СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 листопада 2010 року Справа № 2-7/3627-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Котлярової О.Л.,
суддів Маслової З.Д.,
М.І. Ткаченко,
за участю представників сторін:
прокурор: Ковалевич О.М., посвідчення № 631 від 01.02.10 (прокурор відділу прокуратури міста Севастополя);
позивача: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1 від 14.11.97 (фізична особа-підприємець ОСОБА_2);
відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 2235 від 15.11.10 (фізична особа-підприємець ОСОБА_4);
третьої особи: не з'явився (Суворівська сільська рада);
розглянувши апеляційну скаргу прокуратури Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 17 квітня 2008 року у справі №2-7/3627-2008
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2)
третя особа Суворівська сільська рада (вул. Суворівська, 4, Суворівське, Сакський р-н, 96526)
за участю прокуратури Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, Сімферополь, 95015)
про визнання дійсним договору та визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу б/н від 03 березня 2008 року земельних ділянок, що розташовані за адресами: Автономна Республіка Крим, с. Каменоломня, Суворівської сільської ради, вул. Мира, 30, 30а, площею 316,0 кв.м та 163,0 кв.м відповідно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу, досягнуто згоди за всіма істотними умовами, договір частково виконаний сторонами, проте, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 ухиляється від нотаріального посвідчення спірного договору.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 17 квітня 2008 року у справі № 2-7/3627-2008 позов задоволений.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок від 03 березня 2008 року, загальною площею 316,00 кв.м, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, с. Каменоломня, вул.. Миру, 30, та загальною площею 163,00 кв. м, що розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, с Каменоломня, вул. Миру, 30а.
Визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, загальною площею 316,00 кв.м, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, с. Каменоломня, вул.. Миру, 30, та земельну ділянку загальною площею 163,00 кв. м, що розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, с Каменоломня, вул. Миру, 30а.
Рішення мотивоване тим, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Не погодившись з рішенням суду, прокуратура Автономної Республіки Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме –статей 210, 220, 640 Цивільного кодексу України.
Так, за твердженням прокурора, судом допущено неправильне застосування положень статті 220 Цивільного кодексу України, оскільки ця норма не може застосовуватись до правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Апеляційна скарга внесена в інтересах держави, тому що положеннями Земельного кодексу України на міську раду покладені функції органу контролю за додержанням законодавства у процедурі надання та використання земель.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2010 року до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, була залучена Суворівська сільська рада.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2010 року змінено склад судової колегії, суддю Антонову І.В. замінено на суддю Маслову З.Д.
У судовому засіданні 22 листопада 2010 року прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, позивач та представник відповідача заперечували та просили рішення суду залишити без змін. Представник третьої особи не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Оскільки явка в судове засідання, згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутністю сторін, що не з'явились.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до Державних актів на право приватної власності на землю І-КМ № 037938 та ІІІ-КМ № 019907 земельні ділянки, які розташовані за адресами: с. Каменоломня, Суворівської сільської ради, вул. Миру, 30, площею 479,0 кв.м та с. Каменоломня, Суворівської сільської ради, вул. Миру, 30а, площею 163,0 кв.м належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4.
01 жовтня 2001 року розпорядженням Сакської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим № 406-р затверджені акти державної технічної комісії про прийманню в експлуатацію одноповерхового житлового будинку, магазину, закусочної, за адресою: с. Каменоломня, вул. Миру, 30.
12 жовтня 2001 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, магазину, закусочної, за умовами якого продавець продав покупцю житловий будинок, магазин, закусочну, за адресою: с. Каменоломня, вул. Миру, 30.
29 березня 2002 року ОСОБА_2 було видане свідоцтво на право власності на житловий будинок у с. Каменоломня, вул. Миру, 30.
03 березня 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передає у власність покупця земельні ділянки площею 163,0 кв.м та 316,0 кв.м, за адресами: Автономна Республіка Крим, с. Каменоломня, вул. Миру, 30 та 30а.
З боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 зобов’язання за договором від 03 березня 2008 року були виконані, сума у розмірі 10000,00 грн. передана відповідачу.
Листом від 04 березня 2008 року позивач запрошував відповідача для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу від 03 березня 2008 року.
Проте, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 листом від 05 березня 2008 року повідомив позивача про те, що він заперечує проти нотаріального посвідчення даного договору, що й стало підставою для звернення з даним позовом.
Проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо обґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Положеннями статті 657 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Так, між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 березня 2008 року, який в свою чергу підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У позовній заяві фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зазначає, що частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України встановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона). Таке рішення може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка виконала повністю або частково договір. Зміст положень частини 2 дає підстави тлумачити їх таким чином, що вони не поширюються на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору усіх його сторін. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.
У разі задоволення вимоги добросовісної сторони про дійсність нотаріально не посвідченого договору, то після набрання чинності рішення суду такий договір вважатиметься дійсним з моменту його укладення. Наступне нотаріальне посвідчення такого договору не вимагається. Судове рішення в цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення.
За приписами цієї норми нотаріальне посвідчення договору, яке може бути компенсоване рішенням суду, можливо за дотримання таких вимог:
1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов;
2) така домовленість підтверджується письмовими доказами;
3) відбулося повне або часткове виконання договору;
4) одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Отже, з урахуванням вказаних вимог судова колегія вважає за необхідне дати правовий аналіз договору купівлі–продажу, який є предметом судового розгляду у даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами підтверджується виконання договору від 03 березня 2008 року з обох боків, та крім того, у ході розгляду справи відповідачем надано клопотання про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Як підтверджено матеріалами справи, продавець за договором від 03 березня 2008 року –фізична особа-підприємець ОСОБА_4 є власником спірних земельних ділянок, що підтверджується Державними актами на право власності І-КМ № 037938 та ІІІ-КМ № 019907.
Отже, укладаючи договір купівлі-продажу від 03 березня 2008 року відповідач продемонстрував своє волевиявлення як власника вказаної земельної ділянки на її відчуження на користь позивача, отримавши при цьому компенсацію її вартості.
Дані обставини відповідачем не заперечуються.
Однак, небажання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 нотаріально посвідчити оскаржувану угоди безспірно порушують права покупця, оскільки не виконавши ці вимоги, він просто не зможе оформити своє право власності на земельну ділянку і в подальшому його здійснювати.
Для захисту прав добросовісної сторони за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, законодавцем і була передбачена можливість визнання його дійсним за рішенням суду.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.
Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)" визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно - смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
На підставі викладеного, судова колегія вважає встановленими і доведеними всі обставини, які є підставою для застосування судом до спірних правовідносин положень частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги прокурора, судова колегія дійшла наступних висновків.
За змістом статті 29 Господарського процесуального кодексу України вступ прокурора, зокрема шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду, повинен бути обумовлений захистом інтересів держави.
Відповідно до мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, прокурор порушуючи питання про апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, повинен довести, яким чином і в особі кого порушуються інтереси держави.
Проте, зі змісту апеляційної скарги прокурора не вбачається доказів порушення інтересів держави.
Відповідач у справі мав Державні акти на право приватної власності І-КМ № 037938 та ІІІ-КМ № 019907 на земельні ділянки, які розташовані за адресами: с. Каменоломня, Суворівської сільської ради, вул. Миру, 30, площею 479,0 кв.м та с. Каменоломня, Суворівської сільської ради, вул. Миру, 30а, площею 163,0 кв.м.
Окрім цього, позивачем у судовому засіданні був наданий судовій колегії Державний акт на право власності ЯЖ № 843979 на земельну ділянку площею 163 кв.м, що розташована за адресою: с. Каменоломня, Суворівської сільської ради, вул. Миру, 30а, площею 163,0 кв.м, відповідно до якого вказана земельна ділянка належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2.
Державний акт на право власності земельної ділянки –це документ, що посвідчує право власності земельною ділянкою юридичною чи фізичною особою, наданий в установленому порядку та оформлений за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до визначення “державна реєстрація речових прав на нерухоме майно”, яке міститься у статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, видавши позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку та здійснивши державну реєстрацію цього права, держава в особі уповноваженого на це органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів фактично і юридично визнала у нього це право і, відповідно, визнала дійсність і правомірність підстави виникнення цього права, якою є оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 березня 2008 року.
Отже, позицію прокурора судова колегія вважає не доведеною, у зв’язку з тим, що порушення інтересів держави не підтверджуються матеріалами справи.
Таким чином, відсутність доказів порушення суб'єктивного матеріального права або інтересу особи на користь якої прокурор звернувся з апеляційною скаргою до суду, виключає можливість встановлення факту їх порушення, а відтак і захисту.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог, у зв’язку з чим вони задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу прокуратури Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2008 року у справі № 2-7/3627-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Л. Котлярова
Судді З.Д. Маслова
М.І. Ткаченко
розсилка:
прокуратура міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, Севастополь, 99011)