Справа № 2-622/ 10                                                    

                                                                  РІШЕННЯ

                                                                                                Іменем України

    16 листопада 2010 року         Путивльський районний суд Сумської області

                            у складі  :           головуючого   -     судді       Толстого О. О.

                                                     при секретарі -                    Лавринець О.М.              

                        за участю :            представника позивача   Жительного В.М.  

                                                      третьої  особи                     ОСОБА_2

                                                     відповідача                          ОСОБА_3

                                                     представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Путивль справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “ Моноброк ” до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП),      

                                                                ВСТАНОВИВ :  

Товариство з обмеженою відповідальністю “Моноброк” (далі – ТОВ “Моноброк”) звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 06.08.2009 р. водій ОСОБА_2 керуючи мікроавтобусом “ FIAT Dukato ”, власником якого є ТОВ “Моноброк”, на ділянці автодороги Суми-Путивль-Глухів в районі с. Котівка Путивльського району здійснив наїзд на гужову повозку під керуванням відповідача, яка рухалася в попутному напрямку.

У результаті зіткнення було травмовано пасажирів гужової повозки, а мікроавтобус зазнав механічних пошкоджень та потребував ремонту.

За вказаним фактом була порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 286 КК України стосовно ОСОБА_2, в ході розгляду  якої  з’ясовано, що  ДТП трапилось як з вини останнього, яким було порушено вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3, 12.2, 12.3 і 12.6 “г” Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), так і відповідача, який всупереч  пунктам 1.3, 7.3, 7.7 “б”, 7.8, 2.9 “а” і 11.2 ПДР рухався на гужовій повозці в темну пору доби без увімкнених ліхтарів, ближче до осьової лінії.

ОСОБА_2 за власний рахунок відремонтував мікроавтобус, частина витрачених ним коштів  в сумі 7817,50 грн. (50% вартості ремонту),  повернута йому ТОВ “ Моноброк ”.  

Виходячи з рівного ступеня вини обох водіїв у ДТП просило стягнути з відповідача 7817,50 грн. матеріальних збитків, а також понесені судові витрати.  

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримав.

Третя особа ОСОБА_2 позов підтримав, суду пояснив, що ДТП сталося як з його вини, так і з вини відповідача, який грубо порушив ПДР.

Відповідач і його представник позов не визнали, зазначали, що винною особою у ДТП є водій ОСОБА_2, який вироком суду засуджений за вчинення цього злочину, а вини відповідача в аварії не встановлено, позаяк справу щодо нього закрито. Посилались і на те, що гужова повозка не є джерелом підвищеної небезпеки, надані позивачем платіжні документи не підтверджують того, що мікроавтобус потребував такого ремонту після аварії, а виявлені механічні пошкодження мають аварійних характер.

Заслухавши пояснення осіб, яки брали участь у справі, дослідивши надані письмові докази, матеріали кримінальної справи № 1-3/10, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.    

Як вбачається з вироку Путивльського районного суду Сумської області від 03.02.2010 р. (а.с.12-14)  ОСОБА_2 визнаний винним і засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України, за  те, що 06.08.2009 р. близько 3-ї години, керуючи мікроавтобусом “ FIAT Dukato ” д/н НОМЕР_1 та рухаючись у темну пору доби на 104 км + 700 м автодороги Суми – Путивль - Глухів в порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3, 12.2, 12.3 і 12.6 “г” ПДР виявивши попереду гужову повозку, яка рухалась в попутному напрямку під керуванням ОСОБА_3, не вибрав допустимої швидкості руху та не відреагував на зміну дорожньої обстановки,  маючи технічну можливість уникнути зіткнення не зменшив швидкості руху мікроавтобуса аж до його зупинки або безпечного об’їзду перешкоди, внаслідок чого допустив наїзд на гужову повозку, пасажирам якої було заподіяно тілесних ушкоджень. Зазначено також, що візник ОСОБА_3 будучи учасником дорожнього руху в порушення вимог пунктів 7.3, 7.7 “б”, 7.8, 2.9 “а” і 11.2 ПДР перебував в стані алкогольного сп’яніння та у темну пору доби керував гужовою повозкою без ліхтарів, не обладнаною світлоповертачами, і  рухався ближче до осьової лінії дорожньої розмітки.

У відповідності до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов’язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

Посилання представника відповідача на постанову слідчого про закриття матеріалів у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 як безспірний доказ відсутності його вини у аварії є необґрунтованими,  оскільки відповідно до приписів ст. 61 ЦПК України ця постанова не має преюдиціального значення для суду і є лише одним із доказів,який оцінюється за правилами ст. 212 цього Кодексу.  

Водночас, зі змісту цієї постанови видно, що закриваючи матеріали у кримінальній справі  слідчий одночасно посилався як на недоведеність вини ОСОБА_3 у злочині, такі і на відсутність в його діях складу злочину,  а також на малозначність вчиненого ним діяння, тобто дійшов взаємовиключних висновків (к.с  а.с. 117).

Судом також відхиляються висновки автотехнічної експертизи (к.с. а.с. 111-114) в тій частині, де зазначено про відсутність можливості надання відповіді про наявність причинного зв’язку дій водія гужової повозки з виникненням ДТП, оскільки експерт при цьому вказав, що вирішення цього питання залежить від об’єктивної можливості водія мікроавтобуса виявити в даній дорожній обстановці гужову повозку на відстані більш ніж необхідна для зниження швидкості, а оцінка дій водія гужової повозки в даній дорожній обстановці не вимагає розрахунків та спеціальних знань.

Така можливість, на думку суду, безпосередньо пов’язана з виконанням візником ОСОБА_3 приписів 7.3, 7.7 “б”, 7.8, 2.9 “а” і 11.2 ПДР щодо руху гужового транспорту в темну пору доби і обладнання його відповідними елементами - світлоповертачами і ліхтарями.

Як встановлено згаданим вироком суду, відповідачем цих вимог дотримано не було, що позбавило водія мікроавтобуса можливості вчасно виявити перешкоду  в  напрямку  свого руху  та вжити  заходів  для  запобігання  зіткненню, що свідчить про наявність причинного-наслідкового зв’язку з дорожньо-транспортної пригодою та її наслідками.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В силу ч. 3 ст. 386 ЦК України право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди має власник, права якого порушені.

Зі змісту рішення Путивльського районного суду від 17.08.2010 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ТОВ “Моноброк”, про відшкодування шкоди вбачається, що судом зроблений висновок про нікчемність договору оренди мікроавтобуса “FIAT Dukato”, укладеного між ТОВ “Моноброк” і ОСОБА_2 на підставі ч.1 ст. 220, ч.2 ст. 799 ЦК України, отже останній керував транспортним засобом під час ДТП без відповідного правового оформлення.  

Водночас, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником мікроавтобуса “FIAT Dukato” держномер НОМЕР_3 є позивач (а.с. 6).

Згідно ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи № 1-3/10, в результаті автопригоди мікроавтобус “ FIAT Dukato ” зазнав  механічних ушкоджень передньої лівої частини, переднього бамперу, капоту, решітки радіатора, лівої фари, передньої нижньої панелі, передньої  вітрової  панелі, передньої  двері водія, передньої та середньої лівої стійок, передньої частини даху, лобового скла і лівого зовнішнього дзеркала заднього виду, в зв’язку з чим потребував ремонту, що вбачається з протоколу огляду місця події з фототаблицею від 06.08.2009 р., протоколу огляду і перевірки технічного стані цього транспортного засобу від  06.08.2009 р., фототаблиці до висновку транспортно-трасологічної експертизи (к.с. а.с. 14-24, 38, 101-103).  

ОСОБА_2 здійснив ремонт пошкодженого мікроавтобуса, на що витратив згідно наданих ним товарних чеків і рахунку (а.с. 8-9) 15635 грн .,  з яких 7817,50 грн. йому повернуто позивачем (а.с. 10).  

Зазначений в цих розрахункових документах перелік придбаних запчастин і проведених робіт по ремонту мікроавтобуса відповідають зафіксованим у наведених матеріалах кримінальної справи механічним пошкодженнями цього транспортного засобу, а тому сумнівів у суду не викликають.

Твердження відповідача та його представника про можливість їх утворення не за обставин ДТП, є припущеннями, позаяк не ґрунтуються на доказах.

Крім того, оспорюючи в судовому засіданні суму відновлювального ремонту мікроавтобуса, відповідач та його представник не порушили питання про проведення автотоварознавчої експертизи, хоча таке право роз’яснювалось їм судом, і жодних доказів того, що ця сума повинна бути меншою, суду не надали.  

Як роз ’ яснено в п. 3-4  постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 “ Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди“ джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини. Під володільцем   джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).   Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст.. 440 ЦК України: шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого – відшкодовується винним; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного.

Згідно із ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.  

Пунктом 1.10  ПДР  визначено, що транспортний засіб це пристрій,  призначений  для  перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Водій - особа, яка керує транспортним  засобом а  вершник, візник,  погонич тварин,  який веде їх за повід,  прирівнюється до водія.

За змістом п. 7.8 ПДР особи, які керують гужовим транспортом зобов'язані виконувати вимоги пунктів цих Правил, що стосуються водіїв.  

Системний аналіз наведених правових норм є підставою для висновку про те, що гужовий транспорт під час дорожнього руху може створювати  небезпеку чи  перешкоду для такого руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків, отже має ознаки джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовуються на загальних підставах, а саме:

1)  шкода, завдана  одній  особі  з  вини  інший  особі,  відшкодовується   винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування   визначається  у  відповідній  частці  залежно  від  обставин, що  мають значення.  

З урахуванням вимог ст. 11 ЦПК України  суд погоджується з доводами позивача про рівний ступень вини у ДТП водіїв, які обидва допустились порушень ПДР, при цьому відповідач вчинив грубі порушення, які фактично створили аварійну ситуацію на дорозі, крім того, позбавили водія  мікроавтобуса  своєчасно виявити перешкоду  в  напрямку  свого руху  та вжити своєчасних  заходів  для  запобігання  зіткненню.  

За встановлених обставин, наявні у справі докази та їх належна оцінка  вказує на наявність підстав для  задоволення позову і стягнення з відповідача на користь ТОВ “ Моноброк ”  7817,50 грн. - половини вартості відновлювального ремонту пошкодженого мікроавтобуса.

В зв’язку із задоволення позову підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати по сплаті 78,17 грн. судового збору, 120 витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи      

На підставі викладеного, керуючись  ч. 3 ст. 386,  ст. 1166, , ч. 1 ст. 1187, ст.1188  ЦК України, п . 3,4  постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 “ Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди “,  ст.ст. 10,11, 60, 88, 209, 212, 213-214 ЦПК України, суд

                                                                                                    ВИРІШИВ :

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Моноброк” (м. Київ,  пр. Оболонський, 23-а ) 7817,50 матеріальної шкоди, 78 грн. 17 коп. судового збору і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи, а разом -  8015,67 (вісім тисяч п’ятнадцять гривень шістдесят сім копійок) гривень.

Рішення суду  може бути оскаржене  в  апеляційному  порядку  до  Апеляційного суду Сумської області через Путивльський районний суд шляхом подачі  в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі ,  але не були присутні в судовому засіданні  під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з моменту отримання копії цього рішення.

Рішення c уду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги рішення,  якщо його не  скасовано,  набирає законної  сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: підпис

Копія вірна

Суддя

Путивльського районного суду                     О.О.Толстой