 1999 року до 2006 року в сумі 3 980 грн. 83 коп.
Твердження представника Державного казначейства України в апеляційній скарзі про необґрунтованість стягнення на користь ОСОБА_1. грошового забезпечення за період з 2 березня по 1 червня 2006 року суперечать матеріалам справи.
Так, при зверненні до суду в травні 2006 року заявник, крім іншого, просив поновити його на військовій службі. У зв'язку з добровільним поновленням його на військовій службі 1 червня того ж року командуванням військової частини 3036, ОСОБА_1. відмовився від цієї вимоги. Між тим, за змістом ст.ст. 2, 3, 6 Закону № 266/94-ВР за ним залишилося право на одержання грошового забезпечення за рахунок Державного бюджету України за весь строк усунення від виконання обов'язків військової служби, оскільки таке усунення відбулося у зв'язку з незаконним засудженням.
У відповідності до вимог пп. З, 4 ст. З Закону № 266/94-ВР судом першої інстанції також прийнято обґрунтоване рішення про відшкодування ОСОБА_1. витрат на проїзд під час судового слідства в сумі 378 грн. 87 коп. і сум, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги, в сумі 15 000 грн.
Такою, що суперечить вимогам ст. 2, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» слід визнати думку представника Державного казначейства України про безпідставність стягнення судом на користь заявника суми індексації грошових доходів у розмірі 1 867 грн. 85 коп.
Згідно зазначених норм, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, а саме - грошове забезпечення, у межах прожиткового мінімуму. З дослідженої в суді довідки з військової
5
частини видно, що розрахунок зазначеної індексації зроблено у відповідності з діючим законодавством.
Разом з тим, постановляючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість продовольчого пайка суд не врахував, що видача продовольчого пайка або грошової компенсації замість нього носить разовий характер і відшкодуванню відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР за рахунок Державного бюджету України не підлягає. Не враховано судом також те, що заявника поновлено на військовій службі і при наявності достатніх підстав він вправі вимагати таку компенсацію за місцем служби.
Стягуючи на користь заявника компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку із порушенням строків його виплати в сумі 25 213 грн. 15 коп. суд послався на ст. 34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 № 108/95-ВР із змінами та прийняті в розвиток цієї норми інші законодавчі й нормативні акти. Однак судом не враховано, що дія цього Закону не поширюється на питання нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовцям під час проходження ними військової служби. Крім того, предметом компенсації є нарахована, але не виплачена працівникам заробітна плата. В даному випадку грошове забезпечення ОСОБА_1. не нараховувалося і не виплачувалося у зв'язку із звільненням з військової служби, а відшкодування заробітної плати (грошового забезпечення) у разі виправдання засудженого відбувається відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР, який не передбачає компенсації на відшкодування.
Відповідно до п. З ст. З Закону № 266/94-ВР громадянинові повертаються штрафи, стягнуті на виконання вироку суду. Разом з тим, в матеріалах кримінальної справи відносно ОСОБА_1 відсутні будь-які дані про сплату останнім грошових сум на виконання рішень судів, а надана до суду квитанція про сплату 500 грн. штрафу не підтверджує внесення на рахунок Державного казначейства вказаної суми, оскільки заповнена ОСОБА_1. з порушенням встановленого порядку і не містить відтиску касового апарату.
У зв'язку з цим, рішення про відшкодування ОСОБА_1. 500 грн. сплаченого ним штрафу за ухвалою військового апеляційного суду Південного регіону України від 2 листопада 1999 року слід вважати прийнятим без достатніх на це підстав.
Згідно зі ст. 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди під час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
6
Ухвалюючи рішення про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1. у розмірі 240 000 грн., суд посилався на те, що заявник переніс значні емоційні переживання, викликані приниженням людського достоїнства, зганьбленої честі, ізоляцією від сімейних і родинних зв'язків, позбавленням можливості прийняти участь в похованні батька, що призвело до погіршення його здоров'я.
Однак, в матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували приниження людського достоїнства ОСОБА_1. і зганьблення його честі. Не підтверджується матеріалами кримінальної справи також заява ОСОБА_1. про позбавлення його можливості прийняти участь в похованні батька, що призвело до погіршення його здоров'я.
Так, із свідоцтва про смерть ОСОБА_2 НОМЕР_1від 10 червня 2002 року видно, що останній помер 4 червня 2002 року. З матеріалів кримінальної справи ( т. З а. с. 152-162) відносно ОСОБА_1. вбачається, що судове слідство у зв'язку з призначенням судово-медичної експертизи по травмі потерпілого з 27 травня до 16 липня того ж року було призупинено. Тобто заявник з дозволу суду мав можливість виїхати на поховання батька, але своїм правом звернення з відповідним проханням до суду не скористався.
З наданих ОСОБА_1. довідок з поліклінічного відділення міської лікарні № 3 м. Дніпропетровська вбачається, що заявник зі скаргами на недомагання звертався до лікарів 14 листопада 1999 року, 23 червня 2001 року, 17 травня 2003 року, 7 березня 2004 року, 23 травня 2005 року, тобто за майже сім років перебування під слідством та судом п'ять разів. Така кількість звернень із загальними скаргами на стан здоров'я не може слугувати достатнім доказом для ствердження про заподіяння ОСОБА_1. значної шкоди здоров'ю внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності.
Крім того, слід прийняти до уваги, що постановления відносно ОСОБА_1. виправдувального вироку та поновлення його на військовій службі і у військовому званні також є елементами відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1. має право на відшкодування в грошовому виді моральної шкоди, яка виникла внаслідок фізичного і психічного впливу, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру, але на значно меншу суму в розмірі 50 000 грн.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 307, 315 ЦПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
7
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилити
Апеляційні скарги військового прокурора Південного регіону України і представника Державного казначейства України задовольнити частково.
Рішення військового місцевого суду Миколаївського гарнізону від 22 грудня 2006 року змінити.
Відмовити ОСОБА_1. у задоволенні вимог про відшкодування компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку із порушенням строків його виплати в розмірі 25 213 грн. 15 коп., грошової компенсації замість продовольчого пайка в розмірі 714 грн., сплаченого штрафу в розмірі 500 грн.
Зменшити розмір суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої на користь ОСОБА_1. з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України до 50 000 грн.
В решті рішення суду залишити без зміни.