Справа  № 2-а-258/2010                                          

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ    

    12 листопада 2010 року                             м. Звенигородка

    Суддя Звенигородського районного суду Черкаської області Гончаренко Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання визначення  розміру, нарахування та виплати підвищення до пенсії,

в с т а н о в и л а:

    Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом  та посилається на те, що  вона має право одержувати пенсію, підвищену на 30%  мінімальної пенсії за віком, на підставі  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки є дитиною війни. На  обгрунтування позову зазначила, що відповідач виплачує її підвищення до пенсії в меншому розмірі  ніж  передбачено  вищевказаним законом, та відмовив їй провести перерахунок і доплату  підвищення до пенсії. Просить визнати  бездіяльність відповідача щодо визначення та виплати її підвищення до пенсії неправомірною, зобов’язати його нарахувати та виплатити її щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30%  мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 року по 30.09.2010 року та поновити пропущений з поважних причин строк для звернення до суду за захистом її порушеного права на 30 % підвищення до пенсії.

    Згідно ст.183-2 КАС України справа розглянута суддею в порядку скороченого провадження.

     Дослідивши письмові докази справи, суддя вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав:

     Суддею встановлено, що позивачка є дитиною війни, оскільки як передбачено ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є громадянкою України та на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни їй було менше 18 років.

    Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, який є чинним, дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Таким чином, враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він має право на підвищення пенсії в розмірі визначеному ст. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» - на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідач виплачує позивачці підвищення до пенсії як дитині війни в порядку, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» із змінами внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (пп. 2 п.41 розділу ІІ Закону), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Так, позивачці, як дитині війни, пенсія підвищується на 10% від прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність. Зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Суддя дійшла висновку, що позивачка має право на отримання підвищення до пенсії як дитина війни, які мають бути виплачені відповідачем відповідно до прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, розмір якої передбачений ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не Постановою КМУ № 530.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується ч.2 ст.46 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не постанова КМУ № 530, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Враховуючи наведене, суддя вважає, що відповідачем було порушено право позивача на отримання належних йому виплат, передбачених ст.6 вказаного Закону, розрахованих відповідно до розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність.

    Оскільки відповідач визначив та виплачує їй підвищення до пенсії в розмірі, що не відповідає розміру встановленому  ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» і відмовляється визначити підвищення до пенсії позивачки у вказаному розмірі, бездіяльність відповідача слід визнати неправомірною.

    Суддя вважає, що порушене право позивачки щодо визначення та виплати підвищення до пенсії  відповідно до норм  Закону України  «Про соціальний захист дітей віни» підлягає відновленню, шляхом зобов’язання відповідача провести відповідний перерахунок та виплату йому підвищення до пенсії починаючи з 28.04.2010 року. Позовні вимоги позивачки про проведення перерахунку та виплати підвищення до пенсії, починаючи з 01.01.2006 року до 28.04.2010 ухвалою суду залишені без розгляду,оскільки позивачка не надала суду доказів про поважні причини прокуску для звернення до суду за захистом її порушених прав.

    Сторони звільнені від сплати судового збору на підставі ст.4 п.18, 34 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року.

    На підставі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року з наступними змінами і доповненнями, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 року, керуючись ст. 6, 10-12, 69-71, 99, 100, 104, 158-163, 167 КАС України, суд , -

п о с т а н о в и ла  :

     Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

     Визнати неправомірною бездіяльність управління Пенсійного Фонду України в Звенигородському районі щодо відмови у визначенні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в період з 28 квітня 2010 року по 12 листопада 2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі визначити та виплачувати підвищення до пенсії ОСОБА_1, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком починаючи з 28 квітня 2010 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Сторони звільнені від сплати судового збору на підставі ст.4 п.18, 34 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року.

Копію постанови суду протягом трьох днів з дня її ухвалення направити позивачці ОСОБА_1, а відповідача Управління пенсійного фонду у Звенигородському районі повідомити про можливість отримання копії судового рішення безпосередньо в суді.

 Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, постанова якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційну скаргу на постанову суду може бути подано до Київського апеляційного адміністративного суду через Звенигородський районний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

             Суддя