Справа № 2-8738/10  

2010 рік                                                                                                                                                                                              

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

08 листопада 2010  року                                                                                     місто Маріуполь  

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді  Мироненко І.П.,

при секретарі           Прихненко Г.Д.,

за участі позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача Кривцун М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Азовмех» про поновлення строку звернення до суду, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та витрат по оплаті правової допомоги, суд –

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП «Азовмех» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог вказувала на те, що з травня 2008 року по травень 2009 року перебувала з відповідачем у трудових  відносинах, працювала бухгалтером. 26 травня 2009 року трудові відносини були припинені на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. На час звільнення їй не була виплачена заробітна плата за травень 2009 року в розмірі 2841 гривні 14 копійок. На її неодноразові звернення відповідач обіцяв після усунення фінансових ускладнень на підприємстві, провести з нею повний розрахунок. Натомість, 20 липня 2010 року під час чергового звернення до відповідача, останній почав висловлювати на її адресу погрози і фактично відмовився виплачувати кошти. Вважає, що зазначені обставини є поважними причинами пропуску строку звернення до суду за захистом порушених трудових прав, який просить поновити.

Просила стягнути з відповідача, окрім прямої заборгованості по заробітній платі в сумі 2841 гривні 14 копійок, компенсацію за порушення строків виплати передбачену ст. 34 Закону України «Про оплату праці», а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 травня 2009 року по 27 липня 2010 року, день звернення до суду, в сумі  42 000 гривень за мінусом державної допомоги по  безробіттю, отриманої в Центрі зайнятості в цей період в сумі   12 418 гривень 34 копійки.

Діями відповідача їй була заподіяна моральна шкода, яка полягає у порушенні її трудових прав, що  призвело до втрати нормальних життєвих зв’язків, тривалим моральним стражданням і потребувало вжиття додаткових зусиль для організації життя. Невиплата належної заробітної плати негативно позначилась на стані здоровся, вона захворіла цукровим діабетом, потребувала невідкладних медичних обстежень і активного лікування, що вимагало значних матеріальних витрат. Моральну шкоду оцінює в розмірі 5000 гривень.

В  судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, посилаючись на ті ж обставини, уточнила позовні вимоги, просила середній заробіток стягнути на час ухвалення судового рішення, в решті частини підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача Кривцун М.В., діюча на підставі довіреності, позовні вимоги ОСОБА_1 визнала частково. Позивачка дійсно працювала у відповідача на посаді бухгалтера, на день звільнення 26 травня 2009 року заробітна плата за травень місяць їй виплачена не була. Проте, сума заборгованості по заробітній платі, після проведення обов’язкових утримань, становить 2327 гривень 95 копійок. Причина невиплати заробітної плати, це відсутність грошових коштів на підприємстві, на неодноразові звернення позивачці пропонувалося почекати.  В липні 2010 року керівництвом підприємства на адресу ОСОБА_1 були висловлені претензії щодо її роботи на підприємстві. Вважає, що доводи позивачки на обґрунтування моральної шкоди погіршенням стану здоровся є безпідставними.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши   свідків, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому  від підприємства провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми повинні бути  виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як встановлено матеріалами справи, позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ПП «Азовмех» з 01 травня 2008 року, наказ № 223к, працювала бухгалтером (а.с. 9-11, 63).

26 травня 2009 року ОСОБА_1 була  звільнена за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, наказ № 28к (а.с. 64).

Згідно довідки,  наданої відповідачем на вимогу суду і, яка  не оспорюється позивачем, заборгованість по заробітній платі за період з 01 по 26 травня 2009 року, у тому числі компенсації за невикористану відпустку, складає 2841 гривню 04 копійки, а з урахуванням утримання обов’язкових платежів ця сума становить 2327 гривень 94 копійки.

Таким чином, з відповідача ПП «Азовмех» на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в сумі 2841 гривні 04 копійки з проведенням обов’язкових нарахувань та утримань.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні положення викладено і в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно якого не проведення розрахунку з працівником в день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 показали, що після звільнення позивачка неодноразово зверталася до відповідача з вимогою провести розрахунок, на що останній не відмовлявся, а просив почекати до вирішення фінансових ускладнень.

Ці обставини в судовому засіданні підтвердила і представник відповідача.

За таких підстав, суд вважає, що тримісячний строк звернення до суду позивачкою ОСОБА_1 був пропущений з поважних причин і, відповідно до ст.. 234 КЗпП України, підлягає поновленню.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» та  «Положенням про порядок компенсації працівникам втрати заробітної  плати у  зв’язку з порушенням строків її виплати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1427 від 20 грудня 1997 року передбачена компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати у відповідності з індексом збільшення цін на споживчі товари і тарифів на послуги. 

Так, відповідно до цього Положення, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, якщо індекс цін на товари та послуги за цей період збільшився більш ніж на 1%.

Згідно наданого відповідачем розрахунку, з яким погодився і позивач, розмір компенсації за затримку заробітної плати становить 182 гривні 28 копійок, яка і підлягає стягненню.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як роз’яснено п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній  заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. При цьому, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

А тому наведена представником відповідача причина невиплати сум розрахунку як то скрутне матеріальне становище підприємства і заборгованість перед іншими працівниками по заробітній платі тощо, не береться судом до уваги у якості такої, що має виключати відповідальність роботодавця з вищевикладених причин.

За таких підстав, суд вважає обґрунтованими вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд вирішує питання про розмір стягуваної суми  виходячи з наступного.

Згідно довідки ПП «Азовмех»  середньоденна заробітна плата позивачки становить 84 гривні 71 копійку. Тоді як, за розрахунками самої позивачки ОСОБА_1 її середньоденна заробітна плата становить 98 гривень 03 копійки.

Виходячи з цього, суд визначає розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Згідно даного порядку та розрахункових документів щодо обліку робочого часу, середньоденна заробітна плата складає 139 гривень 54 копійки ((3000 грн. з/п за березень +3000 грн. з/п за квітень) : (21рд.+22р.д.)).

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27 травня 2009 року по 08 листопада 2010 року включно, становить 374р.д. х 139,54 грн. = 52 187 гривень 96 копійок.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням (заявою) фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Однак, з метою відновлення порушеного права, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених вимог, оскільки позивачка навівши обґрунтування стягнення середнього заробітку, періоду застосування цієї санкції, разом з тим, припустилася помилки щодо визначення його розміру.

Крім того, суд звертає увагу на те, що положення ч.3 ст. 117 КЗпП України, на яку позивачка посилалась як на підставу необхідності утримання сум, одержаних за іншим місцем роботи, на час виникнення спірних правовідносин не є діючими.

Виходячи з наведеного, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 52 187 гривень 96 копійок, з яких відповідач має провести утримання обов’язкових платежів.

Враховуючи мотивацію спричиненої моральної (немайнової) шкоди ОСОБА_1, наведеної нею в обґрунтування в судовому засіданні, суд вважає, що стягувана за даним судовим рішенням сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в якості санкції за порушене право позивачки на оплату праці і є справедливою сатисфакцією, отриманою нею внаслідок судового вирішення справи.

При цьому суд вважає за необхідне застосувати норми Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), а також рішення Європейського суду по справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), яке більш змістовно розкриває поняття справедливої сатисфакції (ст. 41 Конвенції).

Враховуючи, що Конвенція є частиною національного законодавства, а відповідні рішення прецендентними, то є можливість послатися на зазначене рішення як джерело права.

Так, у рішенні «Тома проти Люксембургу» (2001 рік) при визначені розміру моральної (немайнової) шкоди Європейський Суд використав принцип, по якому сам факт визнання порушених прав є достатнім для справедливої сатисфакції.

У зв’язку з наведеним, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. п.1 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України позивачі, робітники та службовці з позовів про стягнення заробітної плати, звільненні від сплати судового збору. При цьому, ч.3 ст. 88 ЦПК України встановлено, якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 552 гривні 11 копійок, що дорівнює 1% ціни позову.

Також з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню понесені нею і документально підтверджені витрати по оплаті правової допомоги в сумі 210 гривень та інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 30 гривень.

Крім того, з відповідача  в дохід держави підлягає стягненню недоплачена сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 90 гривень.

Разом з тим, вимоги щодо відшкодування витрат по оплаті довідок Єдиного державного реєстру задоволенню не підлягають, тому як не належать до судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 88, 213, 215 ЦПК України, суд -  

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Азовмех» про поновлення строку звернення до суду, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та витрат по оплаті правової допомоги, задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Стягнути з Приватного підприємства «Азовмех» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 2841 гривні 04 копійки, компенсацію втрати частини заробітку в сумі 182 гривні 28 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52 187 гривень 96 копійок, а всього 55 211 (п’ятдесят п’ять тисяч двісті одинадцять) гривен 28 копійок, зобов’язав Приватне підприємство «Азовмех» провести утримання та нарахування із зазначених сум.

Стягнути з Приватного підприємства «Азовмех» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення в сумі 30 гривень, правової допомоги в сумі 210 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Азовмех» в дохід держави судовий збір в сумі  552 гривень 11 копійок та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 90 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ____________