Справа № 22ц- 5117/ 10 Головуючий у І інстанції – Олексюк А.В.
Категорія № 42 Доповідач – Свистун О.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 листопада 2010 року місто Луцьк
Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі колегії суддів:
головуючого – судді Шевчук Л.Я .,
суддів Свистун О.В., Подолюка В.А.,
при секретарі Матюхіній О.Г.,
з участю відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення,
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 13 вересня 2010 року, -
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 вказує на незаконність рішення суду із-за невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 до неї.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 вересня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення та в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення – відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що вона не довела про систематичне порушення позивачем ОСОБА_2 правил співжиття. Вважає, що вона надала достатньо доказів в підтвердження своїх вимог, а також ті обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.
Відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з підстав у ній зазначених.
П озивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився без поважних причин, хоча повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_1 та їх неповнолітні діти зареєстровані в АДРЕСА_1. Вказана квартира не приватизована, складається з двох ізольованих кімнат. Позивач ОСОБА_2 періодично приходить в квартиру і займає одну кімнату, де знаходяться його речі, ночує. Відповідач із своїми дітьми проживає в квартирі постійно та займає в основному другу кімнату. Із-за права користування квартирою між ними виникли неприязні відносини.
Заслухавши доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_1 та їх неповнолітні діти зареєстровані в АДРЕСА_1, яка складається з двох ізольованих кімнат, не приватизована.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 після смерті баби ОСОБА_3 в червні 2008 року стала основним наймачем квартири АДРЕСА_1. В даній квартирі вона разом із своїми дітьми проживає постійно, а ОСОБА_2 проживає в квартирі періодично, оскільки одружився і з 2002 року в основному проживає у квартирі дружини по АДРЕСА_2. В спірній квартирі знаходяться особисті речі позивача ОСОБА_2 За комунальні послуги позивач провів часткову оплату.
Згідно із ст.64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Отже, ОСОБА_2 будучи членом сім’ї наймача ОСОБА_3 та братом ОСОБА_1, яка переуклала договір найму квартири після смерті баби, періодично проживаючи у спірному жилому приміщені по даний час, не втратив права користуватися спірною квартирою, несе витрати на утримання даної квартири.
Відповідно до ст. 116 ЖК України виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення можливе в разі систематичного порушення ними правил співжиття, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.
Надані відповідачем ОСОБА_1 докази підтверджують факт періодичного проживання у спірній квартирі позивача ОСОБА_2 та неприязних відносин між ними із-за квартири. Однак, доказів, які б підтверджували вжиття до ОСОБА_2 заходів впливу щодо його поведінки в жилому приміщені та про можливе його виселення в разі неприпинення такої поведінки відповідач суду не надала.
Таким чином, підстав для його виселення суд не знаходить.
Покликання позивача, що він не може вселитися та проживати в спірній квартирі спростовані в судовому засіданні показами сторін, оскільки обоє ствердили, що він приходить в квартиру, ночує в ній. Тобто, має можливість користуватися нею при необхідності.
Отже, підстав для вселення ОСОБА_2 також судом не встановлено.
Крім того, як позивач ОСОБА_2 так і відповідач ОСОБА_1 не надали будь-яких інших доказів в підтвердження своїх вимог та заперечень, як того вимагає ст. 60 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення та позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення.
Отже суд першої інстанції з’ясував всі обставини справи, дослідив всі надані сторонами докази, дав їм вірну юридичну оцінку.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 13 вересня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду О.В.Свистун