СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
03 травня 2007 року м. Севастополь Справа № 2-22/18690-2006А
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Черткової І.В.,
суддів Дугаренко О.В.,
Фенько Т.П.,
секретар судового засідання Алєєва А.М.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 19.02.2007 у справі № 2-22/18690-2006А
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 95050)
до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, 95053)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2007 у справі № 2-22/18690-2006А (суддя Яковлєв С.В.) позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим від 26.10.2006 № 00025917-1/0.
Постанова суду мотивована тим, що податковий кредит сформований на належним чином оформлених податкових накладних, а тому відповідач неправомірно донарахував податок на додану вартість у сумі 41666,67 грн та застосував фінансові санкції у сумі 20833,34 грн.
Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що податковий кредит сформований на податкових накладних товариства з обмеженою відповідальністю „Вістем”, яке не зареєстровано як платник податку на додану вартість, а тому такі податкові накладні не мають юридичної сили і не можуть бути підставою для включення ціни придбання товару до податкового кредиту.
У судове засідання представник відповідача не з’явився. Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач належним чином повідомлений про час і місце засідання суду, проте не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції, тому судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.
Позивач у судовому засіданні 18.04.2007 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.05.2007 суддю Волкова К.В. замінено на суддю Дугаренко О.В.
Переглянувши постанову суду відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.
Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим провела невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства позивачем при здійсненні взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю „Вістем” за період з 01.01.2005 по 31.03.2006, про що 10.10.2006 складено акт № 557/17-1/НОМЕР_1 ( а. с. 7-11).
На підставі зазначеного акту Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим 26.10.2006 прийняла та надіслала на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 00025917-1/0 про донарахування податку на додану вартість у сумі 41666,67 грн та застосування фінансових санкцій у сумі 20833,34 грн (а. с. 14).
Підставою для донарахування податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій у зазначених сумах стали наступні обставини.
Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю „Вістем” укладено договори поставки 55 т цукру-піску від 01.07.2005, 12.07.2005, 27.07.2005 на загальну суму 257000 грн з урахуванням податку на додану вартість (а. с. 15-17). Відповідно до пункту 3.2 статті 3 Договорів покупець сплачує за продукцію згідно накладних з відстрочкою платежу на 5 днів за договором 27.07.2005, на 30 днів за договорами 01.07.2005, 12.07.2005.
Згідно з товарно-транспортними накладними від 01.07.2005, 12.07.2005, 18.07.2005, 27.07.2005 позивач отримав 53,56 т цукру-піску на загальну суму 250 000 грн (а. с. 20, 23, 26,29).
Позивач сплатив за товар за зазначеними договорами, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру (а. с. 34-40). У зв’язку з цим товариство з обмеженою відповідальністю „Вістем” виписало позивачеві податкові накладні на загальну суму 250 000 грн (а. с. 19, 22, 25, 28). На підставі зазначених податкових накладних позивач включив до податкового кредиту - 41 666, 67 грн –суму податку на додану вартість, сплачену при оплаті товару.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 того ж Закону, в редакції Закону України на момент виникнення спору, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів та послуг, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (звернення) і основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищезгаданого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку, які не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом робіт (послуг) або банківським документом, який підтверджує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Позивачем не порушено зазначених вимог Закону, які регулюють порядок застосування права на податковий кредит. Податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних, наданих особою, яка на момент здійснення господарських операцій була зареєстрована як юридична особа та як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом (а. с. 45).
Доводи відповідача стосовно того, що податковий кредит сформований на підставі податкових накладних, виписаних неналежною особою, суперечать нормам чинного законодавства та матеріалам справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Вістем” перебувало на податковому обліку як платник податку на додану вартість в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі міста Києва з 21.08.2003, що підтверджується свідоцтвом № 39042939 (а. с. 45). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03.03.2005, що набрало законної сили 03.04.2005, визнані недійсними установчі документи з моменту реєстрації товариства (а. с. 91). Актом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва № 260 від 22.11.2005 анульовано свідоцтво про реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю „Вістем” як платника податку на додану вартість (а. с. 66).
Таким чином на дату укладення договорів поставки від 01.07.2005, 12.07.2005, 27.07.2005 та видачу податкових накладних товариство з обмеженою відповідальністю „Вістем” перебувало на податковому обліку як платник податку на додану вартість і мало право складати податкові накладні. Знаходження постачальника станом на 26.12.2006 в Єдиному державному реєстрі підтверджується довідкою Головного управління статистики у місті Києві (а. с. 59).
Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” особи, зареєстровані як платники податку, мають виключне право на нарахування податку та складання податкових накладних.
Визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів платника податку і його свідоцтва як платника податку на додану вартість, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними.
Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків постачальниками, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Наступне задоволення позову стосовно особи, що не сплачувала податки, але була зареєстрована платником податку на додану вартість, при встановленні судом факту здійснення господарської операції, внаслідок якої видана належно оформлена податкова накладна, і необізнаності платника податку-покупця з обставинами, які могли бути підставами для вимог до його контрагентів про припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, не може бути підставою для покладення відповідальності за несплату податку на додану вартість не на продавця, а на покупця.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Не може тягнути за собою покладення відповідальності за несплату податку на додану вартість не на постачальника, а на покупця й здійснення господарської операції внаслідок якої видана податкова накладна, після задоволення позову про припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, при необізнаності покупця з обставинами, які могли бути підставами для наведених позовних вимог, коли запис про таке припинення не було здійснено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в установленому законодавством порядку на дату укладення договору чи дату здійснення господарської операції.
За змістом підпункту “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Тобто, податкове зобов'язання може нараховуватись лише платнику податку, яким покупець, за наведених обставин, не є.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 того ж Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 зазначеного Закону).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку постачальником (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
Враховуючи це, донарахування податку на додану вартість у сумі 41666,67грн та застосування фінансових санкцій у сумі 20833,34 грн, здійснено відповідачем неправомірно, а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим від 26.10.2006 № 00025917-1/0 підлягає визнанню нечинним.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2007 у справі № 2-22/18690-2006А підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2007 у справі № 2-22/18690-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя І.В. Черткова
Судді О.В. Дугаренко
Т.П. Фенько