Справа № 22-1560/2010 рік Головуючий суддя 1 інстанції: Рогозін С.В.
Категорія : 41.42 Суддя-доповідач : Гордійчук С.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 листопада 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Оніпко О.В., Шимківа С.С.
при секретарі : Колесовій Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 26 серпня 2010 року в справі за позовом Дочірнього підприємства ’’Житлоопорядбуд’’ до ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору найму та виселення без надання іншого житла.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 26 серпня 2010 року позов ДП ’’Житлоопорядбуд’’ до ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_3 про розірвання договору найму та виселення без надання іншого житла задоволено повністю.
Розірвано договір найму житлового приміщення №АДРЕСА_1 від 25.02.2003 року укладеного між ДП ’’Жилоопорядбуд’’ та ОСОБА_2
Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітню ОСОБА_3 з кімнати №АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДП ’’Житлоопорядбуд’’ судові витрати у справі в сумі 45 грн. 50 коп.
В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував, що строк дії договору найму житлового приміщення №АДРЕСА_1 від 25.02.2003 року закінчився і в даний час він є недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійний правочин не створює юридичних наслідків, а тому суд не вправі був застосовувати наслідки, передбачені ч.2 ст. 825 ЦК України і розривати договір найму житла та виселяти відповідача з дітьми. ОСОБА_2 незважаючи на тяжкі матеріальні умови по можливості сплачувала за житло, що підтверджується квитанціями.
Крім того, оскільки в позові ставиться питання про виселення неповнолітньої дитини, суд мав залучити до участі в справі органи опіки та піклування.
Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення яким в позові відмовити.
В запереченні на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення законне і обґрунтоване, і просить залишити його без зміни.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 систематично не виконує взяті на себе зобов’язання по договору найму житлового приміщення №АДРЕСА_1 від 25.02.2003 року, а саме починаючи з 01.10.2004 року не сплачує платежі за найм житлового приміщення, тому на підставі ст.ст. 825, 826 ЦК України, п.4.2 укладеного між сторонами договору вищезазначений договір підлягає розірванню, а позивач разом із дітьми - виселенню.
Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи будинок по АДРЕСА_1, де проживає позивач з дітьми, має статус гуртожитку.
За положеннями ст. 6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Правовий режим гуртожитків урегульовано главою 4 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. ст. 127, 128, 129 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
За змістом указаних норм жила площа в гуртожитку надається особам, які перебувають із підприємством у трудових відносинах.
Із матеріалів справи вбачається, що к. №АДРЕСА_1 була надана у 1992 році чоловіку ОСОБА_2 на сім’ю, у зв’язку з перебуванням ним в трудових відносинах. Пізніше подружжя розлучилося і чоловік виїхав на інше місце проживання, а відповідач разом з дітьми залишилась проживати в даній кімнаті. 25 лютого 2003 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір найму жилого приміщення – кімнати в гуртожитку №АДРЕСА_1.
Таким чином, задовольняючи позов про розірвання договору найму житлового приміщення та виселення ОСОБА_2С, ОСОБА_3, ОСОБА_3 суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про застосування до цих правовідносин ст. 825 ЦК України, оскільки глава 59 цього Кодексу регулює правовідносини з найму житла, предметом яких є квартира або її частина, житловий будинок або його частина (ст. 812 ЦК України).
Такої підстави виселення осіб як несвоєчасне внесення плати за житло ЖК України не передбачає.
Крім того, відповідно до ст. 125 ЖК України без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніх дітьми, які проживають разом з ним. Аналогічні положення містяться і у пп.5 п.41 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Радою Міністрів Української РСР від 03.06.1986 року №208.
За таких обставин, оскільки рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст. 125 ЖК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 26 серпня 2010 року скасувати.
В задоволенні позову Дочірнього підприємства ’’Житлоопорядбуд’’ до ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору найму та виселення без надання іншого житла відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий :
Судді :