Справа №22ц-7353 2010 р.                        Головуючий в 1-й інстанції Радченко Г.А.

Категорія: 27                                               Доповідач – Стародубець М.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

    2010  року листопада місяця «09»  дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

        головуючого:  Стародубця М.П.

        суддів: Фурман Т.Г., Пузанової Л.В.              

        при секретарі  – Третьяковій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє за дорученням в інтересах ОСОБА_2, на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 серпня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа – територіальне управління Національного банку в Херсонській області про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ  комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору недійсним.

Позивачка зазначала, що 10 червня 2008 року уклала з відповідачем кредитно-заставний договір, за умовами якого отримала кредит в сумі 8601,85 дол. США та придбала за ці кошти легковий автомобіль, який є предметом застави.

Посилаючись на те, що кредитодавець не мав відповідних дозвільних документів для здійснення банківських операцій в іноземній валюті, у тому числі надання їй валютного кредиту, а вона не має можливості повертати кредит в іноземній валюті, просила суд визнати угоду недійсною з наведених в позові підстав.

Рішенням від 25 серпня 2010 року суд відмовив у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, діюча в інтересах ОСОБА_2, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позов, зазначаючи, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку зібраним у справі доказам, хибно витлумачив норми матеріального права та постановив незаконне рішення.

Письмові заперечення на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходили.

У письмових запереченнях Національний банк України доводи апеляційної скарги не визнав, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено,  що 10 червня 2008 року між сторонами було укладено кредитно-заставний договір № DN81AR13060070, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит в сумі 8601,85 дол. США на купівлю автомобіля /а.с.7-12/.

 Згідно п.17.4 кредитно-заставного договору № DN81AR13060070  від 10 червня 2008 року з урахуванням положень вказаного Договору Позичальник доручає Банку без додаткового узгодження перерахувати Кредит в гривневому еквіваленті в сумі 35680 грн. на поточний рахунок автосалону ПИИ «АИС-Херсон» на купівлю автомобілю.

Позивачка вважає укладену нею угоду недійсною з тих підстав, що законодавством України обмежено використання іноземної валюти як засобу платежу готівкою, а тому для надання та отримання кредиту в іноземній валюті необхідні індивідуальні ліцензії, про що банк, як агент валютного контролю, повинен був попередити позичальника.

Вирішуючи спір за встановленими обставинами в межах заявленого позову, суд правильно застосував до спірних правовідносин положення норм цивільного кодексу України щодо кредитного договору (ст.ст.192,1054), закон України «Про банки і банківську діяльність» (ст.ст. 47-48), Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, які регулюють ці правовідносини і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що товариство комерційний банк «Приватбанк» мало право здійснювати операції  з валютними цінностями, в тому числі здійснювати кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями і для отримання відсотків та комісій за кредитним договором сторонам цього договору не потрібно отримувати індивідуальну ліцензію Національного банку на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.

Наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями підтверджена наданими суду і дослідженими ним доказами та позивачем не оспорюється і не спростовується /а.с.54,55,56,57/.

При вказаних обставинах колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність заявлених позивачем підстав для визнання кредитно-заставного договору недійсним і  вважає, що цей висновок ґрунтується на належних доказах та відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані законом, доказами і, як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про необхідність отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України і позичальником, то колегія суддів вважає обґрунтованими заперечення з цього приводу як відповідача, так і третьої особи – Національного банку України, про те, що відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» порядок і термін видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України, який у пункті 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу визначив, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, тобто банк, якому Національний Банк України видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі, готівковою іноземною валютою.

Зазначене та правова позиція Національного банку України по даній справі свідчить про те, що уповноважений державою орган – Національний банк України, не вимагає від позичальників наявності індивідуальної ліцензії на здійснення ними розрахунків (платежів) з банком щодо повернення кредитних коштів, відсотків та комісії за користування кредитними коштами.

На будь-які труднощі щодо придбання готівкових валютних коштів для здійснення платежів за спірним кредитним договором позивачі не посилаються і не порушують перед банком або судом питання про проведення виплат у національній валюті України.

Тому доводи скарги колегія суддів вважає юридично неспроможними і до уваги не приймає.

Рішення суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє за дорученням в інтересах ОСОБА_2,  відхилити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності до  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:                

Судді: