ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
10 грудня 2008 року 11:30 № 12/207
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого –судді Цвіркуна Ю.І.,
суддів Арсірія Р.О., Кочана В.М.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання нечинною постанови в частині,
встановив:
Позивач, як встановлено судом ОСОБА_1, звернувся в адміністративний суд з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому, враховуючи уточнені позовні вимоги, просить визнати нечинними з 1 січня 2002 року пункти «а», «б»та «е»пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №1 від 3 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».
В суді представник позивача позовні вимоги підтримав повністю і просив їх задовольнити, аргументуючи тим, що оскаржувана постанова є нормативно-правовим актом, який в частині пп. «а», «б», «е»п.2 протиречить Конституції України, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»та значно звужує обсяг існуючих прав і свобод позивача.
Представник відповідача позов не визнав та зазначив, що оскаржувана постанова відповідає чинному законодавству та прийнята в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з проведенням правової експертизи на відповідність її Конституції та законодавству України. При цьому наполіг на відмові в задоволенні позовних вимог у зв’язку з порушенням строку звернення до суду. Крім того зазначив, що оскаржувана постанова втратила чинність.
Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
ОСОБА_1 є генерал-майором Збройних Сил України і пенсіонером Міністерства оборони України. Позивач визнаний інвалідом війни 3-ої групи та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС 1 категорії на підтвердження чого йому видані відповідні посвідчення.
Позивачем оскаржується правовий акт, що був прийнятий та офіційно оприлюднений під час дії Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963 року, який діяв до 01.09.2005 року до початку діяльності адміністративних судів та до набрання чинності нового Цивільного процесуального кодексу року та Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 236 ЦПК від 18.07.1963 року, який втратив чинність, суд розглядає справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 248-1 ЦПК від 18.07.1963 року громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси.
Згідно із ч.4 вищезазначеної статті ЦПК від 18.07.1963 року до суб'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, належать: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.
Стаття 248-2 ЦПК від 18.07.1963 року встановлювала, що до рішень, дій або бездіяльності, що підлягають оскарженню, належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими особа вважає, що порушено або порушуються її права, свободи чи законні інтереси.
Як передбачено статтею 248-5 ЦПК від 18.07.1963 року, скаргу може бути подано в суд: - у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; - у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.
Позивачем оскаржується в частині правовий акт - постанова Кабінету Міністрів України №1 від 3 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».
Отже, позивач знав або повинен був дізнатися про порушення його права з дня офіційного оприлюднення відповідної постанови КМ України. Звідси, слід вважати, що у позивача виникло право вимоги за даними позовними вимогами з дня офіційного оприлюднення даної постанови КМ України.
В силу положень ЦПК від 18.07.1963 року позивач мав право звернутись до суду у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.
Однак позивач до адміністративного суду з цими позовними вимогами звернувся тільки в лютому 2008 року.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В силу ч.3 ст.99 КАС України строки для звернення до адміністративного суду, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Крім того, у п.14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»передбачено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Представник відповідача наполіг на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв’язку з пропущенням строків звернення до суду.
Позивач не довів в суді поважності причин пропуску процесуального строку.
Крім того, слід зазначити, що під час розгляду даної адміністративної справи оскаржувана постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року N 654.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строку звернення до суду.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 99-100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий-суддя: Ю.І. Цвіркун
Суддя: Р. О. Арсірій
Суддя: В. М. Кочан