АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: судді Медяного В.В.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
при секретарі: Сніжко О.А.,
розглянувши у відкритому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Головного управління державного казначейства України у Вінницькій області, Козятинського РВ ГУМВС України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду,
за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Козятинського міжрайонного прокурора та Державного казначейства України на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 грудня 2009 року, -
встановила:
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою до Державного казначейства України, Головного управління державного казначейства України у Вінницькій області, Козятинського РВ ГУМВС України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
Судом встановлено, що 29 грудня 2001 року відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 143 Кримінального Кодексу УРСР.
12 лютого 2002 року відносно неї застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд.
19 лютого 2002 року та 11 березня 2002 року їй було пред'явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 Кримінального Кодексу УРСР.
6 березня 2002 року в її будинку проведено обшук та накладено арешт на майно.
18 квітня 2002 року дана кримінальна справа передана прокурором до суду.
Протягом 2002-2006 років дана справа розглядалася судом, який згодом повернув її до прокуратури для проведення додаткового розслідування.
Постановою в.о. Козятинського міжрайонного прокурора від 18 серпня 2008 року постанови слідчого від 12 лютого 2002 року, 19 лютого 2002 року та 11 березня 2002 року скасовані як незаконні.
Постановою слідчого СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області від 1 жовтня 2008 року провадження в кримінальній справі відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю в її діях складу злочину.
Загальний час знаходження ОСОБА_1 під слідством і судом складає 6 років і 9 місяців. Зазначене призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків, погіршення відносин з оточуючими людьми. Крім цього, протягом всього вказаного часу (майже 7 років) вона перебувала під психологічним стресом та була обмежена в свободі вільного пересування.
Вважаючи, що держава Україна повинна відшкодувати завдану їй моральну шкоду, яку вона оцінила в розмірі 506250 грн., тому просила суд стягнути на її користь вказану суму.
В судовому засіданні ОСОБА_1 зменшила свої вимоги та просила стягнути на її користь 482112 грн. з Державного казначейства України за рахунок коштів держбюджету.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 грудня 2009 року заява ОСОБА_1 задоволена частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного казначейства України за рахунок коштів держбюджету України 7000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
В апеляційній скарзі Козятинський міжрайпрокурор просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі Державне казначейство України просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1, її представника, прокурора, представника Державного казначейства України, Козятинського РВ ГУМВС України у Вінницькій області колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Козятинського міжрайпрокурора та Державного казначейства України слід відхилити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.12.2001 року слідчим СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області відносно позивачки ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа №01080401 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.143 КК України (в редакції 1960 року), а 12.02.2002 року їй був обраний запобіжний захід - підписка про невиїзд. Обвинувачення в скоєнні вказаного злочину позивачці пред'являлось 19.02.2002 р. та 11.03.2002 року. 06.03.2002 року у позивачки вдома проводився обшук і цього ж дня було описано належне їй майно та накладено на нього арешт. В подальшому, 24.05.2002 року кримінальна справа відносно позивачки була направлена прокурором до суду і розглядалась судом на протязі 2002 - 2006 років та була повернута прокурору для проведення додаткового розслідування.
Також встановлено, що постановою в.о. Козятинського міжрайпрокурора від 18.08.2008 року постанови слідчого від 12.02.2002 року про обрання позивачці запобіжного заходу-підписки про невиїзд та від 19.02.2002 р. і 11.03.2002 року про притягнення її в якості обвинуваченої у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст.143 КК України (ред. 1960 р.) були скасовані. Постановою слідчого СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області від 01.10.2008 року кримінальна справа відносно неї закрита за відсутністю в її діях складу злочину (п.2 ст.6 КПК України) та знято арешт з її квартири та іншого майна, яке було арештоване 06.03.2002 року. Тобто, кримінальна справа відносно ОСОБА_1 була закрита за реабілітуючою підставою.
Врахувавши вищевказані обставини справи та вимоги ст.ст.1, 2, 3, 4 ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", ст. 1176 ЦК України, суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1С, оскільки у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачка майже сім років перебувала під слідством та судом, що призвело до порушення її конституційних прав, так як зазнали змін її особисте життя, життя її близьких родичів, погіршились її відносини з оточуючими людьми, тривалий час вона була обмежена в свободі вільного пересування та позбавлена можливості розпорядитись квартирою, на яку був накладений арешт, чим їй у зв’язку з такими незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду було заподіяно моральну шкоду
Висновок і рішення суду в частині визнання підставними заявлених вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування зазначеної моральної шкоди відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Доводи апеляційних скарг Козятинського міжрайпрокурора та Державного казначейства України, з огляду на норми ст.ст.1-4 ЗУ "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду" та норми Положення про застосування зазначеного Закону України (зокрема п.13), є безпідставними та необгрунтованими і висновків суду не спростовують.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано те, що, при вирішенні питання про прийняття даної заяви до розгляду необхідно врахувати, що пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» із змінами внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного суду № 5 від 23.05.2001 року та №1 від 27.02.2009 року передбачено, що по такій категорії справ до суду подаються заяви, а не позовні заяви, за результатами розгляду яких судом виноситься відповідно до ч. 1 ст.12 вказаного вище Закону ухвала, а не рішення як у справах позовного провадження. Про що до речі, зазначалося у заяві ОСОБА_1 Однак, судом зазначене враховано не було, оскільки у справі ухвалено рішення, а не ухвала, чим порушено норми процесуального права.
Крім цього, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди. Так, визначаючи розмір відшкодування позивачці моральної шкоди в сумі 7000 грн., суд першої інстанції допустив помилку у застосуванні норм матеріального закону.
Зокрема, суд не звернув увагу на вимоги ст.13 вищевказаного Закону та п.17 Положення про його застосування, згідно яких відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Загальний час знаходження ОСОБА_1 під слідством і судом складає 6 років 9 місяців (81 місяць).
Відповідно до ст. 13 ЗУ від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (зі змінами), розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Статтею 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року визначено , що з 01.10.2010 року мінімальна заробітна плата становить 907.00 грн. Таким чином розмір відшкодування позивачу моральної шкоди відповідно до вимог ст. 13 вищезазначеного Закону на час розгляду справи не може бути меншим ніж 73467.00 грн. ( 907 грн. х 81 місяць).
За таких підстав рішення суду підлягає зміні, оскільки колегія суддів дійшла до висновку про те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
За таких обставин ухвалене рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги Козятинського міжрайпрокурора та Державного казначейства України відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 грудня 2009 року змінити.
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з державного бюджету України через управління з обслуговування кошторисів бюджетних установ Державного казначейства України з Єдиного казначейського рахунку № 35257018003271 на користь ОСОБА_1 73467 ( сімдесят три тисячі чотириста шістдесят сім) гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: М.В.Матківська
В.В.Сопрун