ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

Вн. № 12/121

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 28 липня 2008 року           10:15           № 12/121

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого –судді Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Рудик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві, Головного управління Державного казначейства України у м.Києві, третя особа –ОСОБА_2, про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві (відповідач-1), Головного управління Державного казначейства України у м.Києві (відповідач-2), третя особа –ОСОБА_2, про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди.

В суді позивач позов підтримав і просив: - визнати протиправною бездіяльність Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві та зобов'язати відповідача у відповідності до частини З статті 426 КПК України скласти протокол про обставини вчинення 03.11.2006 р. гр.ОСОБА_2 злочину на території автостоянки за адресою: вул. А.Ахматової, 35-В в м.Києві та виконати інші дії, передбачені  частинами 2-4 зазначеної норми; - стягнути з Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві 2000 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди; - стягнути з відповідача на його користь 1500 грн. понесених ним судових витрат на правову допомогу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач допускає протиправну бездіяльність, порушує закон і навмисно затягує розгляд та вирішення його заяви про злочин щодо неправомірних дій ОСОБА_2 03.11.2006 року у відповідності до вимог Кримінально-процесуального кодексу України.

Представник відповідача-1 позовні вимоги не визнав, вважає позов необґрунтованим і безпідставним, аргументуючи тим, що відповідач за заявою позивача від 03.11.2006 року діяв згідно із вимогами КПК України, а саме ст.97 даного Кодексу, своїми діями прав та інтересів позивача не порушив.

Представник відповідача-2 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що Головне управління Державного казначейства України у м.Києві не порушувало права, свободи та інтереси позивача, а тому воно не повинно відповідати за цим позовом.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання жодного разу не з’явився, повідомлений належним чином, про причини неявки не сповіщав, свого представника для участі в розгляді справи не направив, а тому справа розглядалася та вирішувалася без участі даної особи.

Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Аналіз суб'єктного складу та характеру спірних правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

03.11.2006 року на території підземної автостоянки по вулиці А.Ахматової, 35-В в м.Києві ОСОБА_2 пошкодив  автомобіль ОСОБА_1

У зв’язку із цим, 03.11.2006 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронного органу за захистом своїх прав та інтересів.

Того ж дня на місце події виїхала оперативна група Дарницького РУ ГУ  МВС України в м.Києві, яка оглянула  місце події, зафіксувала пошкодження на автомобілі, відібрала пояснення.

За вищеназваною заявою ОСОБА_1, 13.11.2006 року службовими особами Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК України.

Мотивом   відмови є, як зазначено в постанові органу дізнання, невстановлення на час перевірки суми матеріального збитку, який було нанесено гр-ну ОСОБА_1, однак „в даному випадку формально вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України ".

Вважаючи, що відповідач діє  з порушенням КПК України, 24.12.2006 року позивач  звернувся зі скаргою до прокурора Дарницького району м.Києва.

За скаргою позивача 12.12.2006 року заступником прокурора Дарницького району м.Києва постанова органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.11.2006 року була скасована, а матеріали направлені для проведення додаткової перевірки та прийняття  законного рішення.

11.01.2007 року органом дізнання –Дарницьким РУГУ МВС України в м.Києві –повторно була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом умисного пошкодження  автомобіля позивача, при цьому в постанові знову вказується на наявність в діях ОСОБА_2 ознак злочину, передбаченого ч.1 ст.194 КК України.

14.02.2007 року позивач звернувся зі скаргою до прокуратури Дарницького району м.Києва на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 11.01.2007 року, винесену службовими особами Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 14.02.2007 року, прокурором Дарницького району м.Києва Яковенком А.І., з огляду на листи від 14.02.2007 року та 15.02.2007 року, даються письмові вказівки начальнику Дарницького РУГУ МВС України про необхідність проведення додаткової перевірки за заявою ОСОБА_1 щодо неправомірних дій ОСОБА_2  При цьому матеріали перевірки по вказаному факту направлені до Дарницького РУГУ МВС України в м.Києві для додаткової перевірки і прийняття законного рішення.

Як встановлено, на час розгляду адміністративної справи Дарницьким РУ ГУ МВС України в м.Києві не вчинено жодних заходів за письмовими вказівками прокурора.

Посилання представника відповідача-1 на те, що відповідач не міг виконати дані вказівки прокурора з тих причин, що 26.04.2007 року відповідний відмовний матеріал №10036/06 був направлений до Деснянського районного суду м.Києва, не можуть братись до уваги, оскільки письмові вказівки прокурора відповідач отримав уже 19.02.2007 року, а згодом і відмовний матеріал  №10036/06.

Однак протягом двох місяців, а саме до 26.04.2007 року, відповідачем, як встановлено, не вчинено жодних заходів на усунення порушень кримінально-процесуального закону.

В статті 227 КПК України визначені повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.

Відповідно до ч.3 ст.227 КПК України вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.

Крім того, з огляду на досліджені докази по справі, суд вважає слушними посилання позивача на те, що в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки злочинів, передбачених ч.1 ст.194,  ч.1 ст.296 КК України, по яких здійснюється протокольна форма досудової підготовки справи.

Так, ч.1 ст.194 КК України передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Ч.1 ст.296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

В силу ст.425 КПК України порядок провадження у справах про злочини, передбачені частиною 1 статті 133, статтею 164, частиною 1 статті 185, частиною 1 статті 186, частиною 1 статті 190, частиною 1 статті 194, частиною 1 статті 1941, частиною 1 статті 202, частиною 1 статті 203, частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 212, частиною 1 статті 212-1, частиною 1 статті 213, частиною 1 статті 225, частиною 1 статті 226, частиною 1 статті 245, статтями 246, 247, частиною 1 статті 248, частиною 1 статті 249, статтею 250, частиною 1 статті 296, статтею 395 Кримінального кодексу України, визначається загальними правилами цього Кодексу за винятками, встановленими статтями цієї Глави.

У ст.426 КПК України передбачено, що у справах про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, органи дізнання не пізніш як у десятиденний строк встановлюють обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, одержують пояснення від правопорушника, очевидців та інших осіб, витребують довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. У виняткових випадках, в разі неможливості у десятиденний строк зібрати необхідні матеріали, цей строк може бути продовжено відповідним прокурором, але не більш як до двадцяти днів. У правопорушника відбирається зобов'язання з'являтися за викликами органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця проживання. Про обставини вчиненого злочину складається протокол, в якому зазначаються: час і місце його складення; ким складено протокол; дані про особу правопорушника; місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника; кваліфікація злочину за статтею Кримінального кодексу України. До протоколу приєднуються всі матеріали, а також список осіб, які підлягають виклику в суд. Протокол затверджується начальником органу дізнання, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Протокол разом з матеріалами надсилається прокурором.

Даних вимог КПК України орган дізнання – Дарницьке РУ ГУ МВС України в м.Києві не виконав: в передбачений процесуальним законом строк не встановив обставини вчинення злочину, особу правопорушника; не витребував інших матеріалів, які мають значення для розгляду  справи - характер і розмір шкоди, заподіяної діями ОСОБА_2, характеристику на останнього з місця роботи, довідку про наявність або відсутність судимості тощо; не визнав потерпілим особу, якій злочином заподіяно шкоду, не склав протокол про обставини вчиненого ОСОБА_2  злочину;  зібрані матеріали правопорушнику не пред'явив; протокол разом з матеріалами відповідному прокурору не надіслав.

Таким чином, у даному випадку відповідач повинен керуватися положеннями Кримінально-процесуального кодексу України, а саме ст.ст.425-426 даного Кодексу.

Однак протягом тривалого часу не виконуючи дій, які орган дізнання зобов'язаний був і міг вчинити в силу покладених на нього завдань та функцій, зокрема, Конституцією України, КПК України, Законом України „Про міліцію", відповідач допускає протиправну бездіяльність.

У ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Відповідно до ст.4 КПК України суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

В силу ст.22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. 

З огляду на встановлене в адміністративному суді, відповідач при прийнятті, перевірці та вирішенні заяви позивача та вказівок прокурора був зобов’язаний діяти згідно із вимогами КПК України. Проте відповідач та його представник в суді не довели, що відповідний суб’єкт владних повноважень діяв у відповідності до даного Кодексу.

