ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

30.10.07                                                                                           Справа  № 10/79

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                                                                   Скрутовського П. Д.

суддів                                                                                        Краєвської М. В.      

                                                                                                       Орищин Г. В.      

розглянув апеляційну скаргу ДП Житлово-побутова фірма «ТИС»ВАТ Машинобудівний завод «Тиса», м. Ужгород № 45/07 від 21.06.2007 р.

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.06.2007 р.

у справі № 10/79

за позовом Ужгородського комунального підприємства теплових мереж «Ужгородтеплокомуненерго», м. Ужгород

до відповідача ДП Житлово-побутова фірма «ТИС»ВАТ Машинобудівний завод «Тиса», м. Ужгород

про стягнення суми 11 858, 53 грн., в тому числі 3 712, 40 грн. основного боргу, 6 775, 13 грн. пені та 1 371 грн. інфляційних нарахувань

за участю представників сторін:

від позивача –явка необов’язкова –не з’явився

від відповідача (скаржника)  –явка необов’язкова –не з’явився

Сторони не забезпечили явки уповноважених представників у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового розгляду справи, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 2680818, 2620800.

Розпорядженнями голови Львівського апеляційного господарського суду від 16, 30.10.2007 р. склад колегії суддів змінювався.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2007 р. прийнята до свого провадження апеляційна скарга ДП Житлово-побутова фірма «ТИС»ВАТ Машинобудівний завод «Тиса», м. Ужгород, ухвалою від 24.07.2007 р. розгляд справи відкладався до 16.10.2007 р. за клопотанням позивача, а ухвалою від 16.10.2007 р. за клопотанням обидвох сторін розгляд апеляційної скарги відкладено до 30.10.2007 р., явка сторін не була визнана обов’язковою.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.06.2007 р. у справі № 10/79 за позовом Ужгородського комунального підприємства теплових мереж «Ужгородтеплокомуненерго», м. Ужгород до відповідача ДП Житлово-побутова фірма «ТИС»ВАТ Машинобудівний завод «Тиса», м. Ужгород про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії згідно договору № 68 від 01.11.2000 р. в розмірі 11 858, 53 грн., в тому числі 3 712, 40 грн. основного боргу, 6 775, 13 грн. пені та 1 371 грн. інфляційних нарахувань позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 5 294, 34 грн., в тому числі 3 712, 40 грн. основного боргу та 1 581, 94 грн. інфляційних нарахувань, а в задоволенні решти вимог відмовлено.

При винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 264, 625 ЦК України, ст.ст. 175, 232 ГК України, а також положеннями укладеного між сторонами договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.11.2000 р. № 68 та мотивував його тим, що із поданих позивачем документів вбачається, що за надані в жовтні, листопаді, грудні 2003 року послуги з гарячого водопостачання відповідачу нараховано до оплати рахунок № 1542 від 20.10.2003 р. на суму 2 368, 08 грн., рахунок № 2120 від 20.12.2003 р. на суму 6 566, 40 грн., а відповідач за отримані послуги розрахувався частково, а саме платіжним дорученням № 169 від 09.10.2003 р. –1 000 грн., платіжним дорученням № 12 від 14.11.2003 р. –1 500 грн., платіжним дорученням № 43 від 26.12.2003 р. –2 500 грн., а також, крім того, протягом спірного періоду в погашення боргу отримано від відділу субсидій м. Ужгород кошти у вигляді субвенцій з державного бюджету на суму 44, 16 грн.

Щодо інфляційних нарахувань, то господарський суд виходив із кінцевого терміну оплати за кожний місяць до 01.05.2007 р., а щодо пені, то суд першої інстанції керувався ст. 232 ГК України і дійшов висновку про відсутність підстав нарахування пені за спірний період.

