Справа № 2-53/2010 року

УХВАЛА

іменем України

16 листопада 2010 року            Шаргородський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого               судді Славінської Н.Л.

при секретарі                                        Бородавка В.П.

з участю представників:

відповідача ОСОБА_1                  ОСОБА_2

третьої особи – Мурафської

сільської ради                                       Дрозди О.М.

              розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом  ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання заповіту недійсним,

встановив:

30.10.2009 року  ОСОБА_4 звернулася до Шаргородського районного суду з вказаним позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання заповіту недійсним, в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік – ОСОБА_6, після смерті якого залишилася частина спадкового майна у вигляді: житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 та на підставі свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння від 22.03.1989 року належить померлому ОСОБА_6; ощадних книжок, рахунків та транспортного засобу – легкового автомобіля ВАЗ 2121 з державним номерним знаком НОМЕР_2. Між нею та померлим ОСОБА_6 був зареєстрований шлюб 19.03.1946 року. Усе зазначене майно набувалося під час перебування її в шлюбі з померлим ОСОБА_6, тому є спільною сумісною власністю подружжя.

27.03.2007 року ОСОБА_6 склав заповіт, який було посвідчено секретарем виконкому Мурафської сільської ради ОСОБА_7 Згідно із цим заповітом померлий заповів житловий будинок з господарськими будівлями ОСОБА_1, а ощадні книжки з рахунками – ОСОБА_5 Про існування заповіту вона нічого не знала. На 27.03.2007 року, тобто на час посвідчення заповіту, вона та її померлий чоловік мали рівні права на володіння, користування і розпорядження майном. Згоди на розпорядження спільним майном подружжя вона не давала. Заповіт укладений її чоловіком без її згоди та без належних на те повноважень.

Просить визнати майно, яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 ощадних книжок з рахунками №№НОМЕР_3, НОМЕР_4,НОМЕР_5, транспортного засобу – легкового автомобіля  ВАЗ 2121 з державним номерним знаком НОМЕР_2 – спільною сумісною власністю подружжя; визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 27.03.2007 року та посвідчений секретарем виконкому Мурафської сільської ради Шаргородського району Вінницької області ОСОБА_7

12.01.2010 року провадження у зазначеній справі відкрито.

20.04.2010 року провадження у даній справі зупинено до прийняття спадщини спадкоємцями померлої ОСОБА_4, котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.189,197).

20.10.2010 року провадження у справі відновлено, оскільки, згідно з повідомленням завідуючої Шаргородською ДНК від 12.10.2010 року та витягу із Спадкового реєстру встановлено, що 8.06.2010 року приватним нотаріусом Шаргородського  нотаріального округу Цимбалюком І.М. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_4, а із заяви відповідачки ОСОБА_5 від 19.10.2010 року встановлено, що вона прийняла спадщину після смерті своєї матері – ОСОБА_4 та 15.10.2010 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке складається із грошових внесків з нарахованими відсотками  та компенсаціями, що зберігаються в філії ТВБВ №10001/050 с. Мурафа Шаргородського району і належать спадкодавиці ОСОБА_4, та недоотриманої пенсії в сумі 193,80 грн., що зберігається в УПФУ у Шаргородському районі Вінницької області, що належить спадкодавиці ОСОБА_4 (а.с.198).

В ході судового розгляду справи відповідачка ОСОБА_5 пояснила, що померлий батько – ОСОБА_6 складав заповіт на ОСОБА_1 з тією умовою, що остання буде доглядати її матір – ОСОБА_4 та батька – ОСОБА_6, лікувати їх та допомагати у всьому. Проте, таких умов ОСОБА_1 не дотримувалася, у зв’язку із чим вона сама утримувала своїх батьків, лікувала, займалася похованням батька у 2008 році разом із матір’ю – ОСОБА_4 В 2009 році її мати – ОСОБА_4 зверталася до суду із позовами до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним та про виділення частки у спільній власності і визнання права власності на спадкове майно і у тих справах вона приймала участь як представник позивача. На даний час у вказаній справі вона є відповідачем, так як батько заповідав їй тим же заповітом, що і ОСОБА_1, вклади на рахунках в ощадному банку. Вважає, що в цій частині щодо вкладів на рахунках в ощадному банку заповіт слід залишити в силі, так як батько  все заповів їй добровільно, а заповіт в частині ОСОБА_1 слід визнати недійсним, так як умов, які ставив батько перед ОСОБА_1, остання не виконала. До того ж батько розпорядився майном, що було його та матері спільним майном, набутим за час проживання в шлюбі і він не мав права без згоди матері заповідати їх спільно нажите за період шлюбу із матір’ю майно ОСОБА_1

