Справа № 22ц-5091/10 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М.
Категорія: 19 Доповідач: Матвійчук Л.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 листопада 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Киці С.І.,
суддів Матвійчук Л.В., Гапончука В.В.,
при секретарі Гнепі П.М.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Кравчука М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою відповідача публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 23 вересня 2009 року, зареєстрований у реєстрі № 8116, приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_3.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
В позові до приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4 відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – Банк) просив вказане рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному об’ємі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач особисто не отримувала письмової вимоги Банку про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги та Банком не було надано нотаріусу документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача, оскільки суми боргу, зазначені у виконавчому написі та розрахунку заборгованості, відрізняються.
Такі висновки суду є правильними, відповідають обставинам справи та повністю узгоджуються із вимогами матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір про надання кредитної лінії № Crl-SME A 00/089/2008 (далі – кредитний договір), згідно з умовами якого Банк відкрив позичальнику кредитну лінію у іноземній валюті з лімітом в розмірі 58 000 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 6 % річних на строк до 22 липня 2011 року і строком дії ліміту кредитної лінії до 21 липня 2017 року (а.с. 7-12). З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між Банком та позивачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № PM-SME А00/089/2008 від 23 липня 2008 року (далі – договір іпотеки), відповідно до умов якого остання передала в іпотеку належну їй на праві власності двохкімнатну квартиру (а.с. 13-15).
23 вересня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис, у якому запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом вищевказаного договору іпотеки. Розмір заборгованості відповідно до виконавчого напису становить 503 779,51 гривень (а.с. 16).
Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Із даною вимогою закону повністю узгоджується п. 6.4.2 договору іпотеки, яким передбачено, що при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю і боржнику іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення з вказівкою про загальну суму боргових зобов’язань та граничний строк погашення боргу.
Пунктом 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 року № 20/5 (далі – Інструкція), встановлено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.
В матеріалах справи відсутні докази про отримання позивачем письмової вимоги Банку з вказівкою про суму боргу ОСОБА_5 за кредитним договором та з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 43). В суді першої інстанції ОСОБА_3 також заперечувала факт отримання від Банку такої вимоги.
За таких обставин справи та відповідно до зазначених норм матеріального права колегія суддів вважає, що в даному випадку проведення звернення стягнення на предмет іпотеки та вчинення виконавчого напису нотаріуса є передчасним і суперечить вимогам закону, оскільки Банком не було дотримано встановленого договором іпотеки та законом порядку для задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом звернення стягнення на нього.
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Відповідно до пп. «б» ч. 2 п. 1 вказаного Переліку і п. 284 Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і це не потребує додаткового доказування.
Як встановлено судом, суми заборгованості за кредитним договором, зазначені у виконавчому написі та в наданому Банком розрахунку заборгованості, є різними (а.с. 16, 45).
Належними доказами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В матеріалах справи відсутні докази того, що при вчиненні виконавчого напису Банком було надано нотаріусу первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення боржником, а тому в даному випадку відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості ОСОБА_5 перед Банком, а також суми відсотків та пені, зазначені у виконавчому написі, є безспірними.
Розрахунок боргу, підготовлений працівниками Банку щодо наявності грошового зобов’язання ОСОБА_5 по тілу кредиту, відсотках та пені не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог Банку до боржника.
Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 15.06.2009 року № 1062/5 «Про затвердження змін до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», п. 283 Інструкції доповнено абзацом такого змісту: «Виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється у зв’язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов’язання та іпотечного договору».
16 листопада 2009 року наказом Міністерства юстиції України від 16.11.2009 року № 2152/5 у п. 283 Інструкції було внесено зміни, відповідно до яких нотаріусам дозволено вчиняти виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання.
Оспорюваний виконавчий напис в порушення вимог п. 283 Інструкції (в редакції, що діяла на час вчинення напису) вчинено 23 вересня 2009 року, тобто в період дії заборони нотаріусам вчиняти виконавчі написи на іпотечних договорах до закінчення строку основного зобов’язання (до 22 липня 2011 року) та іпотечного договору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи, давши їм правильну юридичну оцінку, та обґрунтовано задовольнив частково позов і визнав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки він вчинений з порушенням визначеного законом та договором іпотеки порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, порушенням вимог закону щодо встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання, що є підставою для вчинення виконавчого напису, та в період накладення заборони на вчинення виконавчих написів нотаріусами до закінчення строку виконання основного зобов’язання.
Посилання апелянта на те, що письмову вимогу про необхідність погашення заборгованості було вручено синові позивача ОСОБА_6 для передачі матері не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються ні на умовах договору, ні на вимогах закону і не можуть свідчити про отримання позивачем цієї вимоги Банку.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: