Справа № 2-416/2010р. .
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2010 року Березнівський районний суд Рівненської області
в складі : головуючого-судді Мельничук Н.В.
при секретарі Кравчук С.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Березне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 майном спільної сумісної власності подружжя, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1, визнання частково недійсним договір дарування від 22 серпня 2008 року
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулася до суду з позовом про визнання житлового будинку з надвірними будівлями майном спільної сумісної власності подружжя, свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним, права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями . В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що в період шлюбу вона з чоловіком ОСОБА_5 за кошти сімейного бюджету придбали житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1. На ім.»я чоловіка 19 листопада 1958 року видане свідоцтво про право власності на дане домоволодіння. У період шлюбних відносин діяв Кодекс законів про сім»ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР від 31 травня 1926 року, де в ст..125 записано» Майно, нажите подружжям спільною працею в період шлюбу, вважається належним обом членам подружжя на засадах спільної власності / ст..с.61-65 Цивільного кодексу УРСР / в рівних частках». 20 червня 1969 року прийнятий кодекс про шлюб та сім»ю, який також закріплював принцип права спільної сумісної власності на майно, нажите подружжям в період шлюбу. Згідно ст..22 цього кодексу, майно, нажите подружжям за час шлюбу, визнавалось їх спільною сумісною власністю. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік – ОСОБА_5 помер. До дня смерті вони постійно проживали у спірному будинку, спільно його утримували та разом вели господарство. Після смерті чоловіка відкрилась спадщина- належна йому частка в праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1. Від спадщини вона відмовилась , проте відмовлятись від її частки в майні спільної сумісної власності подружжя вона не мала наміру і відповідних належних дій не вчиняла. Незважаючи на це, 21 лютого 2000 року в.о. державного нотаріуса Березнівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 видала на ім.»я сина ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за законом , включивши до спадкового майна , на яке видане свідоцтво , вцілому спірний жилий будинок з надвірними будівлями. Про згадуване свідоцтво вона дізналась лише після смерті її сина ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме перебираючи його речі, вона знайшла копію свідоцтва. В період видачі свідоцтва діяв Закон України « Про власність», майно могло належати на праві спільної / часткової або сумісної власності/ громадянам, юридичним особам і державі. З статей 12,19 Закону слідує, що в 2000 році її син ОСОБА_7 міг набути права власності на належну їй частку в майні спільної сумісної власності подружжя- житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 лише шляхом укладення відповідної угоди про відчуження. Будь-якої угоди із сином ОСОБА_7 про відчуження майна вона не укладала. Просить позов задоволити.
В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_8 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог , а саме просить визнати частково недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 22.08.2008 року, згідно якого подаровано будинок ОСОБА_7 ОСОБА_3, ОСОБА_4 Позивач та представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та по аналогічних мотивах , просять позов задоволити.
Відповідач, представник відповідача, співвідповідачі позов не визнали, покликаючись на те, що відсутні підстави, передбачені законодавством для задоволення позову. Крім того, заявили клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності. Просять в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи на стороні відповідача - Березнівської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, надіслав до суду заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутність.
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків , з’ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача- ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Як вбачається із заяви до Березнівської районної державної нотаріальної контори від 04 березня 1999 року ОСОБА_1 від спадщини , яка залишилась після смерті її чоловіка ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовилась на користь свого сина ОСОБА_7 Відповідно до заяви від 21 лютого 2000 року, поданої до Березнівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, спадкове майно після смерті батька – ОСОБА_5 він своєчасно прийняв і ним володіє, так як проживаю в спадковому будинку. Просить видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно. Крім нього інші спадкоємці : дружина померлого ОСОБА_1 , яка відмовилась на його користь. 21 лютого 2000 року виконуючою обов»язки державного нотаріуса Березнівської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме житловий будинок з надвірними будівлями , що знаходиться в АДРЕСА_1, належного померлому ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Березнівською селищною Радою. 22 серпня 2008 року між ОСОБА_7 та співвідповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною / сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п»ятою та шостою ст.. 203 цього кодексу, а за ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не вста-новлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин ).
Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як встановлено в судовому засіданні волевиявлення позивача було вільним , а тому на думку суду, посилання позивача на те, що вона відмовилась лише від частки чоловіка в спадковому майні, а не від своєї частки суд оцінює критично, оскільки в нотаріальній конторі позивачу нотаріусом роз»яснено її права і жодних заперечень з її сторони не виникало.
Відповідно до ст.60 ЦПК України ( ч.1 ) кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст..61 цього Кодексу. В судовому засіданні позивачем не надано, а судом не здобуто належних доказів на підтвердження позовних вимог.
Крім того спірні правовідносини , які тривають з 21 лютого 2000 року по даний час врегульовані нормами ЦК Української РСР, який був чинним до 01.01.2004р., а з 01.01.2004 року – нормами ЦК України. Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом. Статтею 71 ЦК Української РСР встановлено загальний строк позовної давності три роки, а у відповідності до ст..76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Як встановлено в судовому засіданні позивач про порушення свого права дізналася 21 лютого 2000 року , а тому загальний строк позовної давності для позивача закінчився 21 лютого 2003 року, тобто в період дії норм ЦК Української РСР. Статтею 75 ЦК Української РСР передбачено, що позовна давність застосовується судом, арбітражем, третейським судом незалежно від заяви сторін. У відповідності до ч.1 ст.80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред»явлення позову є підставою для відмови в позові.
Заявою від 04 березня 1999 року позивач ОСОБА_1 відмовилась від спадщини на користь свого сина ОСОБА_7. А тому позивач знала про успадкування ОСОБА_7 всього домоволодіння ще в 2000 році.
З огляду на вище викладене, на думку суду відсутні підстави для задоволення позову , а тому в задоволенні позову необхідно відмовити .
Згідно ч.6 ст.154 ЦПК суд також скасовує заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Березнівського районного суду від 22 лютого 2010 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.10, 60, 61, 154, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 328,392 ЦК, ст..ст. 71,75,76,80 ЦК Української РСР, п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України,
суд,-
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 майном спільної сумісної власності подружжя, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1, визнання частково недійсним договір дарування від 22 серпня 2008 року відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Березнівського районного суду від 22 лютого 2010 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Рівненської області через Березнівський районний суд.
СУДДЯ : Мельничук Н.В.