ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 12 листопада 2009 року           16:40           № 12/299

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого –судді Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Рудик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві   про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії щодо виплати щорічної разової грошової допомоги,

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовом до Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії щодо виплати щорічної разової грошової допомоги.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та, враховуючи змінені позовні вимоги, просив: - визнати дії відповідачів щодо виплати йому щорічної разової грошової  допомоги  до 5-ого травня, як інваліду війни 2-ої групи, виходячи із розміру меншого, ніж вісім фактичних розмірів мінімальної пенсії за віком  неправомірними; - зобов’язати відповідачів перерахувати та виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 5-ого травня за 2004 –2009 рр., виходячи із восьми фактичних розмірів мінімальних пенсій за віком; - зобов’язати відповідачів у подальшому виплачувати йому щорічну разову грошову допомогу відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»виходячи із восьми фактичних розмірів мінімальних пенсій за віком.  

Представники відповідачів наполягли на відмові у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що з Державного бюджету України позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у відповідності до законодавства України, що діяла на час виплати. Крім того, наполягли на відмові в задоволенні позовних вимог у зв’язку із пропущенням строку, посилаючись на ст. 99, 100 КАС України.

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Позивач –ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи, що підтверджується відповідним посвідченням та визнано сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач заявляє позовні вимоги щодо виплати одноразової щорічної грошової допомоги за 2004-2009 роки.

У своїх поясненнях та розрахунках позивач зазначає, що отримував зазначені соціальні допомоги до пенсії, однак не в тому розмірі, які було передбачено законодавством України.

Звідси слід вважати, що у позивача виникло право вимоги за даними позовними вимогами з травня 2004 року.

Станом на 2004 рік спори, що виникали з правовідносин між приватною особою та органами влади, місцевого самоврядування і посадовцями  розглядались судами в порядку Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963 року, який діяв до 01.09.2005 року до початку діяльності адміністративних судів та до набрання чинності нового Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.  

Відповідно до статті 236 ЦПК від 18.07.1963 року, який втратив чинність, суд розглядає справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 248-1 ЦПК від 18.07.1963 року громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси.

Згідно із ч.4 вищезазначеної статті ЦПК від 18.07.1963 року до суб'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, належать: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

Стаття 248-2 ЦПК від 18.07.1963 року встановлювала, що до рішень, дій або бездіяльності, що підлягають оскарженню, належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими особа вважає, що порушено або порушуються її права, свободи чи законні інтереси.

Як передбачено статтею 248-5 ЦПК від 18.07.1963 року, скаргу може бути подано в суд: - у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів;  - у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.

Крім того, з 01.09.2005р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Разом з тим, у п.14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» передбачено, що за  правилами  частини  третьої статті  100  КАС  України позовні   заяви   повинні   прийматися  до  розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення  строку  звернення до адміністративного суду.  Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку  звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду  справи,  тобто  відповідно  до встановлених  обставин  та  норм  матеріального  права.  У  разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску  строку звернення  до  суду  та  встановлення  факту  порушення  права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий  висновок  суду повинен міститися в постанові,  прийнятій за результатами розгляду справи.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В силу положень закону позивач мав право звернутись до суду у встановлений строк, що обчислюється з дня, коли йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено, позивач звернувся із даним позовом до суду  в грудні 2007 року.

Представники відповідачів наполягли на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв’язку з пропущенням строків звернення до суду.

Позивач не довів в суді поважності причин пропуску процесуального строку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги  стосовно стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги за 2004 - 2006 рік у зв’язку із пропушенням позивачем строку звернення до суду.

Згідно із положеннями  частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 9 липня 2007 року –щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»- щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення.

Разом з тим, у відповідності до  п.1. п.2 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що затверджено розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.2007 року, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі —Центр) є державною установою і підпорядковується Головному управлінню соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Центр у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань реалізації програм соціального захисту населення, а також цим Положенням.

У пункті 3 (пп. 3.1, 3.2, 3.3) зазначеного Положення передбачено, що Головним завданням Центру є: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави. Підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат (далі —соціальна допомога, інші грошові виплати). Здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.

У пункті 4 (пп. 4.1, 4.2, 4.3, 4.9) вказаного Положення зазначено, що   Центр відповідно до покладених на нього завдань: здійснює вхідний облік та контроль документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять від органів праці та соціального захисту населення, підприємств, організацій та установ. Перевіряє правильність визначення органами праці та соціального захисту населення права на призначення соціальної допомоги, інших видів грошових виплат. Забезпечує у тижневий термін оформлення документів на виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат та їх відправку районним органам праці та соціального захисту населення відповідно до узгоджених графіків. Проводить перерахунки грошової допомоги (в тому числі у зв’язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.

Позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007-2008 рр.

Зазначене обумовлено тим, що законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України “Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту”, розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

Законами України від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 28.12.2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» інвалідам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин,  суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від З жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Як встановлено судом, відповідачами була нарахована та виплачена позивачу разова грошова допомога до 5-го травня у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Тож аналізуючи позовні вимоги та заперечення на них, є підстави вважати, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом при виплаті відповідної допомоги за 2007-2008 рр.

Разом з тим, позивач заявляє позовні вимоги стосовно стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5-го травня за 2009 рік.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частина 1 статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»встановлює, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

При цьому, Законом України «Про державний бюджет на 2009 рік»не змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше.

Судом враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року              № 10-рп/2008, яким зупинено на 2008 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України.

Разом з тим, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зобов'язаний проводити зазначені виплати у спосіб та в розмірах з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

За таких обставин, відповідачі при нарахуванні та  здійсненні позивачу виплати допомоги до 5-го травня за 2009 рік після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 повинні керуватись положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік у розмірі 430 грн. Зазначене визнано сторонами, в судовому засіданні не оскаржувалось.

Станом на грудень 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність дорівнював 498 грн.

Отже, заборгованість по сплаті позивачу одноразової щорічної допомоги до 5-ого травня за 2009 рік становить  3554  (три тисячі п’ятсот п’ятдесят чотири) грн. (498 грн. х 8 = 3984 – 430).

Постановою КМУ «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»від 18.03.2009 року №211 інвалідам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Посилання представника Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації на постанову КМУ «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»від 18.03.2009 року №211 судом не береться до уваги, оскільки у даному випадку при нарахуванні одноразової щорічної допомоги державні органи, що здійснюють відповідні нарахування повинні керуватись положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не постановою КМУ, оскільки закон має вищу юридичну силу, ніж постанова КМУ і не повинна суперечити положенням відповідного закону або звужувати права та інтереси осіб.

В силу положень ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. (ч.1 –ч.4)

В силу ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Суд враховує положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представники відповідачів в судовому засіданні довели правомірність своєї позиції за 2007-2008 роки. Що стосується позовної вимоги щодо стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5-го травня за 2009 рік представники відповідачів обґрунтованих пояснень не надали, правомірність своєї позиції не довели.

В свою чергу позивач надав вмотивовані пояснення на підтвердження позовних вимог, що стосується стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5-го травня саме у 2009 році, однак стосовно інших позовних вимог обґрунтованих доводів не навів.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо позовної вимоги про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5-го травня за 2009 рік.  

Проте відповідачі не довели правомірність своєї позиції щодо цих позовних вимог за 2009 рік.

Однак враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позовна вимога стосовно зобов’язання відповідачів виплачувати одноразову щорічну допомогу до 5-ого травня у подальшому є передчасною, а тому задоволенню не підлягає, оскільки законодавство України, правовий порядок щодо цього має тенденцію змінюватись, а суд не має можливості передбачити положення законів, які будуть діяти в майбутньому.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 99-100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов’язати Головне управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня  за 2009 рік згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»як інваліду війни 2 групи в розмірі  3554 (три тисячі сто шість) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.   

Суддя                                                                                                Цвіркун Ю.І