За таких обставин, у цьому випадку має місце протиправна бездіяльність зі сторони відповідача.

Таким чином, Дарницьким РУ ГУ МВС України в м.Києві не виконуються передбачені законом основні завдання міліції по виявленню, швидкому і повному розкриттю злочинів та викриттю винних, і ця бездіяльність Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві позбавляє позивача можливості захищати свої права та інтереси в спосіб, передбачений КПК України.

Отже, бездіяльність даного суб’єкта владних повноважень не відповідає вимогам чинного законодавства України і критеріям, які визначені у ч.3 ст.2 КАС України. При цьому, як видно, бездіяльністю відповідача порушені права позивача.

Як передбачено ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач не довів правомірність своєї позиції.

З метою однакового застосування судами загальної юрисдикції положень Конституції та законів України, судом враховується позиція адміністративних судів у даній категорії справ. Зокрема, береться до уваги постанова Верховного Суду України від 21.02.2007 року у справі №21-1165во06 за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність прокурора Київського району м.Харкова, в якій зазначається, що оскільки КПК України не передбачає можливості розгляду в порядку кримінального судочинства спорів про бездіяльність суб’єктів владних повноважень, то такі спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, вимоги позивача у частині стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частина 2 ст.23 ЦК України визначає, у чому полягає моральна шкода.

При цьому судом враховуються положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року №4.

У абзаці другому п.10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»передбачено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

При цьому стаття 1 Закону України  «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» чітко визначає, у яких випадках підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові відповідно до положень цього Закону.

З огляду на положення чинного законодавства України, питання про відшкодування моральної шкоди у даному випадку повинно вирішуватися у загальному порядку.

Суд, з’ясувавши, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну  йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, дійшов висновку про законність таких вимог позивача.

Моральна шкода полягає у тому, що у зв’язку із протиправною бездіяльністю відповідачів позивач мав переживання, душевні страждання.

Крім того, позивач, маючи право на захист правоохоронними органами в силу вимог законодавства, змушений звертатися за захистом свого права до суду, що тягло за собою, принаймні, моральні затрати.

Протиправна бездіяльність відповідача призвела до змін в організації його життя, оскільки позивач був вимушений  постійно витрачати свій час на звернення із скаргами до органів прокуратури, ГУ МВС України в м.Києві, мав душевні хвилювання через тривале невиконання правоохоронним органом покладеного на нього законами України обов'язку по охороні прав та законних інтересів позивача від посягань та ігнорування органом дізнання вимог КПК України, що негативно впливало на самопочуття та працездатність позивача, вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення морального стану.

Таким чином, все це позначилось на укладі життя позивача, його здоров’ї. Порушення законних прав позивача і зміна режиму життя має між собою причинний зв’язок.

Однак, з огляду на обставини справи, беручи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який вказаний позивачем, є завищеним.

Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Позивачем не доведений визначений ним розмір відшкодування моральних втрат.  

Враховуючи усі обставини і наявні докази, а саме медичні довідки, обґрунтовані пояснення позивача, суд вважає, що у даному випадку 1 000 грн. може бути відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду. Тож вимоги у цій частині позову підлягають задоволенню частково.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Питання стосовно судових витрат вирішуються в силу ст.ст.87-98 КАС України.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору (держмита), такі витрати не можуть бути присудженні на його користь.

Також позивачем документально не підтверджено здійснення ним інших судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу, не подано розрахунок компенсації за надання йому такої допомоги.  

За таких обставин, враховуючи положення статті 90, глави 7 розділу ІІ, п.2 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення»КАС України, постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»від 27 квітня 2006 р. N590, судові витрати на правовому допомогу на користь позивача не можуть бути присуджені.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві протиправною.

Зобов’язати Дарницький РУ ГУ МВС України в м.Києві за заявою ОСОБА_1 щодо неправомірних дій ОСОБА_2 03.11.2006 року та вказівками прокурора Дарницького району міста Києва від 14.02.2007 року вжити заходів, встановлених Кримінально-процесуальним кодексом України.

Стягнути із держави на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі  1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., стягнення яких провести через Головне управління Державного казначейства України в м. Києві.

В решті позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                Цвіркун Ю.І