справа  №2-а-560/10

ПОСТАНОВА

      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ    

    19 листопада 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді                  Бусик О.Л.

за участю секретаря -                Борисенко  А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом     ОСОБА_1

до     Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва

про     про зобов’язання провести перерахування пенсійного забезпечення

На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні                 19 листопада 2010 ро ку проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 23 листопада 2010  року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача,  обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначила, що вона з 1995 року одержує державну пенсію за віком, призначену їй Управлінням Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва. Після попереднього перерахунку пенсії, написала заяву на перерахунок пенсії відповідно до зарплати і стажу та надала всі необхідні документи. Разом з тим, призначена пенсія менша, ніж передбачено чинним законодавством при застосуванні порядку розрахунку, передбаченого Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Позивач також вказала, що бездіяльність відповідача щодо перерахунку пенсії є протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства та рішенню Конституційного Суду України.  Просила суд зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва провести перерахунок пенсії за віком з 12 квітня              2010 року.

Позивачка в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представник позивачки надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Представником відповідача надано письмові заперечення, відповідно до яких  Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 та повідомляє, що внаслідок визнання змін, внесених до ст.ст. 40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення», неконституційними, виникла правова колізія, яка полягає в тому, що норми статей 40, 42 Закону втратили чинність, а рішення щодо відновлення дії попередньої редакції зазначених норм не приймалося. У зв’язку з цим, перерахунки пенсій проводились відповідно до підпункту 3 пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 «Про деякі питанні соціального захисту окремих категорій громадян».

Суд, дослідивши письмові докази у справі, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).  

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 з 1995 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, що підтверджується копією пенсійного посвідченням позивача.

Після призначення позивачці з 1995 року пенсії за віком позивач продовжуває працювати.

У квітні 2010 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» проведення перерахунків пенсій з урахуванням страхового стажу, набутого після її призначення, та із застосуванням показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено внески та яка відповідно до Закону враховується для обчислення пенсії, за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії.

Підпунктами 9,10 пункту 35 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до статей 40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та врегульовано питання застосування показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески. та порядок проведення перерахунку пенсій з урахуванням страхового стажу та заробітку, набутого після призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року                 № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 35 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та які втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Доводи представника відповідача про те, що внаслідок визнання зазначених змін неконституційними, виникла правова колізія, яка полягає в тому, що норми статей 40, 42 Закону втратили чинність, а рішення щодо відновлення дії попередньої редакції зазначених норм не приймалося, не можуть бути прийняті судом до уваги, як такі, що не ґрунтуються  на нормах чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це визначений державою розмір пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня              2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

  Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 69-71, 90, 94, 97, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про зобов’язання провести перерахування пенсійного забезпечення – задовольнити.

      Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо здійснення перерахунку пенсії відповідно до ст.ст. 40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 – протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі                м. Києва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії у відповідності до ст.ст. 40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 12 квітня 2010 року до 19 листопада 2010 року з  урахуванням проведених виплат.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі              м. Києва України на користь ОСОБА_1 3  (три) гривні 40 копійок у відшкодування судового збору.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подаються до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя