ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                 

23.10.07                                                                                           Справа  № 15/154

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                                                                   Скрутовського П. Д.

суддів                                                                                        Краєвської М. В.      

                                                                                                       Слуки М. Г.      

розглянув апеляційну скаргу ВАТ «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій», с. Городок Рівненського району Рівненської області № 140 від 27.07.2007 р.

на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.07.2007 р.

у справі № 15/154

за позовом Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України у Рівненській області

до відповідача 1 ВАТ «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій», с. Городок Рівненського району Рівненської області

до відповідача 2 Орендне підприємство Санаторій «Червона калина», с. Жорин Рівненського району Рівненської області

про визнання недійсним договору № 49 від 11.06.1996 року

за участю представників сторін:

від прокуратури –явка необов’язкова –не з’явився

від позивача –явка необов’язкова –Артемяк С. В. –начальник відділу (довіреність № 1 від 20.01.2007 р.)

від відповідача 1 (скаржника) –явка необов’язкова –Тарновецький Я. М. –адвокат (довіреність № 22 від 22.11.2006 р.)

від відповідача 2 –явка необов’язкова –Сергійчик Н. А. –юрист (довіреність № 202 від 25.08.2006 р.)

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2007 р. у склад колегії суддів введено суддю Краєвську М. В. у зв’язку з відпусткою судді Духа Я. В.

Представникам сторін у судовому засіданні були роз’яснені права і обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Згідно клопотання сторін, технічна фіксація судового процесу не здійснюється, ведеться протокол судового засідання. Заяв про відвід суддів не надходило.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2007 р. прийнята до свого провадження апеляційна скарга ВАТ «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій», с. Городок Рівненського району Рівненської області, розгляд справи призначено на 23.10.2007 р., явка сторін не була визнана обов’язковою.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.07.2007 р. у справі № 15/154 за позовом Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України у Рівненській області до відповідачів ВАТ «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій», с. Городок та до Орендного підприємства Санаторію «Червона калина», с. Жорин про визнання недійсним договору про спільну діяльність у завершенні будівництва об’єктів санаторію «Червона калина»від 11.06.1996 р. № 49 позов задоволено.

При винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд керувався ст. 48 ЦК УРСР, ст.ст. 257, 261, 391 ЦК України, ст.ст. 48, 55 Закону України «Про власність», ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 5, 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 1, 4 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», п. 8 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету міністрів України від 08.09.1993 р. № 717, а також положеннями укладеного між сторонами договору про спільну діяльність № 49 від 11.06.1996 р. та мотивував його тим, що об’єктом договору оренди від 20.05.1994 р. був саме цілісний майновий комплекс. В свою чергу, зазначений договір був укладений з врахуванням балансу підприємства, який є його невід’ємною частиною. Крім цього, господарський суд у своєму рішенні зазначив, що відповідач 2 фактично розпорядився майном, яке йому не належить, оскільки є державною власністю, а отже, спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Скаржник, відповідач 1 у справі, не погодився з рішенням господарського суду Рівненської області, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення та постановити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до договору від 20.05.2004 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та організацією орендарів санаторію «Червона калина», орендар прийняв в оренду з правом викупу майно санаторію «Червона калина», а саме: основні фонди, незавершене будівництво, обладнання, що потребує монтажу, та грошові кошти. Крім цього, договором передбачено, що власністю орендаря є майно, створене ним за рахунок власних коштів, а також матеріальні та інші цінності, які не входять до складу орендованого майна, одержані й придбані на підставах, передбачених законодавством. На думку відповідача, об’єкти незавершеного капітального будівництва, що були предметом договору оренди, у відповідності до п. 5.1.4 Договору та положень ст. 356 ЦК України, набули в установленому порядку статусу спільної часткової власності держави та юридичної особи –ОП санаторію «Червона калина».

          Позивач не скористався правом, наданим ст. 96 ГПК України, не подав відзиву на апеляційну скаргу, однак його представник у судовому засіданні заперечував доводи, викладені в ній, просив залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що спірна угода не відповідає вимогам законодавства, яке діяло на час її укладення. При цьому, він посилається на укладений 20.05.1994 р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (орендодавець) та організацією орендарів санаторію «Червона калина»(орендар) договір оренди цілісного майнового комплексу ОП санаторію «Червона калина», умовами якого було передбачено, що передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це  майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар володіє, користується і розпоряджається ним протягом строку оренди.

          Прокурор не забезпечив явки уповноваженого представника у судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 2571814.

          Відповідач 2, в свою чергу, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначаючи, що укладення спірного договору було викликане скрутним фінансовим становищем санаторію, який не мав достатньо власних обігових коштів для розрахунків за продукцію та матеріали з контрагентами. При цьому, вказує, що ОП санаторій «Червона калина»не мав наміру без згоди власника розпоряджатися переданим йому в оренду державним майном, а фактично укладав бартерну угоду (договір міни), розраховуючись за поставлені в той період продукцію та товари путівками на санаторно-курортне лікування.

Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:

Із матеріалів даної справи  вбачається, що 11.06.1996 р. між ВАТ «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій»та Орендним підприємством санаторій «Червона калина»укладено договір про спільну діяльність у завершенні будівництва об’єктів санаторію «Червона калина»№ 49, відповідно до умов якого відповідач 1, як дольовик, зобов’язувався виділити кошти в сумі 3 млрд. 500 млн. крб. в порядку дольової участі по завершенню будівництва об’єктів санаторію (п. 1.1 Договору).

В свою чергу, санаторій зобов’язувався гарантувати відповідачу 1 долю власності на майно санаторію в обсязі вкладеної ним суми коштів в цілісному майновому комплексі (п. 2.1 Договору).

Як вбачається із матеріалів, які містяться у даній справі, 20.05.1994 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (орендодавець) та організацією орендарів санаторію «Червона калина»(орендар) укладено договір оренди з правом викупу, відповідно з яким позивач, з метою підвищення ефективності використання державного майна і досягнення найбільших результатів господарської діяльності, передав відповідачу 2 в оренду цілісний майновий комплекс санаторію «Червона калина».

При цьому, передача в оренду на момент укладення спірного договору цілісного майнового комплексу підтверджується наступним.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», регіональні відділення Фонду державного майна України здійснюють державну політику в сфері приватизації. Регіональні відділення є орендодавцями майна, що перебуває у державній власності, згідно із законодавством.

Згідно ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», регіональні відділення є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів у господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

За ст. 1 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій»(в редакції, чинній на момент укладення договору оренди), оренда є здійснюване на договорі строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 4 цього ж Закону, об’єктом оренди є цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів.

При цьому, цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

П. 8 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 р. № 717 передбачає, що цілісний майновий комплекс –це господарський об’єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Оцінка вартості цілісного майнового комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства.

Вищенаведене свідчить про те, що об’єктом договору оренди від 20.05.1994 р. був саме цілісний майновий комплекс. В свою чергу, зазначений договір був укладений з врахуванням балансу підприємства, який є його невід’ємною частиною.

У рішенні господарський суд Рівненської області звертається до Постанови Президії Вищого арбітражного суду України від 15.10.1996 р., якою встановлено, що придбане об’єднанням «Рівнеколгоспздровниця»за рахунок державних коштів майно санаторію було з самого початку загальнодержавною власністю і всі наступні дії державних органів щодо створення на базі цього майна державного підприємства, передачі майна в оренду відповідають чинному законодавству. Зазначене підтверджує законність укладення договору оренди.

П. 2.1 Договору оренди передбачено, що передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар володіє, користується й розпоряджається ним протягом строку оренди.

Зазначене передбачено і ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

Натомість, як вбачається із спірної угоди, відповідач 2 гарантував дольовику (відповідачу 1) долю власності на майно санаторію в цілісному майновому комплексі в обсязі вкладеної суми коштів.

Таким чином, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, відповідач 2 фактично розпорядився майном, яке йому не належить, оскільки є державною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про власність», власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Чинне на момент укладення спірного договору законодавство не відносило до таких випадків передачу орендарем третій особі права власності на орендоване майно.

Відповідачами зазначене при укладенні договору про спільну діяльність від 11.06.1996 р. № 49 враховано не було.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази надання позивачем згоди на укладення цього договору.

Згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України «Про власність», ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо невідповідності договору про спільну діяльність № 49, укладеного відповідачами 11.06.1996 р. вимогам чинного на той час законодавства, а саме Закону України «Про власність»та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Крім того, ЦК УРСР, який діяв на час укладення угоди, не містить визначення поняття «спільна діяльність»та не передбачає такого виду договору, як договір про спільну діяльність.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Оскільки зазначене в даному випадку має місце, зважаючи, що сторонами при її укладенні було порушено встановлений порядок вчинення дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків, вищезазначений договір правомірно визнаний недійсним господарським судом Рівненської області.

Таким чином, враховуючи наведене, а також положення чинного законодавства України, апеляційна інстанція дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм законодавства України, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обстпавини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст.ст. 89, 91, 99, 101-105 ГПК України, -

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення господарського суду Рівненської області від 03.07.2007 р. у справі № 15/154 залишити без змін.

2.          Апеляційну скаргу ВАТ «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій», с. Городок залишити без задоволення.

3.          Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

4.          Постанова може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Головуючий-суддя                                                                                П. Д. Скрутовський

Суддя                                                                                                       М. В. Краєвська  

          

Суддя                                                                                                       М. Г. Слука