В судовому засіданні 16.11.2010 року відповідачка ОСОБА_5 підтримала раніше надані пояснення. Також пояснила, що є спадкоємицею після смерті ОСОБА_4, оформила спадщину, отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.10.2010 року, тому є новим позивачем у справі і вважає, що заповіт ОСОБА_6 слід визнати недійсним.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник – ОСОБА_2 позов ОСОБА_4 не визнали. Вважають, що провадження у даній цивільній справі підлягає закриттю, так як 21.05.2009 року Шаргородським районним судом було ухвалено рішення у справах №№2-226 та 2-227 у справах за позовами ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виділення частки у спільній сумісній власності та визнання права власності на спадкове майно та про визнання заповіту недійсним, якими в задоволенні позовів ОСОБА_4 відмовлено, вказані рішення Шаргородського районного суду не оскаржувалися в апеляційному та касаційному порядку, не скасовані та не змінені, тому набрали законної сили. До того ж, на їх думку є безпідставною заява ОСОБА_5 про те, що вона, як спадкоємиця ОСОБА_4, є, після смерті останньої, позивачем у даній справі, так як вона є відповідачем у цій справі за позовом ОСОБА_4, яка саме так виявила свою волю. Не може відповідач у справі одночасно бути і позивачем у справі. Оскільки ОСОБА_5 у заповіті від 27.03.2007 року, складеним її батьком, є таким самим спадкоємцем, як і ОСОБА_1, а після смерті матері вона оформила спадщину по заповіту матері і ніяких перешкод при цьому не виникло, то провадження у даній справі підлягає закриттю, так як померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів – Мурафської сільської ради Шаргородського району Вінницької області – ОСОБА_3 також вважає, що провадження у справі підлягає закриттю, так як померла ОСОБА_4, яка була однією із сторін у справі, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва.  

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи,  прийшов до наступного висновку.  

Відповідно до п.6 ч.1 ст.205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін  у справі, якщо спірні правовідносини  не допускають правонаступництва.  

Як встановлено в ході судового розгляду справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с. Мурафа Шаргородського району Вінницької області померла ОСОБА_4, що є позивачем у даній справі. Позивачка просила визнати недійсним заповіт від 27.03.2007 року, складений її чоловіком ОСОБА_6 та посвідчений секретарем виконкому Мурафської сільської ради ОСОБА_7 і зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій сільської ради за №45. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_6 заповідав належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 – ОСОБА_1, а вклади на ощадних книжках рахунки №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_1 – ОСОБА_5. Таким чином, після смерті ОСОБА_6 спадщина відкрилася по заповіту і правонаступництва не передбачає.

Після смерті позивачки ОСОБА_4 її донька – відповідачка у даній справі ОСОБА_5 оформила спадщину по заповіту, що вбачається із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.10.2010 року (а.с.198), тобто перешкод у оформленні спадщини після смерті матері у її спадкоємця ОСОБА_5 – немає.

Таким чином, спірні правовідносини, що виникли у зв’язку із оспорюванням заповіту ОСОБА_6 від 27.03.2007 року ОСОБА_4, що була позивачкою у справі, після смерті останньої не допускають правонаступництва.  

Крім того, в ході судового розгляду встановлено, що померла ОСОБА_4 у 2009 році зверталася до Шаргородського районного суду із позовами, по яких заведено цивільні справи: №2-226/2009 року за позовом ОСОБА_4  до ОСОБА_1 про виділення частки у спільній власності та визнання права власності на спадкове майно та №2-227/2009 року за позовом ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. По вказаних цивільних справах за позовами ОСОБА_4 21.05.2009 року Шаргородським районним судом ухвалені рішення про відмову позивачці в задоволенні позовів. Рішення Шаргородського районного суду від 21.05.2009 року по справах №№2-226/2009 року та 2-227/2009 року набрали законної сили (а.с.17-19). Обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, якими відмовлено у позовах ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та у виділенні частки у спільній сумісній власності  та визнанні права власності на спадкове майно, відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд не приймає до уваги ствердження відповідачки ОСОБА_5, що вона є позивачем по даній справі внаслідок того, що саме вона прийняла спадщину після смерті матері, оскільки ОСОБА_5 позову в даній справі не подавала, а бути одночасно позивачем у справі замість померлої ОСОБА_4 та відповідачем за цим самим позовом вона не може, оскільки це суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства України, зокрема, ст.ст.26-31 ЦПК України, якими встановлено, що сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, які мають спеціально визначені для кожного з них повноваження, права та обв’язки сторони.

Таким чином, судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2 року в АДРЕСА_1 яка була стороною, зокрема: позивачем у справі за її позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання заповіту недійсним, вказані спірні правовідносини не допускають правонаступництва, у зв’язку із чим провадження у даній справі підлягає закриттю.  

Керуючись  п.6 ч.1 ст.205, ст. 210 ЦПК України,

ухвалив:

Провадження у справі за позовом   ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання заповіту недійсним –  закрити.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом п’яти днів з дня її проголошення.      

Суддя: