АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-7190/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 19, 27 Степаненко О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Ювшина В.І.
суддів Скіця М.І., Сіренка Ю.В.
при секретарі Бурдукова О.В.
з участю:
позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
представника позивачів ОСОБА_5
представників відповідача Герасименко О.А., Зборовська С.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 7 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі-Банк) , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Придніпровської районної ради м.Черкаси, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. про визнання договору іпотеки недійсним, заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,-
встановила:
В березні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитну угоду №133м/2007, згідно якої Банк зобов'язувався надати позичальнику споживчий кредит в сумі 80 000 доларів США строком до 23 жовтня 2017 року, зі сплатою 14% річних щомісячно, який буде надаватися траншами на підставі окремих договорів про видачу траншу.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки ДІ 1-133м/2007 від 23 жовтня 2007 року за яким остання передала Банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок з прибудовами: літ. - І, вбиральня літ. В, погріба літ. Г, Д, огорожа 1-3, 5-9, водоколонка 4, замощення 1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, належну їй на праві приватної власності, загальною площею 492 кв. м., з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та розташована за вищевказаною адресою.
Позивачі є подружжям і мають малолітню дитину ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
На момент укладання спірного договору позивачі не мали іншого нерухомого майна, окрім того, що являється предметом договору іпотеки.
Позивачі разом з малолітньою дитиною проживають у спірному будинку з квітня 2006 року.
Згідно записів у будинковій книзі будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 разом з малолітньою ОСОБА_9 зареєстровані у вищевказаному будинку, відповідно з 19 квітня 2006 року та 21 квітня 2006 року.
При цьому ОСОБА_4 разом з малолітньою ОСОБА_10, відповідно до записів у паспорті та будинкової книги, знімалися з реєстрації по вказаній адресі 13 жовтня 2006 року, але ні за якою іншою адресою після зняття з реєстрації за вказаною адресою зареєстровані не були, та знову зареєструвалися за адресою проживання 2 листопада 2007 року.
Зняття з реєстрації малолітньої дитини на час укладання спірного договору пояснюється усною вимогою менеджерів Банку, що готували документи для укладання спірного договору.
Вважають, що спірний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, оскільки вчинений без згоди органу опіки та піклування, чим порушені права малолітньої дитини.
Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 7 жовтня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір іпотеки №1-133м/2007, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. від 23 жовтня 2007 року реєстраційний номер12230 між Банком та ОСОБА_4.
У поданій апеляційній скарзі Банк, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог..
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в порядку статті 303 ЦПК України, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає.
Так, відповідно до ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що зняттям з реєстрації за місцем проживання були порушені права неповнолітньої дитини на житло, а укладення договору іпотеки його батьками без дозволу органу опіки та піклування суперечить інтересам неповнолітньої.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (частина перша статті 575 ЦК України).
У разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель, як зазначено у частині першій статті 33 Закону України "Про іпотеку", вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на передані в іпотеку будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, які проживають у цьому будинку чи житловому приміщенні на підставі статті 109 ЖК України.
По справі встановлено, 23 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитну угоду №133м/2007, згідно якої Банк зобов'язувався надати позичальнику споживчий кредит в сумі 80000 доларів США строком до 23 жовтня 2017 року, зі сплатою 14% річних щомісячно, який буде надаватися траншами на підставі окремих договорів про видачу траншу.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки ДІ 1-133м/2007 від 23 жовтня 2007 року за яким остання передала Банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок з прибудовами: літ. - І, вбиральня літ. В, погріба літ. Г, Д, огорожа 1-3, 5-9, водоколонка 4, замощення 1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, належну їй на праві приватної власності, загальною площею 492 кв. м., з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та розташована за вищевказаною адресою.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Судом не звернуто уваги, що позивачі є співвласниками предмету іпотеки і мають право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Установлено, що позивачі мають неповнолітню доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у частині шостій статті 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.
Однак, судом не звернуто уваги, що співвласниками спірного будинку є лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а майнові права неповнолітньої доньки ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 на переданий в іпотеку будинок відсутні.
Згідно з частиною третьою статті 177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:
- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
- видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
- відмовлятися від майнових прав дитини.
Таким чином, оскільки одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки або особи, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного Кодексу України, статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" та частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, у випадках, коли з поданих нотаріусу документів, зокрема зі змісту правоустановлювального документу, довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини, вбачається, що право власності або право користування цим майном належить дитині, нотаріусом обов'язково вимагається згода органів опіки та піклування.
Щодо визначення права дитини на проживання в житловому приміщенні, що передається батьками в заставу (іпотеку) то слід зазначити, що згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно з частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до положень Житлового кодексу України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла в подружжя не виникло право спільної власності), їхніх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 і частина перша статті 156 Житлового кодексу України).
Згідно зі статтею 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Враховуючи наведене, нотаріуси, для встановлення факту користування нерухомим майном, витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації.
Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину. При цьому, нотаріусом при його посвідченні роз'яснюється зміст статті 176 Сімейного кодексу України щодо зобов'язання батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
В такому ж порядку мають посвідчуватись правочини за участю дітей віком від чотирнадцяти років, оскільки особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 Цивільного кодексу України.
З огляду на це зняття з реєстрації за фактичним місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, навіть, з метою отримання батьками кредиту в сумі 80 000 доларів США з передачею в іпотеку житлового будинку, що належить батькам неповнолітньої на праві приватної власності і є їх власністю, ніяким чином не може впливати на її право користування жилим приміщенням.
Крім цього, відповідно до ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаною Україною 21.02.90 року та ратифікованю 27.02.91 року, батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України та роз’яснень, що викладені в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. N 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та при вирішенні спору, судом неправильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 7 жовтня 2010 року у даній справі скасувати.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в позові відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя Ю.В. Сіренко