Скаржник, відповідач у справі, не погодився з рішенням господарського суду Закарпатської області, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення повністю та постановити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог у зв’язку із пропуском строку позовної давності, посилаючись на те, що суду подано Наказ від 15.05.2007 р. про скасування поданих позивачем Актів звірок і Пояснення головного бухгалтера підприємства, де вона заперечує факт складання і підписання нею вказаних Актів звірок, оскільки вона працює на підприємстві з 25.08.2005 р. за трудовою угодою і не могла 01.09.2004 р. підписати Акт звірки. Так, апелянт вважає, що дані акти не можуть визнаватися ні за формою, ні за змістом первинними документами в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також доказами у розумінні норм ГПК України. Крім цього, скаржник зазначає, що позивач пропустив 3-річний строк позовної давності.

          Позивач, скориставшись правом, наданим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи, викладені в ній, просив залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що Акти звірок є письмовою згодою (визнанням) кредитора та боржника, що на певну дату заборгованість боржника перед кредитором становить певну суму. Односторонню відмову відповідача від актів звірки позивач вважає аналогічною дією до односторонньої відмови від правочину, що заборонено ч. 2 ст. 214 ЦК України.

          Щодо пропуску строку позовної давності, позивач вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Так, позивач зазначає, що здійснивши часткову оплату за надані послуги, відповідач визнав свій обов’язок.

Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що між ДП Житлово-побутова фірма «Тис», м. Ужгород (споживач) та ДП «Ужгородтеплокомуненерго»(на даний час Ужгородське комунальне  підприємство теплових мереж «Ужгородтеплокомуненерго») (енергопостачальна організація) укладено  договір № 68 від 01.11.2000 р. про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Положення вказаного  договору передбачають зобов’язання енергопостачальної  організації постачати споживачу теплову  енергію в гарячій воді, а споживача - оплачувати  одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в термін, передбачений цим  договором.

Умовами п. 6.2 договору встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, а п. 6.5 передбачено кінцевий термін для оплати –не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із долучених до матеріалів справи позивачем документів вбачається, що за надані в жовтні, листопаді, грудні 2003 року послуги з гарячого водопостачання відповідачу виставлено до оплати  щомісячні рахунки, а саме рахунок № 1542 від 20.10.2003 р. –на суму 2 368, 08 грн., за послуги, надані в жовтні 2003 року, рахунок № 2120 від 20.12.2003 р. –на суму 6 566, 40 грн. за послуги, надані в листопаді, грудні 2003 року.

За отримані протягом спірного періоду послуги відповідач розрахувався частково, а саме платіжним дорученням № 169 від 09.10.2003 р. оплачено 1 000 грн., платіжним дорученням № 12 від 14.11.2003 р. –1 500 грн., платіжним дорученням № 43 від 26.12.2003 –2 500 грн. (копії платіжних доручень містяться у матеріалах даної справи).

Крім того, протягом спірного  періоду в погашення боргу від відділу субсидій м. Ужгород отримано кошти у вигляді субвенцій з державного бюджету на загальну суму 44, 16 грн. для погашення заборгованості за спожиту теплову енергію мешканцями гуртожитку, що підтверджено довідкою № 181 від 21.05.2007 р. КП «Ужгородтеплокомуненерго».

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено, що враховуючи вищенаведене, а саме те, що відповідач частково погасив заборгованість за отримані ним послуги гарячого водопостачання, сума його боргу становить  3 890, 32 грн. (8 934, 48 –5 044, 16).

З наведеного випливає, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині 3 712, 40 грн. боргу правомірно визнано документально доведеними та обґрунтованими.

Щодо застосування до вимог про стягнення спірної заборгованості позовної давності, колегія суддів апеляційної інстанції, підтримуючи позицію господарського суду першої інстанції, а також доводи апелянта, зазначає наступне:

Спірна  заборгованість в розмірі 3 712, 40 грн. виникла за період з жовтня по грудень 2003 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України (до 01.01.2004 р.), однак оскільки відносини сторін щодо спірного боргового зобов’язання продовжують існувати після 01.01.2004 р., то відповідно до п.п. 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню правила ЦК України про позовну давність.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами за результатами звірки розрахунків за теплову енергію підписано Акт звірки розрахунків № 68 від 01.09.2004 р., в якому визначено, що заборгованість станом на 01.09.2004 р. складала 126 837, 15 грн.; Акт звірки розрахунків № 68 від 04.10.2005 р., де вказано, що заборгованість становить 250 908, 79грн. станом  на 01.10.2005 р.; Акт звірки розрахунків № 68 від 12.04.2006 р. про заборгованість в розмірі 28 285 573 грн. станом на 01.04.2006 р.

При підписанні зазначених актів звірки розрахунків з боку відповідача (акти містять підпис представника ДП Житлово-побутова фірма «Тис», скріплений круглою печаткою підприємства) підтверджено наявність боргу у відповідному розмірі станом на дату підписання акту звірки, в тому числі наявність боргу за спірний по даній справі період.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу. Отже, щодо вимог про стягнення боргу в розмірі 3 712, 40грн. за період з жовтня по грудень 2003 р. слід вважати перерваною позовну давність з часу підписання кожного із вищевказаних актів звірки, останній з яких підписано 12.04.2006 р., що дає підстави стверджувати про відсутність пропуску позивачем позовної давності при  зверненні з даним позовом.

Крім того, наявність в актах звірки розрахунків підпису представника відповідача, скріпленого круглою печаткою підприємства свідчить про підписання актів з боку відповідача уповноваженою особою.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який  прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен на вимогу кредитора сплатити заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Беручи до уваги встановлені у договорі № 68 від 01.11.2000 р. кінцеві терміни оплати за кожний розрахунковий місяць (до 15 числа наступного за розрахунковим місяця), місцевим господарським судом правомірно встановлено, що за весь період прострочення (кінцева дата такого періоду вказана позивачем в уточненому розрахунку –01.05.2007 р.) слід нарахувати інфляційні збитки в розмірі 1 581, 94 грн.

Щодо вимог про стягнення пені в розмірі 646 грн. за період прострочення з 05.04.2006 р. по 05.04.2007 р., то сторонами у договорі № 68 від 01.11.2000 р. передбачено відповідальність споживача за несвоєчасні розрахунки за теплову енергію у вигляді оплати пені в розмірі 0, 5 % за кожний день прострочення.

За нормами п. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Положеннями ст. 232 ГК України врегульовано порядок застосування штрафних санкцій та, зокрема, у п. 6 передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до абз. 2 п. 5 розділу ІХ Прикінцевих положень ГК України, положення цього Кодексу щодо відповідальності за порушення господарських зобов’язань, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Таким чином, до спірного зобов'язання підлягають застосуванню положення п. 6 ст. 232 ГК України, оскільки такими встановлено обмеження строку нарахування штрафних санкцій, а отже такі положення пом’якшують відповідальність за спірні порушення.

Беручи до уваги передбачені укладеним між сторонами договором кінцеві терміни оплати за теплову енергію,  відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, пеня в даному випадку може бути нарахована за прострочення в межах періоду не пізніше 16.07.2004 р.

Отже, вимоги про стягнення пені, нарахованої за період з квітня 2006 р. по квітень 2007 р. є безпідставними, а тому господарський суд Закарпастької області в задоволенні вимог про стягнення 646 грн. пені відмовив на законних підставах.

Таким чином, враховуючи наведене, а також положення чинного законодавства України, апеляційна інстанція дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм законодавства України, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обстпавини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст.ст. 89, 91, 99, 101-105 ГПК України, -

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення господарського суду Закарпатської області від 05.06.2007 р. у справі № 10/79 залишити без змін.

2.          Апеляційну скаргу ДП Житлово-побутова фірма «ТИС»ВАТ Машинобудівний завод «Тиса», м. Ужгород залишити без задоволення.

3.          Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

4.          Постанова може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Головуючий-суддя                                                                                П. Д. Скрутовський

Суддя                                                                                                       М. В. Краєвська  

Суддя                                                                                                       Г. В. Орищин