Справа № 22ц-7104/10 Суддя першої інстанції: Разумовська О.Г.
Категорія 51 Суддя-доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
21 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В.,
Шаманської Н.О.,
при секретарі судового засідання Меріковій Д.В. ,
за участю позивачки ОСОБА_3, її представника Подимової О.Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
приватного підприємства «ЖЕД-6» (далі – ПП «ЖЕД-6»)
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2010 року
за позовом
ОСОБА_3 до ПП «ЖЕД-6» про захист трудових прав,
в с т а н о в и л а:
В жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ПП «ЖЕД-6» про захист трудових прав .
Позивачка зазначала, що з червня 2007 року працювала в ПП «ЖЕД-6» на посаді економіста. З березня 2008 року відповідач не повністю нараховував заробітну плату та не виконував умови колективного договору. 8 липня 2009 року вона надала відповідачу заяву, в якої просила звільнити її за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Однак відповідач звільнив її з роботи за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Посилаючись на викладене, позивачка, уточнивши свої вимоги, просила суд зобов’язати відповідача змінити формулювання причин звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України та з дати ухвалення рішення суду, стягнути з відповідача на її користь 1616 грн. 7 коп. недоплаченого посадового окладу, 1556 грн. 10 коп. вихідної допомоги та 5434 грн. 38 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу .
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2010 року позов задоволено. Постановлено змінити формулювання причин звільнення позивачки з ч. 1 ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 цього ж кодексу з моменту прийняття рішення судом. Крім того, суд стягнув з відповідача на користь позивачки 1616 грн. 7 коп. недоплаченого посадового окладу, 1556 грн. 10 коп. вихідної допомоги та 5434 грн. 38 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також на користь держави судові витрати.
В апеляційній скарзі ПП «ЖЕД-6», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просило рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 працювала в ПП «ЖЕД-6» на посаді економіста 1-ї категорії . З 1 листопада 2008 року її звільнено в зв’язку з переводом в ПП «ЖЕК-6» на посаду економіста 1-ї категорії (а.с. 10).
З пояснень сторін видно, що позивачка з 1 листопада 2008 року прийнята в ПП «ЖЕД-6» на посаду економіста за сумісництвом з окладом 0,15 одиниці.
Наказом № 7 від 12 травня 2009 року її переведено із сумісників до штату підприємства з окладом 0,25 одиниці (а.с. 6).
8 липня 2009 року позивачка подала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, вважаючи що відповідач не повністю виплачує їй заробітну плату та не виконує умови колективного договору.
Як вбачається з колективних договорів, укладених між адміністрацією та профспілковим комітетом ПП «ЖЕД-6» на 2008-2009 роки та 2009-2011 роки, розмір посадового окладу професіонала 1-ї категорії на 2008 рік визначено в сумі 1461 грн., з коефіцієнтом співвідношення 1,97. На 2009 рік розмір посадового окладу професіонала (економіста) визначено в сумі 1620-1980 грн. (а.с. 32), з коефіцієнтом співвідношення 1,8-2,2 (а.с. 36). Зазначені умови погоджені з головою профкому та узгоджуються з вимогами Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України та Центральним комітетом профспілки працівників ЖКГ на 2007-2009 роки.
Зі штатного розпису ПП «ЖЕД-6» на 2008-2009 роки вбачається, що посадовий оклад економіста, в період з січня 2008 року по березень 2009 року є заниженим, порівняно з вимогами колективного договору. Однак в цей період позивачка не ставила питання про порушення відповідачем умов колективного договору.
Разом з тим, з квітня 2009 року відповідач привів свій штатний розпис у відповідність з вимогами колективного договору, та щомісяця повністю розраховувався з позивачкою по заробітній платі.
Доводи позивачки про те, що до її посади необхідно застосовувати коефіцієнт співвідношення 2,2, не заслуговують на увагу, оскільки колективним договором розмір такого коефіцієнта передбачено в діапазоні 1,8-2,2, а тому власник мав можливість застосовувати такий коефіцієнт в зазначеному діапазоні.
Отже, на момент написання позивачкою заяви про звільнення, відповідач протягом чотирьох місяців виконував умови колективного договору щодо оплати її праці, а тому не можна вважати, що у позивачки були підстави для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
До того ж в травні 2009 року позивачка погодилась на переведення із сумісників до штату ПП «ЖЕД-6», що також підтверджує її згоду з умовами праці на цьому підприємстві.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що звільняючи позивачку за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, відповідач права позивачки не порушив. А тому, вимоги про зміну формулювання причин звільнення задоволенню не підлягають.
Також не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Так, згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України, при вирішенні позову про зміну формулювання причини звільнення, вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу можуть бути задоволенні судом, лише якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Позивачка ж зазначила як підставу для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу те, що неправильне формулювання перешкоджало їй отримати вихідну допомогу. Однак такої підстави для стягнення КЗпП не передбачає.
Що стосується вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, то колегія дійшла наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Без обмежень будь-яким строком відповідно вимог ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник має право звернутись з позовом про стягнення лише належної йому нарахованої, але своєчасно не виплаченої заробітної плати.
Як видно зі штатного розпису та відомостей про отриманий ОСОБА_3 заробіток, в період з березня 2008 року по березень 2009 року ПП «ЖЕД-6» виплачував позивачці заробітну плату згідно штату в повному обсязі. Позивачка поставила питання про стягнення з відповідача різниці між посадовим окладом, встановленим по штату, та розміром окладу, визначеного колективним договором.
Разом з тим, ця різниця не може вважатись належною заробітною платою, оскільки вона не була нарахована позивачці, а є предметом спору. Тому правила ч. 2 ст. 233 КЗпП України на зазначені правовідносини не розповсюджуються.
Водночас, звернувшись в жовтні 2009 року з такою вимогою, позивачка пропустила строк на звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, оскільки вказане порушення мало місце до березня 2009 року. Поважних причин пропуску цього строку позивачка не зазначила.
За таких обставин колегія не вбачає підстав для поновлення пропущеного строку. А тому вимоги позивачки про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволенню не підлягають у зв’язку з пропуском встановленого строку.
Разом з тим, суд першої інстанції на вказані обставини справи та вимогами матеріального права належної уваги не звернув, не правильно визначив характер спірних правовідносин, період їх виникнення, та помилково задовольнив позов.
Враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу приватного підприємства «ЖЕД-6» задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного підприємства «ЖЕД-6» про захист трудових прав відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції.
Головуюча: Судді: