Справа № 22-ц-1079/2010 р. Головуючий по 1-ій інстанції: Мальована В.В.
Категорія: 05 Суддя-доповідач: Ведмедь Н.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
08 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого: Смірнової Т.В.,
суддів: Ведмедь Н . І ., Гагіна М . В .,
з участю секретаря судового засідання – Пархоменко А.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5
на рішення Зарічного районного суду м. Суми Сумської області від 04 березня 2010 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5
про визнання права власності на частину домоволодіння, вселення та встановлення порядку користування, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми Сумської області від 04 березня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 23/100 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, виділивши їй в користування житлову кімнату 1 – 4 площею 9,7 м2, а кухню 1- 5 площею 8,1 м2, коридор 1 – 2 площею 4 – 6 м2, санвузол 1 – 1 площею 7,8 м2 залишено в спільному користуванні та вселено її у вказане житлове приміщення.
Відповідачі не погодилися з рішенням суду і заперечували доводи позивача про її постійне проживання однією родиною з відповідачем, а також те, що у них була угода про створення спільної сумісної власності.
В апеляційній скарзі відповідачі посилаються на те, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, а тому, на думку апелянтів, рішення суду підлягає скасуванню, як незаконне.
Зокрема, зазначають, що суд не звернув увагу на той факт, що згідно плану поверхів та технічного паспорту на житловий будинок в 1988 році приміщення (прибудова) 1 – 5 площею 12 м2 вже існувало. Крім того, вважає, що позивачка може претендувати на незначну компенсацію, проте доказів про вартість здійснених нею робіт в приміщеннях будинку вона не надала.
Також посилаються на те, що з 08 вересня 2006 року вона в спірному домоволодінні не проживає, а тому втратила право на проживання в ньому, але суд цей факт не врахував і вселив її в житлове приміщення, яке належить відповідачам на праві власності.
Перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності на 23/100 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, (79/100 якого належить на праві власності ОСОБА_4, а 21/100 ОСОБА_5.), виділивши їй з донькою ОСОБА_7 житлову кімнату 1 – 4 площею 9,7 м2, а кухню 1 – 5 площею 8,1 м2, коридор 1 – 2 площею 4,6 м2, санвузол 1 – 1 площею 7,8 м2 залишити в спільному користуванні, також позивач просила вселити її у це житлове приміщення.
Свої вимоги мотивувала тим, що з відповідачем вона проживала спільно однією родиною з 1987 року по 2006 рік, за спільні кошти здійснювали всі роботи по поліпшенню в будинку, побудували прибудову площею 12 м2, літню кухню «Ж», провели водогін та каналізацію, а також між нею та відповідачами була домовленість про створення спільної власності.
Рішенням суду встановлено, що під час спільного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_4 сплачено 1218 крб. боргу за позикою, яку отримала бабуся відповідача ОСОБА_8 для будівництва житлового будинку.
В зв’язку зі зміною відповідачем замка на вхідних дверях, позивач не мала можливості з липня 2006 року проживати з донькою в спірному будинку. Також судом встановлено, що за спільні кошти сторони – позивач та відповідач зробили поліпшення в будинку, побудували прибудову розміром 12 м2 та літню кухню «Ж», провели водогін та каналізацію, встановили опалювальні котли, ванну, підвели воду, замінили двері та вікна.
Проте, колегія суддів вважає, що з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 10 серпня 1987 року ( а. с. 70 – 71, Т. 1) в спірному домоволодінні належить 79/100 частин, а ОСОБА_5, згідно свідоцтва про право на спадщину від 26 травня 1989 року (а. с. 53, Т. 2), належить 21/100 цього домоволодіння.
З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що ремонт, прибудова до будинку 1 – 5 розміром 12 м2, будівництво літньої кухні та поліпшення в будинку здійснювались під час перебування ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 ( а. с. 192 Т.1, а. с. 20, 54, 103, 109 – 110 Т. 2), тому колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами з приводу цього спору повинні регулюватися законодавством, яке діяло на той час.
В період перебудови будинку позивач в шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 не знаходилась, а тому її участь в будівництві може бути підставою для створення спільної власності на нього лише за наявності угоди про це з іншими власниками домоволодіння.
Доказів про наявність такої угоди позивач не надала як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції.
Доводи позивача про те, що в зазначений час вона перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах і що вони проживали однією сім’єю не є підставою для визнання спільною сумісною власністю будинку, якщо не встановлено, що це придбання є наслідком їх спільної праці.
Позивач, заявляючи вимоги про те, що вона брала участь в будівництві прибудови та літньої кухні не надала доказів, крім довідки про заробітну плату за вказаний період в розмірі 100 крб., з якої неможливо зробити висновок про її участь у спільній праці, виконання нею певних робіт, про придбання нею будівельних матеріалів чи про внесення коштів в будівництво.
Оскільки відповідач не довела наявності угоди про створення спільної власності з відповідачами, то за таких обставин вона має право вимагати не визнання права власності на будинок, а лише відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вона надавала небезоплатно.
Стосовно погашення сторонами боргу за позикою в розмірі 1218 крб. в період спільного проживання з відповідачем, то позивач ОСОБА_6 жодного доказу про це не надала. Її доводи в цій частині спростовуються довідкою Міського управління Будбанку м. Суми № 06-13/25 від 19 травня 1987 року, де зазначено, що позика на будівництво була видана бабусі відповідача – ОСОБА_8 під солідарну відповідальність ОСОБА_4 (а. с. 35, Т.1).
Крім цього суд зазначив, що в перерахунку ідеальних часток в домоволодінні ОСОБА_5 належить 12/100 частин, ОСОБА_4 належить 71/100, а за позивачем ОСОБА_6 визнав право власності на 23/100 частини будинку. Частки всіх власників в сумі складають 106 %, що не відповідає одному цілому і перебільшує на 6% розмір домоволодіння, що є неможливим.
Відповідно до ст. 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Виходячи з зазначеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 не довела своє право на частку домоволодіння розташованого в АДРЕСА_1.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а тому відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційна скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягає задоволенню, рішення суду від 04 березня 2010 року в даній справі скасуванню, а в позові ОСОБА_6 необхідно відмовити.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313 - 314 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми Сумської області від 04 березня 2010 року в даній справі скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину домоволодіння, вселення та встановлення порядку користування відмовити.
Рішення набирає законної сили, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий : (підпис)
Судді : (підписи)
З оригіналом згідно: суддя Н.І. Ведмедь